Людмила Дворяківська: Жінки бувало малювали качанами кукурудзи
Вже не раз на фестивалях та ярмарках помічала на ятках яскраво розмальовані глиняні дзвіночки класичної форми або у вигляді хаток. Щоразу ці вироби зупиняли на собі погляд. Ставало радісно від їхньої кольорової гами. На День столиці на Андріївському узвозі попри людність і окорясність товарів вони теж вирізнялись. Вирішила підійти. Одразу питаю в художниці, чому саме такі форми для виробів вона обрала.
— Українці завжди трепетно ставилися до хати — вони її білили, прикрашали, розмальовували. Завжди там писанки висіли, скриня була, дзвіночки були на щастя, щоб ангел прилітав. А взагалі, дзвіночок – традиційна прикраса й оберіг. Тваринам завжди вішали дзвіночки на шиї не тільки, щоб не заблукали, а щоб вони відганяли злих духів, щоб не наврочили.
Ми робимо не тільки дзвіночки. А сюди на Узвіз я не все принесла, бо решта виробів важчі. Дзвіночки ж приваблюють покупців та й дозволяють трохи заробити.
Художній розпис хаток-дзвоників Людмили Дворяківської
А форми для розпису самі робите?
Форми для розпису ми робили самі, але мій чоловік помер тим літом, а він викладав у ліцеї кераміку і там обпалювали. То тепер форми я замовляю місцевим гончарям. А тоді вже на їхніх заготівлях ми з дочкою малюємо. Вона теж художник.
Ми розпис робимо дуже яскравими відкритими кольорами, але вони гармонійні між собою. Ви ж бачите, воно хоч і яскраве, але не дике. Цей розпис – не Петриківка. Це художній розпис, під народний. Ось, наприклад, у людей в селі не завжди були пензлики, то жінка візьме розламає качан кукурудзи, вмочить у бурякову фарбу і абсолютно технічно наносить лінії. Так і у мене, не вималювано, а просто такими мазками. Але воно виходить гарненько.
Які сюжетні мотиви зображуєте?
Та різні, от це, наприклад, називається «рядно». Чому? От тут іде дорога, людина їде собі, поглядує по сторонах – тут городи, там жнива, там ще щось. А тоді зимою згадує на інтуїтивному рівні це все і тче такі візерунки, які літом чи весною бачила.
Художній розпис Наталі Дворяківської
З дочкою ми робили скрині. От ця скриня (показує на світлину в інформаційній брошурі дочки – авт.) є у попереднього посла Норвегії. Також робимо обрядову символіку – сердечка весільні, яйця-мальованки, плакиточки (глиняні плоскі розмальовані фігурки, які вішаються на стіну, наприклад, ангели, людські подоби – авт.). Картини малюємо і на папері і на полотні, і на глині.
Участь у виставках берете?
Якось брала участь. Але в основному дочка виставляється і майстер-класи проводить, бо я мама і бабуся, мені особливо немає коли.
То це ви навчили дочку?
Так, я навчила. Але у неї також освіта є, вона закінчила з відзнакою Київський художньо-промисловий технікум (нині Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука – авт.).
Людмила Дворяківська, майстриня художньо-народного розпису
Творчість є основною вашою працею?
Я вже пенсіонерка, тому основна праця. А дочка веде студію «Оберіг» у клубі «Віночок». Вона з дітками обрядову символіку вивчає.
Доводилося й раніше бачити ваші вироби на фестивалях та ярмарках. Одразу впізнавалися і відчувалася рука однієї людини…
Ну, це ж характер. Людина не може повторити іншу людину, це дуже рідко. У дочки емоційніша творчість, напружена, яскрава. А в мене спокійніша. Хоча я її і вчила, але от бачте, почерк є почерк.
Між іншим мої знайомі бачили оці дзвіночки трохи нижче просто змальовані, скопійовані. Набагато гірші і написано «Дворяківська». Ви можете собі уявити? Якось була до одних підходила і казала, що так негарно робити.
Скільки років вже займаєтеся цієї творчістю?
Як перебудова настала у 90-х роках, нас з роботи всіх звільнили і ми почали працювати на салони. І вийшли на таке мистецтво.
Якими фарбами малюєте? Гуашшю?
Ні, це темперні фарби, вони не розмазуються. Але якщо дітям, то можна й гуашшю з клеєм. А лаком не покриваємо, щоб воно свіженьке було, щоб техніка народного розпису збереглася. Та й глина ж дихає.
«Рукотвори»