Фемида в погонах

Возвращению военных судов в Украине мешает Конституция?

В начале года в Верховной Раде были зарегистрированы сразу два законопроекта, инициирующие восстановление системы военных судов. Их авторы настаивают на необходимости урегулирования общественно-правовых отношений в военной отрасли. А кое-кто из нардепов вообще считает, что поводом для создания новых военных учреждений являются боевые действия на востоке страны. Однако, по мнению экспертов, введение еще одной специализации не только не оптимизирует рассмотрение военных дел, а, наоборот усугубит ситуацию, создав лишний повод для создания проблем обладателям мантий.

«У пошуках втраченого»

Рівно 5 років тому, коли Україна взяла курс на демілітаризацію, за указом Президента «Про ліквідацію військових апеляційних і військових місцевих судів» від 14.09.2010 №900/2010 були ліквідовані 15 військових судів: 2 апеляційні і 13 місцевих. Відмову від подібної спеціалізації керівництво держави аргументувало необхідністю забезпечення конституційного принципу незалежності володарів мантій під час здійснення правосуддя. Ставка робилася й на те, що існування військових судів порушувало вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Про це, власне, неодноразово відзначав у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини.

До того ж у серпні 2010 року набув чинності закон «Про судоустрій і статус суддів», у якому передбачалися створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, зменшення кадрового складу Верховного Суду, ліквідація військових судів, обов’язкове призначення членами Вищої ради юстиції суддів, обраних безстроково.

Однак, стикнувшись із необхідністю проведення антитерористичної операції на певних територіях держави, законодавець вирішив повернути час назад і відновити військову юрисдикцію. Так, на розгляді у парламентському Комітеті з питань правової політики та правосуддя знаходяться одразу 2 законопроекти щодо доповнення вітчизняного судоустрою судами військової юрисдикції: №1896 та №2557. Автори документів, якими є народні депутати Сергій Міщенко та Сергій Пашинський, відповідно, переконані, що реалізація ідеї знаходиться виключно у площині чинного законодавства — закону про судоустрій — і залежить лише від послідовного внесення змін в нормативні акти та процесуальні кодекси.

Обидва проекти хоч і мають деякі концептуальні відмінності щодо мети створення особливої юрисдикції, зате тотожні стосовно фінансового обгрунтування нововведень. У разі схвалення однієї з пропозицій депутатів, додаткова потреба в коштах становитиме близько 2 млн грн. на місяць.

Однак, на відміну від ініціативи С.Міщенка, проект №2557 пропонує направити на ці видатки кошти, зекономлені за рахунок скорочення чисельності суддів в окремих судах Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, а також реалізації політики укрупнення судів. І зовсім оптимістичною виглядає остання теза, за якою, на думку нардепа, «при комплексному підході до організації судової системи, додаткових видатків з державного бюджету реалізація законопроекту не потребуватиме».

Від ностальгії до концепції

Та навіть не беручи до уваги організаційне підгрунтя запропонованих документів, каменем спотикання у фаховому середовищі стала концептуальна мета одягнення Феміди у військову форму. Зокрема, під час круглого столу «Запровадження інституту військових судів в Україні», що проводився на базі профільного комітету ВР, ця ідея розділила присутніх експертів на протилежні табори. Природно, що серед прихильників проектів опинилися ті, хто безпосередньо працював у військових судах і знайомий з їхньою специфікою.

Так, народний депутат та колишній член військової колегії Верховного Суду Василь Німченко зауважив, що діяльність військових судів перш за все необхідно узгодити з діяльністю військових прокуратур, рішення про відновлення яких також спочатку ставилося під сумнів. На думку нардепа, «розвалу військових трибуналів» передувало знищення військової науки як галузі права, що й призвело до неузгодженості у державному судоустрої. «Україна не є мілітаристською державою. Однак створення і функціонування військових судів цьому факту не заперечують», — наголосив В.Німченко.

Такої ж думки дотримується і суддя Апеляційного суду м.Києва, член Ради суддів Олег Присяжнюк, який із відвертою ностальгією згадав часи своєї роботи на теренах воєнного правосуддя. Законник наголосив, що вже за часів демократичної України вітчизняна військова юрисдикція була ефективнішою і стояла на голову вище за американську. «Наша система була витонченою, не такою, як радянська», — зазначив суддя. Він переконаний, що за тих особливих умов, які наразі переживає країна, під компетенцію військових судів треба підвести усі правовідносини, пов’язані з несенням військової служби, а також розглядати всі злочини, скоєні особами у формі. «У мирний же час юрисдикція цих судових установ може бути обмежена лише військовими злочинами», — переконаний О.Присяжнюк.

Серед тих, хто поставив під сумнів доцільність запровадження нової спеціалізації, були член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Михайло Макарчук та завідувач сектору правозастосовної практики Інституту законодавства ВР Людмила Левицька. Так, член ВККС взагалі не бачить потреби у поверненні системи на старі рейки і зауважує, що з функціями військових судів можуть справитися і суди загальної юрисдикції, що вони і робили останнім часом. «Я проти створення судів під особливі умови. Війни закінчуються. Скінчиться й ця. Тому рішення про відновлення подібних установ є поспішним», — зазначив М.Макарчук. Він також порадив колегам ретельніше ставитися до концептуального запровадження змін і відрізняти військову юстицію від судочинства.

Образливим, на думку М.Макар­чука, є твердження, що судді-«загаль­ники» розглядають справи, пов’я­зані зі скоєнням військових злочинів недостатньо компетентно. Таке припущення, власне, висловив О.Присяжнюк, наголосивши, що розгляд військових злочинів потребує швидкості, як це диктує специфіка правовідносин. До того ж, за твердженням «самоврядника», військові суди націлені на захист інтересів військових, адже за статистикою кількість виграних ними справ величезна.

Втім, «кваліфікаційник» зауважив, що тривалість розгляду залежить насамперед від обставин справи, а не від суб’єктного складу учасників процесу. «До того ж усі судді є професіоналами. І нівелювати компетентність одних, щонайменше, некоректно», — підкреслив М.Макарчук.

Умовні перепони

Натомість невдовзі питання доцільності запровадження нового інституту торкнулося практичної площини. На думку Л.Левицької, сучасне законодавство і Конституція чинять перепони для «ідейних» нардепів. Зокрема, увагу експертів привернув той факт, що впровадження військових судів (принаймні у тій редакції проектів, що пропонується) фактично підпадає під категорію створення надзвичайних судів, а це забороняється Основним Законом. Неузгодженою і незрозумілою, на думку Л.Левицької, залишається й структура установ, яка не має нічого спільного з територіальною підпорядкованістю.

Бо, наприклад, суддя ВС Олександр Волков запропонував створити 30—40 військових судів. Один військовий суд, на його думку, міг би діяти у трьох —чотирьох областях, а також розглядати безпосередньо справи на території військових частин. Однак, за логікою «верховника», у разі відокремлення військового судочинства ієрархія має увінчатися створенням відповідного вищого спеціалізованого військового суду. Натомість представлені на розгляд проекти пропонують лише утворити військову колегію на базі ВС, збільшивши таким чином кількість «верховних» кадрів з 48 осіб до 55 (нагадаємо, що в останні 2 роки в таку колегію ВС, яку й очолював О.Волков, входило лише двоє суддів). Отже останньою інстанцією все одно залишатиметься суд загальної юрисдикції. То ж чи доцільно за таких умов утворювати нові спеціалізовані установи, якщо можна обійтися створенням аналогічних колегій на базі місцевих загальних судів?

Прихильники проектів намагалися апелювати тим, що наразі вже порушено близько 6000 справ за фактом вчинення військових злочинів. Втім, районні суди столиці, звичні до більшого навантаження, навряд чи можна налякати таким загальнодержавним «напливом».

До того ж дещо дисонує із Конституцією статус військового судді. Адже кандидат на цю посаду, крім стандартних вимог до судді, повинен перебувати на військовій службі і мати військове звання офіцерського складу. А діючі судді, як пропонують автори проектів, взагалі входитимуть до складу Збройних Сил України. І цей факт, на переконання Л.Левицької, є, по-перше, прямим наступом на суддівську незалежність, а по-друге, — зайвим головним болем для процедурного оформлення, наприклад, участі адвоката у таких справах, який у більшості випадків матиме доступ до державної таємниці.

Дивує також позиція окремих народних обранців щодо мотивів створення військових судових установ. Так, заступник голови профільного комітету ВР Сергій Алєксєєв не сумнівається, що доцільність їхнього повернення обумовлена тим, що в Україні «почалась справжня війна». І саме тому питання щодо відновлення військового судочинства загострилося. Тобто нардеп фактично не заперечує, що ідея озброїти Феміду пов’язана із настанням особливих умов. А це якраз і доводить бажання законодавця утворити саме надзвичайні суди і… вчергове почути на свою адресу обурення ЄСПЛ.

пряма мова

Михайло МАКАРЧУК, суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ:

— Створення системи військових прокуратур, на відміну від військових судів, на мою думку, є оправданим. Оскільки завданням цих органів є збирання доказів щодо вини військовозобов’язаних для подальшого обгрунтування державного обвинувачення. І жодним чином цей процес не стосується відправлення судочинства у певних категоріях справ. Ототожнювати ці дві різні за своєю природою інституції неправильно, адже судочинство у справах про військові злочини відправляється за чинним Кримінальним кодексом. Аргумент же, що військові суди можуть працювати як гарнізонні, спростовує Кримінальний процесуальний кодекс, яким виїзні засідання не передбачені. Та й навіщо додатково створювати гарнізонні суди, коли у кожному районі є суд, який може розглядати подібні справи?

Василь НІМЧЕНКО, народний депутат України:

— Військовий суддя є, по-перше, офіцером, і наказ забезпечувати правосуддя і захищати права військовослужбовців для нього має істотне значення. Які ж суди нам потрібні: стаціонарні чи на час проведення АТО? Життя показало, що Україна, перебуваючи у буферній зоні, повинна мати ту інстанцію, яка б захищала людей у погонах, тобто треба розглядати це питання у розрізі постійно діючих установ. А щодо справ, які розглядатимуть ці установи, то, на мою думку, їхню юрисдикцію необхідно поширити на всі правовідносини, суб’єктами яких є військові.