Народився холодною зимою 83-го року. Моє дитинство пройшло під акомпанемент друкарської машинки – батько-філолог писав докторську з російської літератури. Книжки були скрізь – на антресолях, під ліжками, на кухні і в коморі! Власне, професія батька не давала можливості схитрити у школі. Інші могли виправдатися на уроці літератури тим, що не знайшли книгу, яку задавали прочитати. А в моєму випадку це не спрацьовувало. Тож не дивно, що я планував піти по стопах батька і теж стати літературознавцем.
А от бути журналістом не мріяв: все вирішив випадок. Під час навчання на 5-му курсі однокурсницю запросили на ранковий ефір місцевого телеканалу – розказати, як студенти святкують відмічають своє «професійне» свято. Вона попросила проводити – і на ефірі нас обох посадили в кадр. А після програми мені запропонували спробувати себе на роль ведучого.
І – завертілося…
Були різноманітні авторські проекти, робота на радіо і в «текстовій» журналістиці. Потім – два роки роботи в Москві. Подорожі східною Європою. Повернення в Україну. І нарешті – дзвінок з ICTV з пропозицію знову стати жайворонком.
Знаєте, ранковий ефір – це особливий мікрокосмос! Хоча б тому, що коли у всіх тільки починається робочий день – у тебе він вже скінчився. А ще – це чудовий привід згадати дитинство, коли ти лягав спати о дев’ятій вечора.