Анатолій Вдовенко: Французи з нашого дерева роблять собі діжки

Кадовби для зберігання зерна та м'яса, жлукта, в яких золили (парили, заливали кип'ятком і деревним попелом) білизну, баклаги та барила для рідини, бодні для зберігання сала та квашення овочів, діжі для тіста, пива, квасу та вина – чого тільки не виробляли народні умільці з дерев’яних клепок. З часом поширення металевого та пластикового посуду призвело до занепаду бондарства, хоча потреба у дерев'яних ємностях, що надають особливого смаку солінням, медам, квасам, сокам та іншим напоям, залишається не задовільненою. Поодинокі майстри-бондарі за сприятливих умов продовжують цю справу. Кажуть, останніми роками попит на діжки росте. Люди поступово розуміють цінність ручної праці та природного матеріалу. 

З Анатолієм Вдовенком, бондаром з Київщини, зустрілися на весняному ярмарку у музеї в Пирогові. Майстер вийшов в люди, щоб показати свої дерев'яні творіння.

— Бондарством займаюся з 2000 року. До цього я працював в цеху, з якого відправляли фруктове пюре для консервних заводів. Раніше там використовували дерев’яну тару, яка з часом розсихалася і треба було її ремонтувати. То директор відправив мене до старого майстра на своїй фірмі, щоб я трохи підучився. І через місяць я вже вийшов справжнім учнем бондаря. І так почав працювати з діжками, їх ремонтувати. А коли фірма у 2000 році розпалася, то я відкрив вдома свою майстерню.

Але на початку мені знадобилося майже 2 роки, щоб зробити самотужки барило. Бо дуже багато там своїх секретів було, які мені ніхто не передав, довелося самому до того всього доходити. А розказували, що колись біля майстрів були підмайстри, які тільки 2 роки біля них крутилися — їм доручали хіба що підмітати майстерню. Але підмайстри за тим процесом спостерігали, а потім починали вже щось самі робити.

Яке дерево берете для створення діжок?

Так вийшло, що у нашому селищі працює одна французька фірма, яка заготовляє дуб і відправляє його у Францію. Їм це треба на винні діжки. Вони везуть вищий сорт дерева, а другий і третій зависає у нас, то мені можна за гроші брати у них готовий матеріал.

А якщо самому це робити, то тоді треба було б самотужки різати й колоти по розміру колоду, яка важить десь біля тони, і потім, щоб вона мінімум півроку посохла. А метрова колода в діаметрі десь 80-90 сантиметрів, це б уже тонна була, тобто її руками з лісу практично ніяк би не вивантажив і не вивіз. А в них я беру вже готові клепки.

Щоб виготовити діжку, потрібно здійснити біля 20 операцій. Тобто клепки треба ще підібрати по розмірах, пофугувати (вирівнювати поверхню деталей для щільного припасування їх однієї до одної при склеюванні – авт.), підігнати за зовнішнім та внутрішнім діаметром. І коли вже стягнув клепки, то може вийти так, що діжка ніч переночує і дві-три клепки можуть лопнути, тоді треба все розбирати і робити по-новому.

Скільки йде часу на виготовлення однієї діжі?

Від 2 днів і до місяця. Хоча біля маленької діжки можна навіть довше просидіти, ніж біля великої, бо чим коротша клепка, тим більше її треба зігнути.

Маленькі дерев'яні ємності для чого призначені?

Маленькі відеречка йдуть для води, а більші – під соління огірків, помідорів, капусти, грибів, яблук. Великі чани купують в сауну. Їх використовується як басейни для холодної води. Або ж можна налити в них гарячу воду до 50 градусів з лікарськими травами.

Самі користуєтеся в побуті такими речами?

Лише відеречком для води, а щось інше для себе поки не виходить зробити.

Часто замовляють у вас бондарські вироби?

Так, нормально. Замовлення є, аби тільки робити. Я просто сам роблю, тому одними руками дуже важко.

Під час розмови підходить до нас середнього віку жінка.
— Скільки діжка такого розміру? – запитує, показуючи на великий чан, який майстер привіз без дна, бо так легше доправляти.
— До 4 тисяч гривень, — відповідає, — тут на 1000 літрів.

Дуже рідко зустрічаються майстри-бондарі. Це дійсно вимираюче ремесло?

Літом я їжджу в Крим, де по два місяці працюю на винзаводі. То там старі майстри повмирали, майже нікого не залишилося. Тільки на заводі «Масандра» є маленька бригада, яка ремонтує великі бутлі. Це така діжа від 5 до 20 тонн. А взагалі у них ці діжки вже доживають свого віку, бо їм по 30–40 років.

Чи ще є в Україні подібні бригади чи майстри, які це вміють робити?

У мене є знайомі на Житомирщині, десь 5 майстрів. Потім ще на Черкащині один майстер, в Сумах, в Чернівцях пару чоловік і Закарпаття. І все. Виходить десь приблизно 10 майстрів-бондарів у нас в Україні лишилося.

Якщо ніхто не створюватиме діжки, то їм на зміну прийде якийсь замінник?

Ну, зараз дерев’яну тару витіснив пластик, метал.

Ну, а все-таки краще речі зберігати у діжах з дерева?

Для вина та коньяку потрібні тільки дубові діжки, тому що дуб має близько 5 амінокислот і дубильні речовини — вино тоді набирає зовсім іншого присмаку.

Чан для сауни

Колись я з діжками стояв на Андріївському узвозі, до мене підійшла зовсім старенька жінка років 70-ти і каже: «Ой, синочку, зроби мені відеречко для води». А я кажу: «Та тьотю, воно ж буде коштувати, як майже ваша пенсія». А вона: «Нічого. Я прожила в селі і мені по сьогоднішній день стоїть аромат і запах тої води, що була в дубовому відрі. Так що ти мені роби, я тобі залишу телефон і відро обов’язково заберу». Виходить, що вода натягується дубом і ці дубильні речовини корисні для шлунка.

Діжки з дуба могли служити 40-50 років, якщо їх правильно зберігати.

Дерево під впливом вологи руйнується. За рахунок чого діжка з рідиною може слугувати довгі роки? 

Дуб у воді набирає нових властивостей. Коли він постійно в ній стоїть, то просочується і стає, як камінь. А коли дерево час від часу підмокає і не провітрюється, то починає просто гнити.

Ви казали, що майстри з Франції відправляють до себе на батьківщину наше дерево і з нього там роблять собі діжки...

Так. У них там багато маленьких фірм. Вони не п’ють самогон, а споживають «сухар» і коньяк, тому у них вино користується великим попитом. Фірми збирають діжки, які розходяться по всій Європі.

Тобто на Заході бондарство розвивається?

Так, воно ціниться там. Змалку дітям прививається любов не до алкоголю, а до культурного споживання вина, бо ж то корисно. Вино містить до 200 корисних компонентів.

Хоча я колись працював в Німеччині, то німці кажуть, що це у них забуте ремесло, ніхто такого вже не робить. А дід Віктор Бойченко з Києва, в якого я вчився, подарував мені книжку ще свого діда, вона ще на початку минулого століття випущена, то там всі станки для виготовлення були сконструйовані в основному в Німеччині. То зараз там все вимерло, станки здані на металобрухт, так як і в нас.

Куди молодим людям звертатися, які хочуть навчитися цього ремесла? Де цього навчають?

Ніде не навчають. І мені здається, що в найближчі роки ніхто цього не буде вчити, тому що кожен майстер буде тримати ці знання як секрет фірми, в найближчі роки це буде його заробіток.

А якщо якусь школу організувати?

Я думаю, що в нас не скоро влада зверне на це увагу. Якби у нас це підтримувалося або були хоча б фірми, які випускали ці діжки і щоб нормальні гроші платили, то тоді можна.

Анатолій Вдовенко. З виробами у Пирогові

От у Франції така винна діжка коштує 2 євро за літр. А в Україні майстри роблять за 1 євро або ж 1 долар за літр. Та й то тільки 2-3 роки назад почали трішки купувати, а то дуже важко було зробити і ще важче було продати. Я три-чотири роки стояв на Андріївському узвозі. Бувало в суботу приїдеш, день вистоїш і повертаєшся назад з тими ж діжками, бо не можливо було продати. Ну, а потім вже роздавав візитки, потім хтось один купив і далі пішло через знайомих.

Поки ми отак розмовляли, до майстра звернувся молодий чоловік.
— А іздалєка ви? – запитує у пана Анатолія.
— Із Бородянки.
— А дайтє візітку. 

А яка найстаріша діжка в Україні?

У Криму на винзаводі є діжки з вином, яким вже 50 років. А в Одесі є і по сто років. В Криму я зустрів одного директора, який був в Чехії, то розказував, що коли чехи дізналися, що у нас на Одеському коньячному заводі стоять десятки – чи сорок чи п'ятдесят – 20-ти тонних бутлів, то чехи аж ахнули. Сказали, що у нас величезний запас, тоді як у них на всю Чехію всього п’ять чи десять таких бутлів.

«Рукотвори»