ПАВЕЛ, Архієпископ Вишгородський

Слово архімандрита Павла (Лебідя) при нареченні його в єпископа Вишгородського

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико, богомудрі архіпастирі!

У дні, коли Свята Православна Церква готується до Страсної Седмиці, згадує останні дні земного життя та страждання Христа Спасителя, моє серце й душу сколихнула звістка про те, що Ви, Ваше Блаженство, і Священний Синод нашої Святої Української Православної Церкви покликали мене до єпископського служіння.

З глибоким хвилюванням предстою я сьогодні перед вами, святителі Божі. Мені відомо, яким високим і відповідальним є подвиг апостольський у Церкві Христовій. Ось чому в цей важливий момент я запитую себе, чи готовий я духовно й тілесно прийняти на себе цей хрест. I якщо моя неміч людської природи не викликає сумніву, то в рішенні Вашого Блаженства і Священного Синоду я вбачаю благу й досконалу волю Господа, Котрий, прикликавши пророка Iсаю, сказав: «Я вибрав тебе і не відкину тебе; не бійся, бо Я з тобою; не лякайся, бо Я Бог твій. Я зміцню тебе і допоможу тобі, і підтримаю тебе правицею правди Моєї» (Iс. 41, 9-10).

Мабуть, зараз я ще не цілком усвідомлюю ту відповідальність, яку приховує в собі архієрейське служіння. Через це я довіряю свою душу волі Божій, покрові й заступництву Цариці Небесної та молитвам святих Антонія, Феодосія і всіх отців Києво-Печерських, в обителі яких несу послух намісника і де нині звершується моя хіротонія.

Від юності моєї я завжди відчував на собі особливу дію Промислу Божого, який привів мене до Московської духовної семінарії, зберіг мене від пожежі, сподобив прийняти Таїнство священства, чернечий постриг, стати намісником такої великої святині, як Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, а нині приводить мене до нового служіння Його Святій Церкві.

Промисел Божий діє у світі через людей та обставини. Цієї хвилюючої миті я хочу згадати тих, хто зіграв вирішальну роль у моєму житті. Зі словами щирої подяки та синівської любові звертаюся до Вас, Ваше Блаженство, дорогий наш Першосвятителю і чадолюбивий отче! Перебуваючи під Вашим омофором як намісник Лаври, я вчився і багато черпав для себе з Вашої мудрості, любові та терпіння, духовності та молитовного натхнення. Прошу Вас і надалі, Ваше Блаженство, не полишати мене без батьківської опіки.

З Вашого благословення хотів би згадати ще й покійного приснопам'ятного архієпископа Волинського і Рівненського Варлаама (Iльющенка), котрий тривалий час був моїм духовним наставником і отцем.

Сподіваючись і в майбутньому на покровительство і духовну підтримку моїх наставників, я вступаю на шлях апостольського служіння у Церкві Христовій, який завжди був пов'язаний насамперед з мучеництвом. Знаю, що нелегкий подвиг чекає на мене: служити Богові й людям.

Найбільша відповідальність на єпископа покладається за спасіння людей. Адже Господь бажає не смерті грішника, а спасіння. Христос Спаситель пролив Свою Пречисту Кров за всіх нас. Він дав нам усе необхідне для того, щоб ми могли скористатися з тих дарів, які Він здобув для нас на хресті. I саме через єпископа Господь подає Своїм вірним повноту цих дарів. Як провідник цієї повноти благодаті, єпископ повинен бути гідним такої великої місії, щоб разом із апостолом Павлом він міг сказати: «Ось я і діти, котрих дав мені Бог» (Євр. 2, 13).

Усвідомлюючи своє недостоїнство, духовну слабкість та недосвідченість, я щиро прошу вас, святителі Божі, помолитися за мене, щоб моє обрання було гідним, а служіння - спасенним для ввіреного моїй духовній опіці народу Божого. Амінь.