КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131)( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2953-III від 17.01.2002 , ВВР, 2002, № 17, ст.121 № 3075-III від 07.03.2002 , ВВР, 2002, № 30, ст.206 № 430-IV від 16.01.2003 , ВВР, 2003, № 14, ст.95 № 485-IV від 06.02.2003 , ВВР, 2003, № 14, ст.104 № 662-IV від 03.04.2003 , ВВР, 2003, № 27, ст.209 № 668-IV від 03.04.2003 , ВВР, 2003, № 26, ст.198 № 669-IV від 03.04.2003 , ВВР, 2003, № 26, ст.199 № 744-IV від 15.05.2003 , ВВР, 2003, № 29, ст.234 № 850-IV від 22.05.2003 , ВВР, 2003, № 35, ст.271 № 908-IV від 05.06.2003 , ВВР, 2003, № 38, ст.320 № 1098-IV від 10.07.2003 , ВВР, 2004, № 7, ст.46 № 1130-IV від 11.07.2003 , ВВР, 2004, № 8, ст.66 № 1626-IV від 18.03.2004 , ВВР, 2004, № 26, ст.361 № 1723-IV від 18.05.2004 , ВВР, 2004, № 36, ст.430 )( Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду № 15-рп/2004 від 02.11.2004 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2252-IV від 16.12.2004 , ВВР, 2005, № 5, ст.119 № 2276-IV від 21.12.2004 , ВВР, 2005, № 6, ст.134 № 2289-IV від 23.12.2004 , ВВР, 2005, № 6, ст.139 № 2308-IV від 11.01.2005 , ВВР, 2005, № 6, ст.145 № 2322-IV від 12.01.2005 , ВВР, 2005, № 10, ст.187 № 2456-IV від 03.03.2005 , ВВР, 2005, № 16, ст.260 № 2598-IV від 31.05.2005 , ВВР, 2005, № 27, ст.359 № 2734-IV від 06.07.2005 , ВВР, 2005, № 33, ст.432 № 2903-IV від 22.09.2005 , ВВР, 2006, № 1, ст.4 № 2984-IV від 18.10.2005 , ВВР, 2006, № 2-3, ст.37 № 3108-IV від 17.11.2005 , ВВР, 2006, № 1, ст.18 № 3169-IV від 01.12.2005 , ВВР, 2006, № 12, ст.105 № 3316-IV від 12.01.2006 , ВВР, 2006, № 17, ст.147 № 3423-IV від 09.02.2006 , ВВР, 2006, № 26, ст.211 № 3480-IV від 23.02.2006 , ВВР, 2006, № 31, ст.268 № 3504-IV від 23.02.2006 , ВВР, 2006, № 33, ст.280 № 170-V від 21.09.2006 , ВВР, 2006, № 45, ст.443 № 527-V від 22.12.2006 , ВВР, 2007, № 11, ст.96 № 534-V від 22.12.2006 , ВВР, 2007, № 10, ст.91 № 578-V від 11.01.2007 , ВВР, 2007, № 13, ст.131 № 698-V від 22.02.2007 , ВВР, 2007, № 20, ст.282 № 875-V від 05.04.2007 , ВВР, 2007, № 29, ст.388 № 966-V від 19.04.2007 , ВВР, 2007, № 32, ст.412 № 1071-V від 24.05.2007 , ВВР, 2007, № 34, ст.447 № 1111-V від 31.05.2007 , ВВР, 2007, № 44, ст.512 № 270-VI від 15.04.2008 , ВВР, 2008, № 24, ст.236 № 586-VI від 24.09.2008 , ВВР, 2009, № 10-11, ст.137 № 600-VI від 25.09.2008 , ВВР, 2009, № 13, ст.154 № 616-VI від 01.10.2008 , ВВР, 2009, № 14, ст.167 № 801-VI від 25.12.2008 , ВВР, 2009, № 23, ст.278 № 890-VI від 15.01.2009 , ВВР, 2009, № 25, ст.311 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2009 від 10.09.2009 № 894-VI від 15.01.2009 , ВВР, 2009, № 26, ст.317 № 1027-VI від 19.02.2009 , ВВР, 2009, № 28, ст.368 № 1125-VI від 17.03.2009 , ВВР, 2009, № 30, ст.423 № 1165-VI від 19.03.2009 , ВВР, 2009, № 31, ст.458 № 1166-VI від 19.03.2009 , ВВР, 2009, № 31, ст.459 № 1180-VI від 19.03.2009 , ВВР, 2009, № 32-33, ст.485 № 1254-VI від 14.04.2009 , ВВР, 2009, № 36-37, ст.511 № 1414-VI від 02.06.2009 , ВВР, 2009, № 41, ст.600 № 1441-VI від 04.06.2009 , ВВР, 2009, № 42, ст.632 № 1449-VI від 04.06.2009 , ВВР, 2009, № 43, ст.640 № 1452-VI від 04.06.2009 , ВВР, 2009, № 44, ст.653 № 1475-VI від 05.06.2009 , ВВР, 2009, № 45, ст.683 № 1508-VI від 11.06.2009 , ВВР, 2009, № 46, ст.699 № 1520-VI від 11.06.2009 , ВВР, 2009, № 49, ст.732 № 1616-VI від 21.08.2009 , ВВР, 2009, № 50, ст.754 № 1675-VI від 22.10.2009 , ВВР, 2010, № 4, ст.28 № 1707-VI від 05.11.2009 , ВВР, 2010, № 5, ст.43 № 1708-VI від 05.11.2009 , ВВР, 2010, № 5, ст.44 № 1819-VI від 20.01.2010 , ВВР, 2010, № 10, ст.105 № 1827-VI від 21.01.2010 , ВВР, 2010, № 10, ст.108 № 2258-VI від 18.05.2010 , ВВР, 2010, № 29, ст.392 № 2295-VI від 01.06.2010 , ВВР, 2010, № 30, ст.399 № 2338-VI від 15.06.2010 , ВВР, 2010, № 32, ст.450 № 2453-VI від 07.07.2010 , ВВР, 2010, № 41-42, № 43, № 44-45, ст.529 № 2457-VI від 08.07.2010 , ВВР, 2010, № 48, ст.564 № 2464-VI від 08.07.2010 , ВВР, 2011, № 2-3, ст.11 № 2518-VI від 09.09.2010 , ВВР, 2011, № 4, ст.22 № 2556-VI від 23.09.2010 , ВВР, 2011, № 6, ст.42 № 2677-VI від 04.11.2010 , ВВР, 2011, № 19-20, ст.142 № 2735-VI від 02.12.2010 , ВВР, 2011, № 21, ст.144 № 2742-VI від 02.12.2010 , ВВР, 2011, № 22, ст.146 № 2756-VI від 02.12.2010 , ВВР, 2011, № 23, ст.160 № 2808-VI від 21.12.2010 , ВВР, 2011, № 25, ст.188 № 2852-VI від 22.12.2010 , ВВР, 2011, № 28, ст.253 № 2924-VI від 13.01.2011 , ВВР, 2011, № 31, ст.302 № 2939-VI від 13.01.2011 , ВВР, 2011, № 32, ст.314 № 3186-VI від 05.04.2011 , ВВР, 2011, № 42, ст.424 № 3207-VI від 07.04.2011 , ВВР, 2011, № 41, ст.414 № 3267-VI від 21.04.2011 , ВВР, 2011, № 44, ст.456 № 3306-VI від 22.04.2011 , ВВР, 2011, № 44, ст.471 Кодексом № 3393-VI від 19.05.2011 , ВВР, 2011, № 48-49, ст.536 Законами № 3454-VI від 02.06.2011 , ВВР, 2011, № 50, ст.549 № 3465-VI від 02.06.2011 , ВВР, 2011, № 51, ст.580 № 3571-VI від 05.07.2011 , ВВР, 2012, № 5, ст.38 № 3718-VI від 08.09.2011 , ВВР, 2012, № 19-20, ст.168 № 3795-VI від 22.09.2011 , ВВР, 2012, № 21, ст.197 № 3826-VI від 06.10.2011 , ВВР, 2012, № 21, ст.203 № 4016-VI від 04.11.2011 , ВВР, 2012, № 25, ст.260 № 4025-VI від 15.11.2011 , ВВР, 2012, № 25, ст.263 № 4452-VI від 23.02.2012 , ВВР, 2012, № 50, ст.564 № 4652-VI від 13.04.2012 , ВВР, 2013, № 21, ст.208 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2012 від 18.04.2012 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 4837-VI від 24.05.2012 , ВВР, 2013, № 15, ст.113 № 4838-VI від 24.05.2012 , ВВР, 2013, № 15, ст.114 № 4955-VI від 07.06.2012 , ВВР, 2013, № 18, ст.170 № 5064-VI від 05.07.2012 , ВВР, 2013, № 28, ст.299 № 5065-VI від 05.07.2012 , ВВР, 2013, № 28, ст.300 № 5283-VI від 18.09.2012 , ВВР, 2013, № 36, ст.481 № 5284-VI від 18.09.2012 , ВВР, 2013, № 37, ст.488 № 5460-VI від 16.10.2012 , ВВР, 2014, № 2-3, ст.41 № 221-VII від 18.04.2013 , ВВР, 2014, № 10, ст.119 № 222-VII від 18.04.2013 , ВВР, 2014, № 11, ст.131 № 228-VII від 14.05.2013 , ВВР, 2014, № 11, ст.133 № 245-VII від 16.05.2013 , ВВР, 2014, № 12, ст.178 № 314-VII від 23.05.2013 , ВВР, 2014, № 12, ст.183 № 642-VII від 10.10.2013 , ВВР, 2014, № 22, ст.773 № 721-VII від 16.01.2014 , ВВР, 2014, № 22, ст.801 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.811 № 728-VII від 16.01.2014 , ВВР, 2014, № 22, ст.808 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014 № 729-VII від 16.01.2014 , ВВР, 2014, № 22, ст.809 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014 № 734-VII від 28.01.2014 , ВВР, 2014, № 22, ст.813 № 735-VII від 28.01.2014 , ВВР, 2014, № 22, ст.814 № 746-VII від 21.02.2014 , ВВР, 2014, № 12, ст.188 № 767-VII від 23.02.2014 , ВВР, 2014, № 17, ст.593 № 877-VII від 13.03.2014 , ВВР, 2014, № 15, ст.326 № 879-VII від 13.03.2014 , ВВР, 2014, № 16, ст.582 № 1170-VII від 27.03.2014 , ВВР, 2014, № 22, ст.816 № 1183-VII від 08.04.2014 , ВВР, 2014, № 23, ст.867 № 1194-VII від 09.04.2014 , ВВР, 2014, № 25, ст.890 № 1207-VII від 15.04.2014 , ВВР, 2014, № 26, ст.892 № 1261-VII від 13.05.2014 , ВВР, 2014, № 28, ст.937 № 1519-VII від 18.06.2014 , ВВР, 2014, № 32, ст.1124 № 1533-VII від 19.06.2014 , ВВР, 2014, № 32, ст.1125 № 1682-VII від 16.09.2014 , ВВР, 2014, № 44, ст.2041 № 1689-VII від 07.10.2014 , ВВР, 2014, № 46, ст.2046 № 1697-VII від 14.10.2014 , ВВР, 2015, № 2-3, ст.12 № 1698-VII від 14.10.2014 , ВВР, 2014, № 47, ст.2051 № 1700-VII від 14.10.2014 , ВВР, 2014, № 49, ст.2056 № 1702-VII від 14.10.2014 , ВВР, 2014, № 50-51, ст.2057 № 1703-VII від 14.10.2014 , ВВР, 2014, № 45, ст.2045 № 63-VIII від 25.12.2014 , ВВР, 2015, № 6, ст.38 № 71-VIII від 28.12.2014 , ВВР, 2015, № 7-8, № 9, ст.55 № 77-VIII від 28.12.2014 , ВВР, 2015, № 11, ст.75 № 116-VIII від 15.01.2015 , ВВР, 2015, № 13, ст.85 № 158-VIII від 05.02.2015 , ВВР, 2015, № 13, ст.92 № 186-VIII від 12.02.2015 , ВВР, 2015, № 16, ст.110 № 191-VIII від 12.02.2015 , ВВР, 2015, № 21, ст.133 № 194-VIII від 12.02.2015 , ВВР, 2015, № 16, ст.113 № 198-VIII від 12.02.2015 , ВВР, 2015, № 17, ст.118 № 218-VIII від 02.03.2015 , ВВР, 2015, № 17, ст.122 № 222-VIII від 02.03.2015 , ВВР, 2015, № 23, ст.158 № 290-VIII від 07.04.2015 , ВВР, 2015, № 26, ст.217 № 317-VIII від 09.04.2015 , ВВР, 2015, № 26, ст.219 № 421-VIII від 14.05.2015 , ВВР, 2015, № 29, ст.264 № 576-VIII від 02.07.2015 , ВВР, 2015, № 36, ст.360 № 629-VIII від 16.07.2015 , ВВР, 2015, № 43, ст.386 № 716-VIII від 06.10.2015 , ВВР, 2015, № 47, ст.436 № 731-VIII від 08.10.2015 , ВВР, 2015, № 49-50, ст.449 № 743-VIII від 03.11.2015 , ВВР, 2015, № 51, ст.472 № 770-VIII від 10.11.2015 , ВВР, 2015, № 49-50, ст.464 № 835-VIII від 26.11.2015 , ВВР, 2016, № 2, ст.17 № 838-VIII від 26.11.2015 , ВВР, 2016, № 2, ст.18 № 889-VIII від 10.12.2015 , ВВР, 2016, № 4, ст.43 № 993–VIII від 04.02.2016 , ВВР, 2016, № 12, ст.135 № 1019-VIII від 18.02.2016 , ВВР, 2016, № 11, ст.127 № 1022-VIII від 15.03.2016 , ВВР, 2016, № 13, ст.146 № 1403-VIII від 02.06.2016 , ВВР, 2016, № 29, ст.535 № 1404-VIII від 02.06.2016 , ВВР, 2016, № 30, ст.542 № 1492-VIII від 07.09.2016 , ВВР, 2016, № 43, ст.736 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року № 1540-VIII від 22.09.2016 , ВВР, 2016, № 51, ст.833 № 1638-VIII від 04.10.2016 , ВВР, 2016, № 46, ст.779 № 1666-VIII від 06.10.2016 , ВВР, 2016, № 47, ст.800 № 1774-VIII від 06.12.2016 , ВВР, 2017, № 2, ст.25 № 1791-VIII від 20.12.2016 , ВВР, 2017, № 4, ст.42 № 1798-VIII від 21.12.2016 , ВВР, 2017, № 7-8, ст.50 № 1952-VIII від 16.03.2017 , ВВР, 2017, № 17, ст.205 № 1977-VIII від 23.03.2017 , ВВР, 2017, № 20, ст.240 № 2046-VIII від 18.05.2017 , ВВР, 2017, № 27-28, ст.313 № 2052-VIII від 18.05.2017 , ВВР, 2017, № 26, ст.297 № 2063-VIII від 23.05.2017 № 2119-VIII від 22.06.2017 , ВВР, 2017, № 34, ст.370 № 2120-VIII від 22.06.2017 , ВВР, 2017, № 34, ст.371 № 2136-VIII від 13.07.2017 )( У тексті Кодексу слова "Генеральний прокурор України" в усіх відмінках замінено словами "Генеральний прокурор" у відповідному відмінку згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016 )
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України
1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.
Розділ II
ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
2. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
( Стаття 5 в редакції Закону № 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України
1. Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.
3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.
4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.
Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України
1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.
Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України
1. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
2. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, також підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом, якщо вони за межами України вчинили у співучасті із службовими особами, які є громадянами України, будь-який із злочинів, передбачених у статтях 368, 368-3, 368-4, 369 і 369-2 цього Кодексу, або якщо вони пропонували, обіцяли, надали неправомірну вигоду таким службовим особам, або прийняли пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи одержали від них таку вигоду.
( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3316-IV від 12.01.2006, № 1261-VII від 13.05.2014 )
Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України
1. Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.
2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.
Стаття 10. Вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за законодавством іноземної держави і перебувають на території України, та виконання вироків, винесених іноземними судами чи міжнародними судовими установами
1. Громадяни України, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
2. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на території України, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду.
3. Україна може перейняти кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не ухвалено вирок, щодо громадян України та іноземців, які вчинили злочини за межами України і перебувають на території України, але які не можуть бути видані іноземній державі або у видачі яких відмовлено, якщо діяння, у зв’язку з яким запитується передача кримінального провадження, згідно з цим Кодексом визнається злочином.
4. Виконання в Україні вироку іноземного суду чи міжнародної судової установи можливо, якщо діяння, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, згідно з цим Кодексом визнається злочином або було б злочином у разі його вчинення на території України.
( Стаття 10 в редакції Закону № 245-VII від 16.05.2013 )
Розділ III
ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ
Стаття 11. Поняття злочину
1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Стаття 12. Класифікація злочинів
1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
6. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.
( Стаття 12 в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011 )
Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини
1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.
Стаття 14. Готування до злочину
1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Стаття 15. Замах на злочин
1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині
1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Розділ IV
ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)
Стаття 18. Суб'єкт злочину
1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.
3. Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
4. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1508-VI від 11.06.2009, № 2808-VI від 21.12.2010; в редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011 )
Стаття 19. Осудність
1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.
Стаття 20. Обмежена осудність
1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин
Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.
Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.
2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).
Розділ V
ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ
Стаття 23. Вина
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Стаття 24. Умисел і його види
1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.
2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Стаття 25. Необережність та її види
1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Розділ VI
СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ
Стаття 26. Поняття співучасті
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Стаття 27. Види співучасників
1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.
3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.
7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.
Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією
1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.
2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників
1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.
2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.
4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації
1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.
2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
Стаття 31. Добровільна відмова співучасників
1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.
3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.
Розділ VII
ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ
Стаття 32. Повторність злочинів
1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.
3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Стаття 33. Сукупність злочинів
1. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
2. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Стаття 34. Рецидив злочинів
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів
Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.
Розділ VIII
ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
Стаття 36. Необхідна оборона
1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Стаття 37. Уявна оборона
1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
