Національний парк Низькі Татри

Національний парк Низькі Татри. Географічне положення. Це цікавий у ландшафтному і біогеографічному відношенні гірський масив, розташований майже паралельно до Високих Татр. З північного боку Низькі Татри обмежені ріками Ваг, Попрад і Горнад, з південного - Гром. Загальна довжина Низьких Татр 80 км, максимальна ширина- 30 км. Найвища вершина гора Дюмбієр (2043 м), найнижча точка лежить на гіпсометричному рівні приблизно 400 м.

З метою охорони оригінальних природних екосистем Низьких Татр у 1978 р. на площі 81 000 га створено одноіменний національний парк.

Геологічна та геоморфологічна будова. Головний хребет Низьких Татр утворений гранітами, частково пермськими пісковиками і кременистими породами. У нижніх положеннях північної і частково південної частини хребта переважають тріасові, юрські і нижньо-крейдяні седименти, це головним чином вапнякові породи і доломіти, частково пісковики. У товщах вапняків виникли мальовничі печери, а також воронки та інші карстові утворення. У високогір'ї добре помітні сліди зледеніння у вигляді карів, морен тощо.

Грунти. На території парку сформовані аналогічні до Високих Татр типи грунтів.

Кліматичні умови. Низькі Татри належать до області холодного клімату (X, 2, 3, 4 за Квіттом). Протягом року тут буває до 20-ти теплих днів, до 120 днів з температурою 10° С і вище, 160-180 морозних днів. Середня температура січня дорівнює мінус 6-8° С, липня - 10-14° С Протягом вегетаційного періоду випадає 600-800 мм опадів, у зимовий період - 400-600 мм.

Рослинні ступені. Висотна ступінчатість рослинного покриву подібна до інших гірських масивів Словацьких Карпат. Приблизно до 1300 м сформований рослинний ступінь букових лісів (Fagetum sylvatiсае), вище них у середньому до 1550 м розташований ступінь смеречин (Piceetum abietis), далі, приблизно до 1800 м - ступінь криволісся і субальпійських лук, вище якого поширені альпійські луки. У північно-східній частині Низьких Татр є територія, куди бук не проник внаслідок впливу "дощової тіні", що зумовлено положенням хребтів Високих Татр. Тому тут замість бучин сформувалися смереково-ялицеві та ялицеві ліси.

Рослинність. Флора і рослинний покрив Низьких Татр у тих місцях, де переважають граніти, мають багато спільних рис з Високими Татрами, а в урочищах, де поширені вапнякові породи - з флорою і рослинністю Великої Фатри і Беланських Татр.

Біля підніжжя гір і на схилах до висоти 1300 м поширені бучини або змішані смереково-букові ліси з ялицею і явором. В їх трав'яному покриві переважають неморальні види - підмаренник запашний (Galium odoratum), цибуля ведмежа (Allium ursinum), шавлія клейка (Salvia glutinosa), живокіст бульбистий (Symphytum tuberosum), аконіт лисячий (Aconitum vulparia), підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), ряст порожнистий (Corydalis cava), зубниця (Dentaria enneaphyllos) та ін. На крутих кам'янистих схилах поширені скельні яворини (Aceretum pseudoplatani), в трав'яному покриві яких трапляються характерні для цих едафічних умов види - лунарія оживаюча, герань темна (Geranium phaeum), глуха кропива крапчаста (Lamium maculatum subsp. cupreum) та ін.

Гірські смеречини (Piceetum abietis) сформовані на бідніших грунтах з наявністю кислого гумусу. В їх покриві переважають чорниця, брусниця та сфагнові мохи (Sphagnum girgensohnii). На багатших грунтах поширені смеречини з флористично більш різноманітним трав'яним покривом. У ньому зустрічаються щитник австрійський (Dryopteris austriaca), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), пренант пурпуровий (Prenanthes purpurea), одноквітка одноквіткова (Moneses uniflora), жовтець платанолистий (Ranunculus platanifoiius). У покриві смереково-ялицевих лісів, крім інших видів, ростуть також тонконіг штирський (Poa stiriaca), осока біла (Carex alba), атрагена альпійська (Atragene alpina), аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae). Ширина рослинного ступеня криволісся коливається в межах 1550-1750 м. У минулому криволісся часто вирубували для розширення площі субальпійських пасовищ.

В альпійському ступені у місцях, де відсутні вапнякові породи, поширені угруповання союзу Juncion trifidi Krajina і Loiseleurio-Vaccinion Br.-Bl. Для них характерні такі високогірські види, як ситник трироздільний (Juncus trifidus), дзвоники альпійські (Campanula alpina), горянка дворядна, жовтозілля карпатське (Senecio carpaticus), сон білий (Pulsatilla alba), водянка гермафродитна (Empetrum hermaphroditum), у більш низьких положеннях - зрідка водянка чорна (Empetrum nigrum), дифазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum).

Снігові улоговини - сприятливе середовище, де формуються угруповання союзу Salicion herbaceae Br.-Bl. з такими видами, як верба трав'яна (Salix herbacea), первоцвіт дрібний (Primula minima), лишайник Solorina crocea і мох Polytrichum sexangulare та ін.

На добре дренованих схилах, що знаходяться триваліший період під сніговим покривом, поширені угруповання костриці мальованої (Festucion pictae Kraj.), а на слабо закріплених схилах - союзу переломника альпійського (Androsacion alpinae). Для угруповань цього союзу характерні такі види, як кисличник двостовпчиковий (Охугіа digyna), ломикамені - супротивнолистий, карпатський, мускусний, переломниковий (Saxifraga oppositifolia, S. carpatica, S.. moschata, S. androsacea), гравілат повзучий (Geum reptans).

На схилах, які менший період вкриті снігом, формуються угруповання союзу куничника волохатого (Galamagrostion villosae), а в завітряних місцях, де снігові маси затримуються довший період,- угруповання союзу Adenostylion з наявністю чемериці Лобеля (Veatrum lobelianum), жовтця платанолистого (Ranunculus platanifolius), куколиці лісової (Melandrium rubrum) та ін.

На експонованих до вітру гребенях, де на денну поверхню виходять вапнякові породи, зустрічаються угруповання союзу осоки міцної (Caricion firmae) з такими видами, як осока міцна, ломикамені (Saxifraga caesia, S. perdurans) та ін. На освітлених терасах поширені угруповання союзу Seslerio-Asterion alpini, едифікаторами і компонентами яких є сеслерія голуба (Sesleria coerulans), айстра альпійська (Aster alpinus), костриця татранська (Festuca tatrae) та ін. На схилах з глибшими грунтами, що знаходяться довший час під сніговим покривом, зустрічаються угруповання союзу Seslerion tatrae та Delphinion elati з такими видами, як сеслерія татранська (Sesleria tatrae), костриця карпатська (Festuca carpatica), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), скабіоза блискуча (Scabiosa lucida) та ін.

Фауна. В лісах національного парку поширені характерні для гірських районів Словаччини види - олень карпатський, сарна, ведмідь бурий, рись, дикий кабан та ін. В субальпійському і альпійському рослинних ступенях зустрічається альпійський бабак, глухар, рябчик та інші гірсько-тайгові види.

Природні резервати. На території парку є кілька цінних у науково-природничому відношенні резерватів.

Резерват "Під Латибарською Поляною" (88 га). Тут на південному схилі гірського масиву зберігся праліс, сформований смерекою, буком і ялицею. В трав'яному покриві ростуть аденостилес сіролистий, пренант пурпуровий, цицербіта альпійська (Cicerbita alpina) та інші монтанні види. Корінні ліси мають еталонне значення.

Резерват "Дюмбієр" (2164 га). Розташований на найвищій однойменній вершині Низьких Татр. В ньому охороняється весь комплекс лісових, субальпійських і альпійських екосистем.

Резерват "Огніштє" (852 га). Створений у вапняково-доломітовому секторі мальовничої долини, що характеризується наявністю різнотипних карстових утворень, скельних ландшафтів та льодовикових ущелин з цікавою флорою і рослинністю.

Резерват "Дем'яновська долина" (837 га). Це найбільш атрактивна для туристів долина, в якій виявлено понад 20 печер. В системі печер довжиною понад 20 км утворились цікаві за формою сталактити і сталагміти. У водах деяких печер водиться рідкісний вид ракоподібних Niphargus tatrensis. Круті схили покриті цікавими петрофільними трав'янистими угрупованнями та скельними смеречинами. Дві найбільш цінні у спелеологічному відношенні печери - Станішовська та Бистрянська - знаходяться під абсолютною охороною.

Науково-природниче і соціальне значення. У національному парку особливий науково-природничий інтерес представляють лісові резервати з корінними деревостанами, які мають еталонне значення для реконструкції змінених лісів.

Туристичне, рекреаційне і дидактичне значення. Територія парку активно використовується для літньої, а її середньогірська частина і для зимової рекреації. Для туристів особливо привабливі сталактитові печери у Дем'яновській долині, печера Добшинська та ін.