КЛИН – Академічний тлумачний словник української мови
Вхід [/person/login] · Реєстрація Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) в означеннях Тлумачення , значення слова « клин »: КЛИН , чол. 1. род. а. Загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення чого-небудь. На крутеє дерево треба крутого клина (Номис, 1864, № 3890) ; Клин.. становить основну частину інструментів для коління (Курс фізики, I, 1957, 95) ; Для роз'єднання перехідної втулки й свердла користуються клином, який вставляється у вікно втулки (Токарна справа, 1957, 163) . ♦ Вбити (забити) клин між ким — роз'єднати, посварити кого-небудь із кимось. Володимир Ілліч був непримиренним до тих, хто.. намагався вбити клин між партією і народом (Комуніст України, 4, 1960, 58) ; — Ні, товаришу Попович, — продовжував Бондаренко. — Це якраз ви та ваші друзі хочете.. забити клин між нами (Андрій Головко, II, 1957, 464) ; Клин клином [треба] вибивати (вибити, виганяти і т. ін. ) — знищувати наслідок якоїсь дії або стану тими ж засобами, через які він стався. [Суховій:] Швидше похмели мене, бо пече!.. І поговірка каже, що клин клином треба виганяти (Марко Кропивницький, V, 1959, 313) ; Клином не виб'єш (не виженеш) чого з кого — щось не піддається дії, впливові, міцно тримається в комусь. З людського серця нічого клином не виб'єш... (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 411) . 2. род. а. Про трикутну, часто висунуту гострим кінцем уперед форму чого-небудь. Навіть дяк задирав угору клин бороди, дмухав на нього і захоплено хрипів (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 225) ; Тихо кличуть ключі журавлині, І за горами тане їх клин (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 105) ; // Вузька трикутна смуга тканини, що є частиною одягу тощо. Вона раз у раз відкидала рукою клини своєї благенької кофти (Григорій Косинка, Новели, 1962, 145) . 3. род. у. Частина земельного угіддя, що виділяється за певною ознакою (за родом посіву тощо). Під цю культуру була відведена майже четверта частина зернового клину (Соціалістичне тваринництво, 1, 1956, 4) ; Яскраво зеленів обмитий дощами озимий клин на пагорбах за містком (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 128) ; // Ділянка землі взагалі. Обійшла [Горленко] сівачів, придивлялася скрізь до роботи, перевіряла якість зерна та номери сівалок, що висівали на великому клині ячмінь (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 50) ; — На отому клину в сто гектарів, що коло вітряка, нас буде троє в полі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 473) . 4. у знач. присл. клином. У формі гострокутного трикутника. Він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином (Нечуй-Левицький, II, 1956, 271) ; Радянські війська врізались клином у розташування армій фашистських загарбників (Юрій Смолич, Розмова.., 1953, 49) . ♦ Світ [не] клином зійшовся ; [Не] клином земля зійшлася на кому — чому — це [не] єдина людина, предмет, вихід і т. ін.; нема інших [є й інші]. Про мене — байдуже: світ не клином зійшовся: не буде Галя — буде другая... (Панас Мирний, III, 1954, 234) ; — Та хіба на Сотникові світ клином зійшовся? — дивувався і обурювався Кузьмич (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 246) . Словник української мови: в 11 томах . — Том 4, 1973 . — Стор. 182. Коментарі (0) Про сайт · Покажчик · Навмання · Помилка · API · © 2017, Webmezha