Підполковник Валентин Цигульський: "Сподіваюся, що знову літатиму!"

Це був черговий бойовий виліт пари ударних гвинтокрилів Мі-24 над районом Слов’янська. Несподівано терористи відкрили по них вогонь із ПЗРК та крупнокаліберних кулеметів.

В одній із вертушок, якою пілотував заступник командира окремої бригади армійської авіації з льотної підготовки підполковник Валентин Цигульський, загорілася вантажна кабіна, періодично відмовляло управління…

Палаючий бойовий гвинтокрил падав… Однак екіпаж не здавався, льотчики до останнього намагалися здійснити аварійну посадку.

Досвідченому пілоту підполковнику Цигульському таки вдалося збалансувати машину. Сильний гуркіт та стіна пилу супроводжували грубу посадку літаючої фортеці на фюзеляж. Через потужний удар наш герой зазнав сильних травм та переломів, а його штурман-оператор капітан Сергій Тітаренко через численні пошкодження спини та кінцівок втратив свідомість.

Не гаючи ні хвилини, Валентин Володимирович виліз через блістер (аварійний люк) та спробував витягнути свого товариша. Однак через страшний біль у спині з першого разу йому це не вдалося. (Пізніше він дізнається від лікарів про компресійні переломи двох хребців 7-го та 8-го відділу та інші травми).

В нижній кабіні вже палав вогонь, і полум’я ось-ось могло перекинутися на непритомного офіцера. Зібравшись з останніми силами, командир все ж таки витягнув свого штурмана. У самого ж сильно обгоріли руки, проте через біль та сльози він зумів врятувати життя бойовому товаришу…

Пошуково-рятувальна команда для їхньої евакуації прибула оперативно. Вже на борту льотчики дізналися про долю іншої вертушки. Її також було підбито, проте екіпажу вдалося здійснити м’яку посадку — той гвинтокрил зазнав не таких сильних пошкоджень.

Важко травмованого штурмана-льотчика капітана Сергія Тітаренка негайно транспортували до Головного військово-медичного клінічного центру, а підполковника Валентина Цигульського — до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова.

Нині стан здоров’я офіцера стабільний, його лікують найкращі тамтешні фахівці. Морально підтримує сім’я — дружина Олена, троє синів та батьки.

— Після лікування ще близько півроку триватиме реабілітаційний період, — розповідає мій співрозмовник. — А потім — військово-лікарська комісія, яка визначить, чи буду я придатний до подальшої льотної роботи. Сподіваюсь, що знову літатиму. Адже це моя робота, моє покликання!

Газета «ÐÐ°Ñ€Ð¾Ð´Ð½Ð° армія»

Червень 23, 2014