«Можемо повторити». Перетворення Дня Перемоги в свою протилежність, — Аркадий Бабченко 

Останній раз спробу показати доньці День Перемоги я зробив років чотири тому, і вже тоді це було пекло. Вхід на Красну площу тільки через металошукачі і огляд сумок. Перекрите метро. Перекриті переходи. Перекриті вулиці. Перекрите все. Суцільні загони з огорож. Шеренги міліції і внутрішніх військ. Закритий Олександрівський сад і якесь там церковне богослужіння. Досконалий кіч в оформленні міста. І натовп, натовп, натовп пейзан, щасливих від усього цього. Відчуття, що це більше не твоє свято, що це все зроблено не для тебе, що ти тут — лише небажаний елемент, від якого захищаються ментами і ВВ-шниками, було повним.

Тому вже кілька років я кожен раз на День Перемоги намагаюся виїхати з Москви. Дивитися на це стало зовсім вже неможливо. На кілька днів країна, і в інший час не дуже-то здорова в психічному і моральному плані, перетворюється зовсім вже на палату номер шість. Починається черговий пік загострення, який не пробивається ніякими медикаментозними засобами. Очі стають скляними, мова — маячнею, світогляд найшизофренічнішим. Піна на губах, діди воювали, можемо повторити, фашисти, бандери, ядерний попіл, Кримнаш, Абамачмо. Фальшиві пілотки, фальшива форма, фальшиві ордена, вбрані в фальшиві гімнастерки діти, фальшиві наклейки, фальшиві гвардійські стрічки. Навіщо ви дітей в військову форму одягаєте? Навіщо ви на одягнених у військову форму дітей ордена вішаєте? Навіщо знімаєте кліп про мертвого хлопчика в тілогрійці? Навіщо дівчинка малює попелом вашого кремованого дідуся про війну? А чорт його знає … Так прийнято.

Побєдобесіе — дуже точне визначення.

При цьому відповісти, що саме ми можемо повторити — не в змозі вже практично ніхто. Ну що ти хочеш повторювати , скажи мені щось, недоук в пілотці, галіфе і масо-габаритним макетом ППШ через плече? Відступ до Волги? Тактику випаленої землі — своєї землі — під час відступу? Спалення підмосковних сіл, щоб німцям не дісталися? Життя в землянках при мінус сорок? Пайку хліба в сто двадцять п’ять грамів? Дітей у верстата по дванадцять годин в цехах без дахів? Закон про п’ять колосків? Неможливість народжувати дітей у жінок-технарів бомбардувальної авіації від підвішування стокілограмових бомб? Штрафбати? Загороджувальні загони? Мільйон загиблих під час штурму Берліна? Відправку поранених ветеранів на Валаам? Відправку полонених ветеранів прямо з німецьких концтаборів в ГУЛАГівські? Репресії сорок сьомого року? Двадцять сім мільйонів загиблих? Сімдесят років непохованих останків на Синявинських висотах? Що ти повторювати зібрався, дурень? Ти й справді вважаєш, що діди воювали за це?

Ні. Мовчить.

А новина про те, що перший штурм Брестської фортеці радянські війська проводили спільно з вермахтом, що польський гарнізон, який обороняв фортецю,  потім добивали саме радянські війська, що перший парад в Бресті був спільним радянсько-фашистким, що по лендлізу поставлялося все аж до свинячого жиру, що під Липецькому була школа Люфтваффе, що в Німеччину навіть вже після оголошення війни за інерцією йшли ешелони з продовольством, що війна взагалі почалася в тридцять дев’ятому році — цієї інформації в шизофренічному світогляді просто не існує.

Сенс Дня Перемоги здобув прямо протилежне свому початковму значення, і що цей день представляє з себе тепер, я більше не розумію. Початковий посил мені був зрозумілий. Щоб ніколи більше такого не повторювалося. Щоб пам’ятати. Щоб не забувати. Щоб стати на коліна. Так, тоді це все теж було брехнею. Але принаймні на словах оголошувались антивоєнні принципи. І техніка, яка йшла по Червоній площі, представлялась як техніка захисту, а не нападу. Захист наших рубежів від проклятих буржуїнів.

А тепер що?

Які рубежі захищають ваші реактивні системи залпового вогню «Град», «Ураган» і «Смерч», які йдуть по Красній площі? Що збиває виставлений на Тріумфальній площі «Бук»? Які міста прасують самохідні артилерійські установки «Гвоздика» і «Акація»? По чиїй землі їздять броньовики «Тигр»? По яким горам в дві тисячі восьмому працювали «Іскандери» і «Точка-У»?

«Сейчас вы видите, как по Красной площади идут системы залпового огня «Ураган». Они успешно применялись в Чечне и Грузии», — цю фразу я почув якось, коли натрапив по телевізору на трансляцію параду. Вимовляла її дівчинка телеведуча, з піднесено-радісною інтонацією. Бог мій, дівчинка, що ти несеш? Ти взагалі бачила, що ці «Урагани» з Чечнею зробили? Ти бачила, у що вони перетворюють села? Бачила чеченське село Зони, в якому не залишилося жодного цілого будинку, а тільки лише комини посеред згарищ? Ціле село димарів — один в один як у кіно про війну, тільки наробили все це вже не німецько-фашистські окупанти, а ось ці  твої системи залпового вогню. Ти взагалі бачила, як вони працюють? Це навіть з боку страшно.

Той, хто хоч раз бачив всю цю техніку в дії, хто хоч раз бачив, що вона робить з селами, з будинками, з людьми, з людським життям, хто хоч раз бачив, у що артилерійський снаряд може перетворити тіло людини, і  у що перетворюються тіла тих, хто горить всередині техніки — здатність захоплюватися всім цим брязкаючим залізом втрачає вже назавжди. Обличчя сама кам’яніє від їх виду.

І ще, звичайно, запах. Соляри, солідолу, нагрітої на сонці броні … Це вже назавжди. Це з пам’яті вже не витравити.

Захоплення зброєю масового ураження, зброєю невибіркової дії, може бути тільки в збоченій логіці. Це не нормально. Норма-то якраз протилежна — відторгнення.

І, звичайно ж, зовсім змінилися сенси, які несе в собі ця зброя.

Після Грузії, Криму та Донбасу — це більше не символи захисту.

Це символи агресії. Нападу. Окупації.

«Град» — це Донецький аеропорт.

«Бук» — це збитий «Боїнг».

Т-72 — це Дебальцеве.

Бронетранспортер «Тигр» (котрий спочатку взагалі хотіли назвати «Карателем») — це авіабаза Бельбек.

«Іскандери» — це Грузія.

І ці асоціації — вже назавжди. Ця зброя заробила собі саме таку славу.

Цей парад — більше не парад техніки, яка врятувала світ від коричневої чуми. Це парад техніки, яка вбила десятки тисяч чоловік в колись найбільш братній нам країні. Ось ця  техніка, прямо зараз, ось у цей самий момент, б’є по промзоні українського міста Авдіївка.

Що ви там забули?

Це більше не парад захисників і визволителів. Це парад окупантів. Ваші танки викликають тепер лише нудоту. І нічого більше.

Змінити, вивернути посил такого дня, як День Перемоги, на прямо протилежний, збочений на сто вісімдесят градусів — це треба зуміти, звичайно ж.

Ну і, безумовно, торгівля. Торгівля Перемогою. Здатна прийняти найнеймовірніші форми. Пошиття гвардійських стрічок зеками в таборах. Одне це, з боку індивідума, що живе в адекватному світі  уже не повинно укладатися в голові. Але нам, що живуть в країні, де торгують пілотками, орденами, дитячою військовою формою, перев’язаною гвардійськими стрічками горілкою, божевільними соціальними роликами, аномальними телесеріалами, концертом Газманова на честь Перемоги в Арабських Еміратах, гомосексуальними наклейками з двома чоловічками, що займаються анальним сексом,  у одного з яких замість голови серп і молот а в іншого свастика … Ну, які там зеки зі стрічками, про що ви, їй-богу.

Власне, в сучасній Росії коректніше цей день називати вже не Днем Перемоги, а Всеросійським Днем Торгівлі Перемогою.

Втім, корм, безумовно, в коня. Народу подобається. Він радісно розкуповує.

І заповзятливі люди із задоволенням роблять на цьому гроші. У Греції, яка мліє зараз від потоку російських туристів, який хлинув після закриття Туреччини і Єгипту , ринкову вартість символів перемоги теж розуміють відмінно. Пілотка на пляшці ракії, яку я бачив в грецькому курортному містечку в пивній крамниці поруч зі стрипклубом для задоволення почуттів російського патріота, що поїхав відзначати День Перемоги чомусь не в Крим, а в гейропу — ось найточніший символ того, у що перетворили ці мільйони смертей сьогодні.

Вашою перемогою вже торгують навіть зазивали шинків в Греції, шановні панове патріоти, а у вас все «дєдивоєвалі» та «можемповторіть».

А тим часом в Москві пройшов збір продуктів для сіл. У тому числі і для ветеранів, що живуть в селах  Тверської і Ленінградської областей.

Збір. Продуктів. Для сіл. І ветеранів. Ленінграда.

Ну, з Днем Перемоги.

Аркадий Бабченко
Джерело: http://politolog.net/russia/mozhem-povtorit-prevrashhenie-dnya-pobedy-v-svoyu-protivopolozhnost/