Східні Карпати

Східні Карпати. Тягнуться з північного заходу від долини Ослави і Лаборця на південний схід до гірського масиву Бучедж та перевалу Предял (1033 м) у верхів'ї ріки Прахов (Румунія). Основна частина цього субрегіону (за винятком Східних Бескид у Словаччині й Польщі та Семиградських гір у Румунії) розташована в межах СРСР на території України. Тому її називають Українські Карпати, їхня загальна довжина 280 км, ширина 100 км, площа 37 тис. км2. Для Українських Карпат характерне орографічне об'єднання різних за походженням структурних елементів: складчатих флішових утворень (Складчасті Карпати), масивних гірських споруд докембрійського й палеозойського періодів (Мармароський кристалічний масив), вулканічної гряди (Вигорлат-Гутинський хребет).

Складчасті Карпати поділяються на Зовнішні, Центральні і Внутрішні. Зовнішні, або Скибові Карпати, розташовані у північно-східній частині гірського ланцюга. Вони включають Бескиди (від кордону з Польщею до р. Мізунка), Горгани (від р. Мізунка до р. Прут) і Покутсько-Буковинські Карпати (на схід від долини Прута). Кожний із цих масивів відзначається орографічними, кліматичними і біогеографічними особливостями. Східно-Дністровські Бескиди - це ланцюг низькогірних хребтів (найвища точка - вершина Магура Ломнинська-1021 м), вкритих високопродуктивними буковими, ялицево-буковими і буково-ялицевими лісами. Тут бере початок друга за величиною українська ріка Дністер, що має важливе економічне значення. Далі на схід між басейнами рік Стрий і Мізунка розташовані Сколівські Бескиди з найбільшими вершинами Парашка (1270 м) і Магура (1365 м). Вони вкриті буковими, ялицево-буковими і буково-ялицевими лісами. Для охорони найбільш цінних фітоценозів пралісового характеру створено кілька лісових резерватів. В урочищі Майдан організовано заповідно-мисливське господарство, в якому успішно розводять зубрів. Серед хвойно-букових лісів в околицях Климця у верхів'ї одноіменного гірського потоку зберігся унікальний локалітет балкано-південно-східно-карпатського субендема бузку угорського (Syringa josikaea), який ретельно охороняється.

В орографічному і ботаніко-географічному відношеннях від Бескид істотно відрізняються Горгани, де серед материнських порід переважають тверді пісковики, що важко піддаються вивітрюванню. Тому для них характерні скелясті форми рельєфу, кам'янисті розсипища, які у народі називають "греготи". На них збереглись найбільші в Українських Карпатах реліктові осередки сосни звичайної і кедрової (Pinus sylvestris, P. cembra), берези повислої (Betula pendula). На найвищих горганських вершинах Грофі (1752 м), Хом'яку (1540 м), Попаді (1740 м), Довбушанці (1760 м), Сивулі (1836 м) сформувався рослинний ступінь криволісся з домінуванням гірської сосни (Pinus mugo), рідше душекії зеленої (Duschekia viridis) та яловцю сибірського (Juniperus sibirica).

Особливою мальовничістю ландшафтів відзначаються Покутсько-Буковинські Карпати (найвищі вершини Ротило - 1485 м, Магура - 1367 м), розташовані між ріками Прут і Черемош.

Центральні, або Верховинські, Карпати відзначаються згладженими формами хребтів, що чергуються з менш пологими природними комплексами - Воловецькою і Міжгірською Верховинами, Ворохто-Путильським низькогір'ям, Ясинською котловиною. Вони включають вододільний хребет, що має характер звивистого гребеня з найбільшою вершиною Пікуй (1405 м), де створено комплексний державний ландшафтний заказник площею 711 га. Хребет перетинають мальовничі карпатські перевали - Ужоцький (889 м), Верецький (841 м), Воловецький (1014 м), Торунський (941 м), Яблунецький (931 м), що з давніх-давен були важливими торговими шляхами. Через Верецький перевал угорські племена у 896 р. пройшли на сучасну територію Угорщини.

Внутрішні, або Полонинсько-Чорногірські Карпати включають найбільш масивні і високі гірські хребти - Боржавський (вершина Стой - 1647 м), Свидовецький, Чорногірський. Останніх два особливо цінні в геолого-геоморфологічному і ботаніко-географічному відношеннях. У Свидовецькому масиві на виходах вапняків на вершинах Близниці (1883 м), Драгобрат і Герешаска зростають рідкісні для Карпат кальцефільні, реліктові і ендемічні рослини - білотка альпійська (Leontopodium alpinum), котячі лапки карпатські (Antennaria carpatica), айстра альпійська (Aster aipinus), астрагал Крайни (Astragalus krajinae), нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius), вероніка Баумгартена (Veronica baumgartenii), тонконіг Дейла (Роа deylii), солодушка солодушкова (Hedysarum hedisaroides) та ін. У Чорногірському масиві збереглись найбільш виразні в Українських Карпатах польодовикові форми рельєфу з характерними для них аркто-альпійськими видами рослин. У фітосозологічному відношенні особливої уваги заслуговують східно-карпатські ендеми - аконіти волотистий і Жакена (Aconitum paniculatum, A. jacquinii), щавель карпатський (Rumex carpaticus), медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana) та південно-східно-карпатські ендеми - деревій Шура (Achillea schurii), первоцвіт полонинський ((Primula poloninensis), аконіт низький (Aconitum nanum), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus), що збереглися на Чорногорі. В цьому масиві розташована найвища вершина України - Говерла (2061 м). На ній, як і на інших вершинах- Піп Іван Чорногірський (2020 м), П'єтрос (2022 м), Гутин Томнатик (2016 м),- чітко виражений ступінь альпійської рослинності.

У південно-західному напрямку, на межі з Румунією, розташований Рахівський кристалічний масив (Піп Іван Мармароський, 1940 м) і Чивчинський хребет (гора Чивчин, 1769 м). Вони складені метаморфічними породами докембрію і палеозою і становлять найстаріше ядро Українських Карпат.

Вигорлат-Гутинська гряда завдяки вулканічному походженню являє собою особливе морфоструктурне утворення. Вона починається в західній Словаччині і проходить через усю зовнішню частину Закарпаття. Найвищі вершини - Синяк (978 м), Бужора (1086 м), Чорна Гора (568 м) та ін. На південних відрогах гряди збереглися осередки теплолюбних рослин, генетично пов'язаних з Балканами і Субсередземноморською провінцією. Це ясен білоцвітий (Fraxinus ornus), липа срібляста (Tilia argentea), дерен (Cornus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris), ферульник лісовий (Ferulago sylvestris) тощо. Для їх охорони створено ряд фітоценотичних резерватів.