Дорога то піднімається на пагорби, то опускається в долини. Уся вона в барвах зрілого літа. За шелестливою тополиною стіною, за веселими гайками і щедро плодоносними садами під легким вітерцем грає хвилями жовтаве море хлібів. А ліворуч виростає у полі висока телевізійна вежа ретранслятора.

Гарно оформлений в'їзд у Ровно — обласний центр Радянської України. Місто зростає рік у рік. Як свідчать дані останнього перепису, за темпами приросту населення воно займає перше місце в республіці. Тепер у ньому проживає близько 160 тисяч чоловік.

У центрі міста, навпроти широкоформатного кінотеатру «Жовтень», на гранітному п'єдесталі стоїть бронзова постать Ілліча. Автори пам'ятника — скульптор, лауреат Державної премії, народний художник УРСР М. Вронський і архітектор І. Мельничук. Центральна вулиця, на якій відбуваються святкові демонстрації, названа Ленінською.

Місто вписало немеркнучі сторінки в історію партизансько-підпільного руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни. В нашій країні і далеко за її межами відома книга командира партизанського загону, Героя Радянського Союзу Д. М. Медведєва «Сильні духом» («Це було під Ровно»). з якої читачі дізналися про легендарні подвиги розвідника, Героя Радянського Союзу М. І, Кузнецова і його бойових побратимів.

Гості Ровно, зрозуміло, прагнуть насамперед ознайомитися з кузнецовськими місцями. Радимо починати їх огляд з меморіального музею-квартири на вулиці Партизанів-розвідників, 55. У цьому будинку, де жила сім'я Валентини Довгер — бойової помічниці розвідника, М. І. Кузнецов часто зустрічався з партизанами-зв'язковими, які передавали зібрану ним інформацію у загін. Про здійснення Кузнецовим актів помсти над фашистськими катами при допомозі М. В. Струтинського, М. Я. Гнидюка, Л. І. Лісовської, Яна Камінського, В. К. Довгер та інших патріотів розповідають численні експонати музею. У вітринах, на стінах — рідкісні фотографії, виготовлені уральським фотомайстром, лауреатом премії ім. П. П. Бажова, автором фотоальбому «Людина з легенди» І. М. Тюфяковим; картини і малюнки з партизанського життя, надіслані колишнім бійцем загону «Переможці», членом Спілки художників СРСР Г. Г. Пономаренком; німецький мундир, у якому артист Г. Цилінський виконував роль М. І. Кузнецова у фільмі «Сильні духом». У кімнаті, де в 1943—1944 роках жив розвідник, відтворена тодішня обстановка. Відвідувач побачить плащ-накидку, в якій «Пауль-Вільгельм Зіберт» ходив вулицями окупованого міста, його люльку та інші речі.

У розвідницькій діяльності М. І. Кузнецова ровенського періоду особливе місце займає вулиця Калініна (у роки війни — Шлосштрассе). На ній знаходилися рейхс-комісаріат і особняк-резиденція гауляйтера України Еріха Коха. В літературі детально описана спроба М. Кузнецова вбити цього кривавого ката. Вона не вдалась, але розвідник одержав винятково важливі дані про підготовку фашистського наступу на Курській дузі.

На цій вулиці партизани виконали вирок над імперським радником фінансів Гелем, урядовим президентом Даргелем. Неподалік, на вулиці Лєрмонтова, і досі стоїть будинок, звідки було викрадено командуючого особливими каральними військами на Україні генерала фон Ільгена. А на Шкільній месницька куля влучила у головного суддю, обер-фюрера СС Функа. Про це розповідають меморіальні дошки.

Біля міської Ради депутатів трудящих у 1965 році споруджено пам'ятник легендарному партизанові-розвіднику Миколі Івановичу Кузнецову, а від нього бере початок вулиця його імені. Є в Ровно і вулиця Героя Радянського Союзу Миколи Приходька. юнака з міста Здолбунова. Про нього Кузнецов писав у партизанській листівці «Подвиг»: «...загинув як герой-патріот своєї великої Батьківщини».

Січень 1944 року. На площу в центрі міста фашисти зігнали людей, щоб вони стали свідками страти підпільників. З петлею на шиї патріоти встигли сказати свої останні слова.

Марія Жарська:
—   Люди! Знищуйте ворога — фашизм!..

Іван Луць:
—   Прощай, Батьківщино! За тебе ми віддаємо своє життя! Хай живе більшовицька партія!

Федір Шкурко:
—   Наш народ не залякати шибеницями! За нас помстяться!

Так загинули М. П. Жарська, І. І. Луць, М. М. Поцелуєв, М. І. Самойлов, Ф. 3. Шкурко — підпільники-антифашисти.

У Ровно діяли й антифашистські організації, якими керували П. М. Мирющенко, М. М. Остафов. Патріоти вчиняли диверсії, організовували для партизанських розвідників конспіративні квартири, збирали потрібну інформацію. Чимало підпільників, в тому числі і керівників, загинуло у гестапівських катівнях. їх імена увічнені в назвах вулиць, присвоєні навчальним закладам.

Під час окупації гітлерівці розстріляли, замордували в місті понад 100 тисяч радянських жителів. Польський письменник Єжи Путрамент, один з організаторів в СРСР дивізії ім. Т. Костюшка, в березні 1944 року побував у Ровно і назвав його «волинським некрополем». У своїй статті в газеті «Вільна Польща» він подав розповідь очевидця про трагічні події на вулиці Білій: «Тут була одна жінка. З дитиною. Гітлерівець підкинув дитину вверх і вистрілив у неї з автомата. Але не вбив її. Дитина лежала і кричала. Мати кинулась, щоб і її вбили. Але її не пустили. Сказали почекати — черга... Десять годин чекала біля ями. А дитину кинули за нею».

На місці колишнього концтабору споруджено 12-метровий пам'ятник жертвам німецького фашизму.

2 лютого 1944 року в місто з боями вступили радянські воїни. На честь визволення Ровно 5 лютого Москва салютувала доблесним військам 13-ї армії 1-го Українського фронту 20-ма артилерійськими залпами з 1 224 гармат. Подвиг визволителів увічнено пам'ятником на площі Перемоги.

Дбайливо доглядається міське військове кладовище. До 30-річчя Перемоги тут споруджено величний Меморіал воїнської слави. На гранітному постаменті — постать радянського воїна, на стелах — барельєфні зображення орденів Вітчизняної війни і Перемоги. В чаші на гранітній плиті палає Вічний вогонь. Тут завжди людно, тут завжди живі квіти...

У Ровно є багато місць, пов'язаних з періодом громадянської війни. У міському парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка похований герой громадянської війни серб Олеко Дундич, який загинув над Горинню у боротьбі з білополяками. На його могилі встановлено пам'ятник з викарбуваними на постаменті словами К. Є. Ворошилова: «Червоний Дундич! Хто його може забути? Хто може зрівнятися з цим буквально казковим героєм у хвацькості, у відвазі, у доброті, у товариській сердечності? Це був лев із серцем милої дитини».

У липні 1920 року оперативний відділ Першої Кінної містився в невеликому двоповерховому будинку на вулиці Комуністичній, 26. Про це розповідає меморіальний напис на мармуровій дошці. Тепер тут дитяча музична школа.

У той час у Ровно відбулася подія, яка, хоч і не ввійшла у військові рапорти, але ще довго позначалася на бойовому настрої червоноармійців. Політуправління Реввійськради 12-ї армії видало на жовтому обгортковому папері книгу «Долой неграмотность! (Букварь для взрослых)». На двох її сторінках великими літерами ви писана азбука класової боротьби: «Победа. Беднота победит. Мы несём миру свободу. На смену старому миру идёт мир труда. Не сдадимся, выдержим, победим». Цей «букварь» зберігається в науковій бібліотеці Львівського державного університету ім. Ів. Франка.

Грози громадянської війни проносилися і над залізничною станцією Ровно. 1 січня 1918 року після того, як революційні війська вибили з міста петлюрівців отамана Оскілка і генерала Сологуба, на привокзальній площі відбувся мітинг. Голова військово-революційного комітету Південно-Західного фронту Г. В. Разживін і йо го заступник В. С. Кіквідзе поздоровили трудящих з перемогою і закликали записуватись у Червону гвардію. Вже через кілька годин Г. В. Разживін доповідав глав-кому фронту М. В. Криленкові: «Із складу солдатів Особливої армії... на добровольній основі організовано Ровенський червоногвардійський загін у кількості 1500 чоловік. У нього ввійшли комуністи-робітннки міста Ровно — 50 чоловік... Командиром загону обрано В. Кіквідзе».

Грузинський революціонер у юнацькі роки вчився разом з В. Маяковським у Кутаїській гімназії, за революційну діяльність його не раз арештовували. У Ровенському червоногвардійському загоні, що в травні 1918 року був розгорнутий у 16-ту стрілецьку дивізію, яким командував В. Кіквідзе, пліч-о-пліч боролися проти найманців буржуазії росіяни й українці, грузини і вірмени, білоруси і поляки, угорці і австрійці, німці і словаки, серби і чехи.

У серпні 1919 року на станції в невеличкому составі пасажирських вагонів містився штаб 3-ї Новгород-Сі перської бригади Першої Української Радянської дивізії, Тимофій Черняк, її 28-річний командир, розробляв тут план ліквідації прориву білополяків і петлюрівців на Здолбунів. Бандитська куля зупинила серце героя, але пам'ять про нього житиме вічно:

Героя кров у квітах пломеніє.
Що виросли на ровенській землі.
Ходімо містом нашим, Тимофію.
Тебе впізнають літні і малі.
І вклоняться вони тобі доземно,
І містом рідним радо поведуть.
Воно змінилось після літ буремних —
І молоде, і гарне на виду.

І справді: «і молоде, і гарне на виду». Після Великої Вітчизняної війни Ровно відбудовано заново: рівними стрічками пролягли світлі проспекти, на колишніх пустирях виросли впорядковані житлові масиви. Реконструйовано центральну частину міста. З'явились нові вулиці — Московська, Кузнецова, Набережна, Гагаріна, Ніколаєва, проспект Миру. В 1960 році прийняв перших глядачів музично-драматичний театр ім. М. Островського, зал якого розрахований на 800 місць.

Дев'ятиповерхові будинки піднялися на проспекті Миру, на вулицях К. Лібкнехта, Відінській, названій так на честь міста-побратима з братньої Народної Республіки Болгарії. Новий архітектурний ансамбль створюється в районі площі Радянської і вулиці Тольятті. Великий житловий район виріс біля льонокомбінату. На першому будинку однієї з найкращих його вулиць на камені вибито слова: «Цей проспект носить ім'я Любові Петрівни Дозорцевої (1921—1969), бригадира опоряджувальників будуправління № 24, делегата XXIII з'їзду КПРС, кавалера ордена Леніна, почесної громадянки м. Ровно». Вона приїхала сюди з-під Вітебська зразу ж після війни і протягом двадцяти років будувала житло. Тисячі новоселів згадують її добрим словом.

За роки дев'ятої п'ятирічки з'явилося селище Ювілейне, де живуть хіміки. Милують зір п'яти- і дев'ятиповерхові будинки, школа, дитячий комбінат та інші споруди. У десятій п'ятирічці забудуються ще один мікрорайон селища Ювілейного та селище Східне біля автовокзалу. Для оздоблення фасадів багатоповерхових будинків застосовується, крім традиційної керамічної плитки, декоративна фігурна кладка з червоної та силікатної цегли і кольорова кам'яна штукатурка.

Все ширше використовується ландшафт як один із засобів створення архітектурного обличчя міста. У планувальній структурі центру помітне місце зайняв зелений масив, що склався історично вздовж річки Усті. Прибережні ділянки його перетворено в парки і сквери — так окреслилася мальовнича зелена вісь міста. Архітектурно-ландшафтну композицію доповнює Комсомольський парк з декоративним водоймищем.

Такі темпи і масштаби росту міста обумовлені бурхливим розвитком його економіки. За останні 10—15 років у Ровно склалися чотири промислових райони: північно-західний (навколо виробничого об'єднання «Азот»), північно-східний (льонокомбінат), південно-східний і південний (харчова і електротехнічна промисловість). За післявоєнні роки завдяки допомозі братніх республік стало до ладу близько 40 потужних підприємств, оснащених новітньою технікою: найбільший в західних областях України завод великопанельного домобудування, заводи тракторних запчастин, залізобетонних виробів, фабрика нетканих матеріалів та ін.

Цікаво здійснити екскурсію на льонокомбінат ім. Комсомолу України. Тут випускається 14 артикулів льняних тканин побутового призначення більш ніж ста рисунків і видів: різноманітні за формою і кольорами простннні полотна, білі і кольорові скатерки, портьєрні, меблеві, костюмно-платтяні та інші тканини. За дев'яту п'ятирічку трудящі одержали 179 мільйонів погонних метрів тканин ровенського виробництва. Шести артикулам присвоєно державний Знак якості.

Спеціалісти стверджують, що важко знайти льон, кращий за поліський: він і м'який, і волокна довгі та міцні, і кольору чистого. Усі ці властивості прагнуть якнайповніше використати ровенські текстильники. Заслужену трудову славу здобули Герой Соціалістичної Праці ткаля М. С. Бондарева, лауреат Державної премії УРСР ткаля О. М. Барабаш, стрічкарка Г. А. Іванова, прядильниця Є. С. Кукла та багато інших новаторів виробництва.

Ровенський завод високовольтної апаратури. Його вимикачі представляли вітчизняну електротехнічну промисловість на міжнародних ярмарках і виставках у Лондоні, Лейпцігу, Будапешті, Бухаресті, Брно, удостоювались золотих, срібних і бронзових медалей, багатьох дипломів. Тут розроблено тропікалізовані варіанти силових вимикачів для Куби, В'єтнаму, Індії, Пакистану. Більше 80 процентів продукції заводу в загальному обсязі виробництва — найвищої якості. Тепер споруджується новий комплекс по випуску комплектно-розподільчих пристроїв.

Екскурсантам варто оглянути цех кольорового литва, лабораторію високих напруг для імітації впливу грозових розрядів на високовольтну апаратуру.

Багате й різноманітне культурне життя міста. Тут діє музично-драматичний театр ім. М. Островського. Із задоволенням слухають мешканці обласного центру, інших населених пунктів Ровенщини виступи заслуженого самодіяльного ансамблю Української РСР «Полісянка», ансамблю естрадної пісні обласної філармонії «Олеся», народного хору міського Будинку культури.

Ровно — місто студентів. Вони навчаються в педагогічному інституті ім. Д. 3. Мануїльського, на культурно-освітньому факультеті Київського інституту культури. Близько восьми тисяч юнаків і дівчат здобувають вищу освіту в Українському інституті інженерів водного господарства, який готує меліораторів, гідротехніків та інших фахівців. Між вулицями Приходька, 17 Вересня і Мирющенка виросло ціле студентське містечко — навчальні корпуси з лабораторіями, гуртожитки, спортивні споруди. В інституті відбуваються всесоюзні і республіканські науково практичні конференції з питань будівництва та експлуатації зрошувальних систем.

Туриста, безперечно, зацікавить і давня історія міста. Виникло воно десь у XIII столітті, перша письмова згадка про нього датується 1282 роком. У 1461 році власник поселення склав «умову», в якій записано: «Я сам Івашко Дичко Васильович... продав свою отчину, двор і село в Луцькому повіті на ім'я Ровноє князю Семену Васильовичу Несвіцькому... з присілками і з полями, сіножатями і дібровами, і з лісами, і з бортними землями, і ставами, ставищами, і з ріками, і з бобровими гонами, і з митом...»

Згодом Ровно перейшло у власність князів Острозьких, не раз плюндрувалося татарами.

З історико-архітектурних пам'яток XIX століття збереглося приміщення гімназії, в якій вчився визначний російський письменник В. Г. Короленко. «На лівому березі ставка — біленький, веселий, з портиком і колонками — стояв двоповерховий будинок гімназії. І похмурий «замок», і світла колонада гімназії наче в дзеркалі відбивалися у воді»,— згадував письменник в «Історії мого сучасника».

У гімназії в різний час викладали О. Хиждеу — відомий письменник, діяч молдавської і румунської культури, один з перших дослідників творчості Г. Сковороди; М. Костомаров — історик, письменник, етнограф, який почав свою науково-педагогічну діяльність в Ровно, записав у навколишніх селах величезну кількість фольклорних матеріалів і частину з них опублікував у «Малорусском литературном сборнике» (1859). Сюди до свого товариша по університету — викладача гімназії Андрусь кого, приїжджав М. Драгоманов.

Хоча в гімназії деякі викладачі і були прогресивно настроєні, все ж її атмосфера не сприяла творчому роз виткові здібностей вихованців. «...Як я зненавидів під кінець свого перебування це затягаюче, як ставковий мул, позбавлене живих вражень буденне життя, що висмоктувало енергію, гасило пориви юного розуму своїм мовчанням на всі живі запити, заглиблювало уяву в безплідно-романтичне ліниве споглядання мертвого минулого»,— писав В. Г. Короленко про своє навчання в Ровенській гімназії.

У 1915 році містом проїжджав американський журналіст Джон Рід, у майбутньому автор знаменитої книги «Десять днів, що потрясли світ». У нарисі «Оптимістичне паломництво» він так описав центральну вулицю міста: «Я ніколи не забуду Ровно... Вулиця захаращена смердючими покидьками серед в'язких калюж, які розбризкувалися при кожному проїзді візків... По обидва боки тіснилось багато маленьких магазинів...»

Під час громадянської війни у Ровно виступав перед бійцями видатний російський радянський поет Дем'ян Бєдний. Дороги імперіалістичної війни привели сюди чеського письменника Ярослава Ґашека... Цей список визначних людей можна тепер доповнити ім'ям космонавта Олега Макарова, який закінчив Ровенську середню школу № 3. «Де б не доводилось бувати, всюди відчував тепло ровенської землі, бачив школу на тихій вулиці Маяковського, у якій і народилася моя мрія про небо...» — згадує він.

У міському парку культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка серед квітів ґрунтової виставки виросла скульптурна композиція «В космос!» Вона —- ніби символ творчого пориву нашого сучасника, натхненної праці жителів міста.

Над Горинь-рікою
Г.Дем'янчук
Путівник по туристському маршруту
1977 р.

<< Повернутись