Не сотвори собі кумира...Ці відомі слова з Біблії нагадав на своїй сторінці молодий солдат, учасник АТО на сході, старший науковий співробітник Музею української діаспори Назар Розлуцький.
Його розповідь про те, про що часто мовчать, бо бояться суспільного осуду і вибуху патріотичних сердець. Його розповідь можна сприймати по-різному. Але зрозуміло одне: щось не так в українській армії. Парадоксально якось.
Зараз буде історія на тему: "Не сотвори собі кумира". Причому, багато хто почне кидатися камінням. Я спеціально не називатиму імен, прізвищ, дат та місця, бо мертвому і його родині це ні до чого. Я про обставини буду говорити.
Вчора мені фронтовий товариш скинув замітку річної давності на одному з медіаресурсів. У ній ішлося про те, як на Львівщині в одному містечку люди зустрічали полеглого бійця АТО - з вінками і на колінах. Мертвому треба віддати належне вшанування, звісно. Але у статті було сказано про те, що він загинув на Донбасі в умовах бойових дій. Одним словом - герой.
Так сталося, що цей "герой" служив зі мною в одному підрозділі, мало того - пройшов зі мною одну "учебку", тож я його знаю особисто, причому доста добре. Увесь час він був одним з найгірших аватарів у підрозділі. У зоні бойових дій у нього, як мінімум, двічі за місяць відбирали автомат, оскільки п'яним він приймався ним погрожувати. Зрештою, його відправили в частину подалі від фронту. Там він прокантувався кілька місяців, не перестаючи бухати, а потім його з якогось дива, повернули нам назад. Зброю носити так і не дозволили (і це в зоні бойових дій!!!).
Від січня по червень він перебував у підрозділі в якості "розвідника". Однак, всі його обов'язки обмежувалися нарядами по кухні. На бойові виїзди його не брали, на передову як розвідника - теж.
Наприкінці травня, коли бойові виїзди стали повторюватися ледь не щоночі, його таки почали ставити на охорону базового табору (бо всі інші були перемучені нічною активністю). Власне, тут все і трапилося.
Якось на початку червня ми повернулися після чергової неспокійної ночі. В одному з бліндажів лежало тіло цього бійця - синє, забльоване і в судорогах. В лікарні виявилося, що він десь роздобув амфетаміну (за речовину ручатися не буду, але, принаймні, так говорили командири) - і закинувся ним після великої дози горілки.
До шпиталю його доправили в стані овоча. Він помер через 20 годин, не приходячи до тями.
Добре, що у суспільстві є запит на героїв. Також приємно, що цими героями стають атошники. Але крайності шкідливі. Засліпленість теж. Речі, які замовчуються, але існують, потім сприяють роздвоєності мислення - цьому жахливому спадку совка, який ми досі не в силі подолати.
Не можна так робити. Заради полеглих. Заради живих.