Угольсько-Широколужанський заповідний масив. Географічне положення. Розташований на південному мегасхилі центральної частини Полонинських Карпат в межах висот 400-1280 м н. р. м. Тут існують оптимальні екологічні умови для росту бука лісового, який формує угруповання клімаксового характеру. Вперше питання про їх охорону було підняте ще в 30-х роках (Zlatnik, 1936). Зараз це найбільший у Середній Європі заповідний масив букових пралісів.
Геологічна та геоморфологічна будова. Геологічну будову території утворюють крейдові і палеогенові відклади флішових порід. У геологічному, як і в біогеографічному, відношенні цікавою є вапнякова гряда мармароських стрімчаків, що тягнеться через все Угольське заповідне лісництво і відзначається наявністю специфічної флори та ряду ендемічних і реліктових видів.
Заповідний масив охоплює відроги хребта полонини Красна і Менчул, які утворюють полого-випуклі схили з вираженими формами давнього пенеплену. Найвищі його вершини - Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кичера (1092 м), Видножанська Кичера (1072 м), Вежа (937 м).
Рис. 26. Велика нічниця (Myotis myotis Bork.). У печері Дружба. Фато І. Шелевера.
Оригінальними геоморфологічними витворами є вапнякові останці - Молочний Камінь, Гребінь, Копиця, Чурь, Задній Камінь з карстовими печерами (рис. 26). Найбільша з них, печера Дружба, довжиною 220 м і шириною 46 м, знаходиться в урочищі Романія (Черниш, 1966). В печері Молочний Камінь виявлена пізньопалеолітична стоянка людини (Гладишин, Пашкевич, 1977).
Грунти. Під дубовими і буковими лісами утворились світло-бурі, а під хвойними - бурі і темно-бурі, гірсько-лісові грунти різної потужності. Вони сформувалися на флішевих породах та вапняках, що позначилось на їх хімічному складі та родючості.
Водна мережа. Через Угольський масив протікають Велика і Мала Уголька, які, перетинаючи гірські схили, утворюють мальовничі ущелини. В Широко-Лужанському масиві бере початок річка Лужанка - права притока Тересви. На території масивів є мінеральні джерела, що здавна використовує місцеве населення.
Рослинні ступені. У заповідному масиві букові ліси мають суцільне поширення, тому тут сформований лише один PC, висотний діапазон якого становить майже 900 м. Дослідження показали, що в межах такого широкого висотного діапазону бук відрізняється за характером росту, фенологією, а його угруповання - за флористичними особливостями трав'яного покриву. Тому виділено варіант рослинного ступеня середньогірських бучин до висоти 1000 м та гірських бучин 1000- 1280 м. В останньому варіанті в холоднішому кліматі вегетаційний період бука на 10-20 днів коротший, продуктивність насаджень нижча, в них збільшується участь явора, а для трав'яного покриву характерна домішка гірських бореальних видів - чорниці (Vaccinium myrtillus), підбілика альпійського (Homogine alpina), аденостилеса сіролистого (Adenostyles alliariae) та ін.
Флора. Завдяки значній різноманітності кліматичних, геологічних і геоморфологічних умов, заповідна територія відзначається багатою і різноманітною флорою. За даними Л. О. Тасенкевич (1982), тут росте 550 видів вищих спорових і судинних рослин. Переважають види неморального (39,7%), бореального (28,1%) та монтанного (16,9%) географічних елементів.
Особливим флористичним багатством відрізняється вапнякова гряда (Угольське лісництво), де росте понад 200 видів. Серед них такі реліктові й рідкісні дерева й чагарники: тис ягідний (Taxus baccata), яловець козачий (Juniperus sabina), клокичка пірчаста (Staphyllea pinnata), жостер проносний (Rhamnus cathartica), кизильник цілокраїй (Cotoneaster integerrima), липи широколиста й європейська (Tilia platyphyllos, Т. europaea), дуб скельний, форма золотиста (Quercus petraea f. aurea).
З рідкісних неморальних і аридних видів поширені клопогін європейський (Cimicifuga europaea), півники злаколисті (Iris graminea), очиток іспанський (Sedum hispanicum), сеслерія Гефлерова (Sesleria heufleriana), костриця валійська (Festuca valesiaca) к. несправжньо-далматська (F. pseudodalmatica).
Ряд альпійських і монтанних видів мають тут мінімальні висотні межі поширення. Це льнолисник альпійський (Thesium alpinum), ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), щебрушка альпійська (Acinos alpinus), аконіт стрункий (Aconitum gracile), борідник Прейса (Jovibarba preissiana), порізник гірський (Libanotis montana), дзвоники карпатські (Campanula carpatica).
Із інших рідкісних видів відзначимо такі, як еритроній собачий зуб (Erythronium dens-canis) (урочище Альдомирово), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), аконіти волотистий і рябий (Aconitum paniculatum, A. variegatum), кортуза Маттіолі (Cortusa mattioli), скополія карніолійська (Scopolia carniolica), вероніка австрійська (Veronica austriaca), надборідник безлистий (Epipogium aphyllum), коральковець тричінадрізаний (Согаl-lorhiza trifida). З цієї місцевості був описаний новий для науки вид - підмаренник закарпатський (Galium transcarpaticum), (Стойко, Тасенкевич, 1979).
Вапнякова гряда цікава і в палеоботанічному відношенні. Тут знайдені відбитки міоценової флори - магнолії, пальм, ліквідамбра, корицевого дерева, мирта та ін.
Рослинність. У заповідному масиві існують оптимальні екологічні умови для росту бука. Тому основну площу займають моно- і олігодо-мінантні бучини клімаксового характеру, які відзначаються високою вітальністю як на вапняках, так і на фліші. Ценотичне ядро формації становлять евтрофні бучини - бучина підмаренникова (Fagetum galiosum), зубницева (F. dentariosum), безщитникова (F. athyriosum) та ожикова (F. rubosum hirtae). їх деревостани відзначаються високою продуктивністю. На моніторінговій пробі в Угольському лісництві запас стовбурної деревини дорівнював на 1 га 588 м3 деревини (на вапняках), а в Широколужанському - 678 м3 (на фліші).
В сугрудах обмежене поширення мають мезотрофні типи - бучина орляково-чорницева (F. pteridioso-myrtillosum), куничникова (F. саіаmagrostidosum), кострицева (F. festucosum (drymeae), осокова (F. caricosum brizoidis) та рідкісна для Карпат бучина перлівкова (F. mеlicosum uniflorae).
В Угольському лісництві на вапняковій гряді в оліго-мезотрофних едафічних умовах збереглись унікальні для Карпат угруповання тисових бучин - бучина тисово-плющева (F. taxoso-hederosum), тисово-сеслерієва (F. taxoso-sesleriosum heuflerianae), тисово-чорницева (F. taxoso-myrtillosum). На крутих схилах вапнякових останців у ксерофітних оліготрофних локалітетах виявлено єдиний в Карпатах осередок яловцю козачого (Juniperetum sabini).
Серед суцільних бучин цього лісництва на кам'янистих грунтах, менш придатних для бука, сформовані азональні угруповання дуба скельного (Quercetum petraeae luzulozum luzuloides), дубово-букових (Querceto p.-Fagetum calamagrostidosum), буково-грабових (Carpineto-Fagetum spiraeoso-mercurialidosum) та буково-липових (Fageto-Tilietum platyphyllae sesleriosum heuflerianae) лісів. Вони збереглись з доби теплішого клімату середнього голоцену, мають реліктовий характер і підлягають абсолютній охороні.
Таке ж фітоісторичне значення мають реліктові осередки смерекових (Piceetum myrtillosum), смереково-буково-ялицевих (Рісее-to-Fageto-Abietum myrtillosum), березових (Betuletum pendulae myrtillosum) лісів, що збереглися з раннього голоцену в оліготрофних едафічних умовах у Широколужанському лісництві.
Серед інших рідкісних угруповань слід відмітити буково-яворові (Fageto-Aceretum p.), ільмово-ясенево-яворові (Ulmeto-Fraxineto-Aceretum p.), ясеневі (Fraxinetum excelsioris) ліси, поширені в Угольському лісництві.
У верхів'ї басейну річки Лужанки сформовані сіровільшняки (Alnetum incanae struthiopteridosum, А. і. caricosum brizoidis), які мають локальне захисне значення.
В субальпійському PC Широколужанського лісництва збереглись біогрупи криволісся душекії зеленої (Duschekietum viridis), яке колись займало тут більшу площу, але було знищене.
Трав'яний тип рослинності має обмежене поширення. У вологих едатопах трапляються фрагментарні фітоценози кремени судетської (Petasitetum kablikiani), теліптериса болотного (Thelipteritetum palustris), пухівки вузьколистої (Eriophoretum angustifolii). На вапняковій гряді збереглось ксерофітне угруповання костриці валійської (Festucetum valesiacae). В урочищі Малої Угольки Л. О. Тасенкевич описала рідкісне угруповання скополії карніолійської (Scopolietum carniolici).
Фауна. Видовий склад фауни вивчався О. Є. Луговим, К. А. Татариновим (1987) та іншими зоологами. Типовими для місцевості є хижі звірі - бурий ведмідь, вовк, борсук, дика свиня. Зрідка трапляються лісовий кіт, куниці лісова та кам'яна (Martes martes, M. foina),
горностай (Mustela erminea), річкова видра (Lutra lutra). По долинах гірських рік іноді заходить сюди інтродукована ондатра (Ondatra zibethica). З великих парнокопитних трапляється карпатський олень та європейська косуля.
Багатий видовий склад рукокрилих. У сприятливих для них нішах карстових печер зимують велика нічниця (Myotis myotis), європейська широковушка (Barbastella barbastella), великий і малий підковоноси (Rhinolophus ferrum-equinum, Rh. hypposideros), лісовий нетопир (Vespertilio nathusii) та ін.
Характерна особливість пралісів заповідного масиву - змішаний видовий склад південних та північних представників орнітофауни. Тут поширені мухоловка-білошийка (Muscicapa albicollis), горлиця (Streptopelia turtur), боривітер (Falco tinnunculus), чеглок (Falco subbuteo), домовий сич (Athene noctua), вушкаста сова (Asio otus), дятли зелений, сірий і великий (Picus viridis, P. canus, Dendrocopos major), рябий кам'яний дрізд (Monticola saxatilis), білоспинний дятел (Dendrocopos leucotos), трипалий дятел (Picoides tridactylus). Вздовж потоків живе гірська трясогузка (Motacilla citreola). В останній період сюди проникли сирійський дятел (Dendrocopos syriacus) та дрізд горобинник (Turdus pilaris).
Із плазунів спеціальної охорони заслуговує ескулапова змія (Еіаphe longissima), яка зрідка трапляється в букових пралісах і включена у міжнародну Червону книгу. Звертає на себе увагу частіше, ніж в інших районах Закарпаття, поява третинного релікту саламандри плямистої (Salamandra salamandra), що зустрічається до 1000-1100 м.
У специфічних вологих локалітетах можна побачити й жовтобрюху жерлянку (Bombina variegata), прудку жабу (Rana dalmatina), карпатського і альпійського тритонів.
Із рідкісних видів ентомофауни слід відмітити декоративні види - вусача альпійського (Rosalia alpina), сатурнію-аглію (Saturnea aglea). |
