Артем загинув за день до свого 20-річчя

Дата та місце народження: 30 серпня 1994 р., с. Марківці, Бобровицький район, Чернігівська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., м. Комсомольське, Донецька область.

Звання: Ð¡Ñ‚арший солдат.

Посада: Ð¡Ñ‚арший кулеметник БТР.

Підрозділ: 1-а бригада оперативного призначення, Північне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: 29 серпня 2014 р. був смертельно поранений в голову осколком міни в районі міста Комсомольське (Старобешівський район Донецька область), де підрозділ Артема займався підготовкою «ÐºÐ¾Ñ€Ð¸Ð´Ð¾Ñ€Ñƒ» для виходу з оточення під Іловайськом підрозділів ВСУ і добровольчих батальйонів.

Місце поховання: Ñ. Марківці, Бобровицький район, Чернігівська область.

Строкову він служив у внутрішніх військах, у квітні мав повернутися додому, до батьків, в яких був єдиною дитиною, та в Україні загострювався неспокій, і Артем Ус записався добровольцем у Національну гвардію, пройшов курс відповідної воєнної підготовки. Понадстрокову службу проходив у Києві, а 25 серпня їхню частину направили на схід країни.

Під Комсомольським вони облаштовували блок-пости, створювали «ÐºÐ¾Ñ€Ð¸Ð´Ð¾Ñ€» для  виходу з «ÐºÐ¾Ñ‚Ð»Ð°» українських військових «Ð¾Ñ‚оченців». Натомість оголошений терористами «ÐºÐ¾Ñ€Ð¸Ð´Ð¾Ñ€» виявився аж ніяк не мирним, навпаки – «Ð³Ð°Ñ€ÑÑ‡Ð¸Ð¼».  ÐžÐ´Ð½Ð° міна розірвалася там, де поблизу виконував завдання  Артем, хоч було небезпечно.  ÐšÑ–лькох його побратимів поранено, а для нього осколок у голову виявися смертельним. Це трапилось під вечір 29 серпня, а наступного дня Артему Усу виповнилося Ð± 20 років.

Але 30 серпня його мертве тіло везли в рідні Марківці, що під Бобровицею.

Хоронили воїна з усіма військовими почестями 1 вересня. 

У місцевій школі пролунав не традиційний перший дзвоник, а останній… для Артема Уса. І учнівська лінійка вишикувалась за воротами школи, куди несли домовину з вбитим нацгвардійцем.

Такого масового похорону Марківці не пам’ятають. Ð¢Ñ€Ð°ÑƒÑ€Ð½Ð° колона розтягнулася на сотні метрів. І вся ця велика маса людей в один голос плакала.

На похороні два священики разом з усіма присутніми прихожанами молилися, щоб такого горя не було по всій Україні.

Провести побратима в останню дорогу приїхала велика група нацгвардійців на чолі із заступником командира частини підполковником Петром Крицьким. Він подякував Оксані Віталіївні і Володимиру Борисовичу за прекрасного сина-воїна,  Ñ– від імені командування Національної гвардії вибачився перед батьками, що не вберегли їхнього сина.

Після школи Артем вибрав мирну і дуже потрібну професію – будівельника, перед армією закінчив спеціальний столичний навчальний заклад, але працювати за спеціальністю не довелось: молодого фахівця призвали Вітчизну захищати, а потім - і воювати за її волю.   

 … А в звичайному українському селі всією громадою 20-річного солдата оплакували під похоронну духову музику. Ð—а труною йшли дівчата з білими штучними трояндами на чорних сукнях. Одна з них могла стати Артему нареченою, діток йому народити, в парі щасливе життя прожити. Цього вже ніколи не буде, бо наречений загинув.

За матеріалами zemlyaivolya