Пашквіль-4 | Дівчата райської яблуні ~ Dziewczęta rajskiej jabło

[/] Дівчата райської яблуні ~ Dziewczęta rajskiej jabłoni ~ Girls of the Apple Tree of Paradise Домівка Про нас Контактна форма Бібліотека Форум Головна » Орест Левицький » Пашквіль » Пашквіль-4 » Пашквіль-4 Вхід Користувач: * Пароль: * Забули пароль? Тематика Біографічне Автобіографічне Афоризми й цікавинки Літературні твори Критика Дівчата подорожують Текст і контекст Майстерня перекладу Персоналії Ірина Вільде Наталена Королева Дарія Віконська Катря Гриневичева Зофія Налковська Марія Кунцевічова Поля Ґоявічинська Марія Домбровська Інші Історичні розвідки Давня історія Середньовіччя Ранньомодерна історія Нові часи Новини Новини Пашквіль-4 VI Через два тижні припали «рочки» (сесія) Луцького гродського суду і разом з ними настали засідання соймика, в яких повинні були прийняти участь шляхтичі з усіх повітів Волинського воєводства: Луцького, Кременецького і Володимирського. По цій причині до Луцька наїхало такого народу, який збирався тут тільки під час головного ярмарку на святого Семена або ж у лиху годину татарського сполоху. Звичайно сеймикові засідання відбувались у катедральному костьолі, бо це була найпросторіша будівля на ціле місто. Але що під час попереднього сеймика соймові дискусії мали остільки палкий характер, що збори закінчились загальною баталією, під час якої лави костьольні були потрощені і дім Божий спрофанований розливом крові, то луцький біскуп Ян Андрушевич ознаймив шляхту, що вже більш не дозволить їй збиратись у костьолі, і через те соймикові збори на цей раз відбувалися у «судовім» домі, в замку, а гродський суд переніс свої засідання до притвору замкової церкви св. Івана Богослова, як те звичайно робилося літньої пори. З цього приводу на замку з ранку до вечора товпилась шляхта, перебігаючи з соймикових зборів у засідання суду й навпаки, з огляду на те, де кого більш цікавило. У ту сесію, як на те, не трапилось ні однієї гучної справи, і через те усі з великою цікавістю хотіли бачити, як будуть миритись пани Жоравницькі. Хоч подібні сцени траплялись тоді доволі часто, вони завжди принаджували глядачів, як потішна вистава, а на цей раз цікавість збільшувалась тим, що справа йшла про родину Борзобагатих, про яку ходила недобра слава, та й сама справа мала в собі стільки комічного елементу! Пашквіль про Ганну все ще ходив по руках; дехто з приїжджих тільки тепер чули про його, з зацікавленням слухали лихі поговори про горду та пишну паню городничу, і всім хотілося бачити, як то вона виступатиме в фінальнім акті пашквільної інтермедії. Між тим і «рочки» вже кінчились, а сподівана вистава все чомусь зволікалася. Ходила поголоска, либонь, Ян ніяк не здолає перемогти впертість жінки: Олена пробі забрала собі в голову, що нехай уже краще чоловік іде на виволання, аніж вона буде прилюдно «чинити покору» перед ятрівкою. Настав останній день «рочків». Судді закінчили вже всі справи, і возний був напоготові, аби проголосити, що судові засідання закриваються до нових рочків; аж тут надійшов владика Іона Борзобагатий в супроводі чималого гурту родичів, приятелів і слуг. Йому дали почесне місце за столом. Рядом з ним сіла пані городнича, вся в шовках та оксамитах, обвішана перлами та самоцвітами, з виразом гордої поваги на підмальованому лиці. За нею помістився пан городничий, пригноблений вид якого так мало підходив до величної постави його малжонки. Владика був у веселому настрої і зараз же затіяв жартівливу розмову з присутніми, і його гучний регіт голосно розлягався в критій колонаді церковного притвору. Через кілька хвилин сюди ж підійшов Ян Жоравницький із жінкою та з приятелями, що були з його руки полюбовними судцями. Він удавав із себе спокійного і, ступивши на ганок до притвору, сміливо привітався з знайомими і навіть жартом відповів на жарт владики. Зате пані Олена мала справжній вигляд жертви, приведеної на заколення; вона ледве кивнула головою на привітання знайомих і мовчки сіла рядом з мужем, не глянувши навіть у той бік, де гордовито засідала пані городнича. Пора було розпочинати справу. Пан Жолківський, як близький родич обох сторін і головний посередник поміж ними, знявся зі свого місця і звернувся до уряду з таким словом: — Милостивий пане вряде! Сталася угода і постановлений між його милостю паном Олександром Жоравницьким, ключником і городничим луцьким, і малжонкою його милості панею Ганною Борзобагатівною з паном Яном Жоравницьким за їх добровольним позволенням через нас, приятелів їх обопольних. Коротко розказавши про головну річ справи і прочитавши єднальний акт, який зложили полюбовні судді, Жолківський ознаймив, що Ян Жоравницький і його жінка готові зараз же «во всем досить учинити постановленню приятельському», і за цим словом він подав Янові «карту», по якій той повинен був «перепрошення учинити» за наїзд і бійку. Ян знявся з місця і, ставши перед братом і невісткою, прочитав уголос: — Милостивий пане ключнику, пане а брате мій милий і милостивая ключниковая! Знаю, іж я, наїхавши на дом вашої милості, панію малжонку вашої милости і дочку її, также і слуг ваших збив і поранив, в чом против ваших милостей глупо, спросно, нікчемно і небачно поступив, і на тоє, водлуг права (по закону), значноє а великоє карання заслужив. Але, бачачи вашу милость бути християнськими, цнотливими а милосердними людьми, во всем том плохом а нікчемном поступку моєм винним ся даю под карання ваших милостей у в'язення, якоє похочете, тільки з милосердям поддаваючи; а з великою покорою до ног упадаючи, вашим милостей обудву о милосердя і одпущення того виступку моєго прошу, абисте ваша милость теє пробачивши і оний виступок мій із серця своєго опустивши, в первую ласку і милость приняти мене рачили. А вас, панове приятелі (тут Ян звернувся до своїх полюбовних суддів), о ласкавую в том ку їх милостям причину покорно прошу. Знову виступив Жолківський і від себе й своїх товаришів став просити пана городничого й його жінку, щоб вони, бачачи покору й каяття Янове, увільнили його від в’язення. Олександер Жоравницький видимо був згоден вдовольнити це прохання, але Ганна лихим поглядом заціпила йому вуста і промовила рішуче: — Пан Ян повинен во всему учинити досить угоді і постановленню приятельському. — Так, так! — піддержав її отець владика.— Бо і Письмо Святе навчає, іж тільки той, хто до кінця утерпить, спасенний буде. — І владика за цим словом голосно розсміявся. Це значило, що Янові конче треба було рушати до вежі. По тодішньому звичаю, коли хто засаджував кого до в’язення не по декрету коронного суду, а по добровольній згоді, то він сам, власними руками, повинен був «всадити» в’язня до вежі і потім сам же й визволити його, не доручаючи цього діла сторонній особі. На цей раз виникло хвилеве вагання: кому власне з малжонків Жоравницьких належить ця функція, бо вони ж обоє виступали в справі, як сторона окривджена? Пані городнича і тут не поступилась своїм, як їй здавалося, правом і загадала, щоб конче їй було доручено «всадити» Яна в вежу, бо то ж вона, а не пан городничий, терпіла од його «бої і деспекти». З цим доводом згодились і судді. І зараз же від соборної церкви до наріжної башти, через увесь замок, простягся кумедний похід. Попереду йшов старостинський слуга і брязкав ключами від замкових в’язниць, далі з виглядом тріумфуючої Немезиди гордо виступала пані городнича, ведучи за руку засоромленого Яна, а за ними посунулась ціла юрба люду, що увесь час тісною стіною оточав церковний ганок, з цікавістю прислухаючись до потішної справи. Слуга відомкнув двері до «вежі» і впустив туди пані Ганну з її в’язнем. Через хвилину вона вийшла звідтіль сама і вернулась назад до церкви, а в вікні другого поверху башти питкнулась голова в’язня, якого публіка внизу радісно привітала гучним сміхом і веселими жартами. Минуло з добру годину. Суд ще не закривав засідання, хоч писар зложив уже протокол про «лімітацію рочків» [1] і возний проголосив його для загального відома. Публіка, однак, не розходилася, ждучи кінця потішного акту. Пан Жолківський і його товариші нагадали Жоравницьким, що пора б уже визволити в'язня. Пані Ганна так і скипіла: — Як то? Він мусить сидіти три години, а ще не вийшло й двох!.. Але тут публіка, якій уже надокучило довге ждання, так грізно загомоніла, що Ганна не посміла перечити і з досади відмовилась сама йти визволяти Яна; хай, мовила, його, хто хоче, той і визволяє. Пан городничий з охотою взявся за це діло і через кілька хвилин вивів на світ божий в’язня, який усміхався, видимо, вже призвичаївся до своєї потішної ролі, та поставив його перед урядом. Зоставалось виконати останній акт «покори»: Ян з жінкою повинні були перепросити пані Ганну за пашквіль. Збурена гірким почуттям образи й зневаги, з палаючим лицем і спущеними очима виступила пані Олена Жоравницька і, взявши тремтячими руками подану їй «карту», одними губами, а не голосом, почала повторяти за мужем ось таке «прошеніє»: — «Милостивий пане ключнику і милостивая пані ключниковая! Що єсмо написали і в Луцьку на різних місцях прибити веліли пашквілюс, або цидулу, образливую добрій славі вашої милості, милостивая пані ключниковая, і дому вашої милості почтивому, милостивий пане ключнику, іно іж єсмо тую цидулу, або пашквілюс, непристойно, зі злого свого умислу против вашої милості, в невинності вашої милості написали, в чом во всем, як в том пашквілюсі єсть написано, ваша милость, милостивая пані ключниковая, не єсть винна, бо ніколи ваша милость того нічого, що в том пашквілюсі написано, не чинила, одно так ся завжди заховала, як цнотливій панеї належить; а так іж єсмо в том против вашої милості виступили, сердешно того жалуємо і покорно просимо, аби то ваша милость християнським обичаєм одпустити рачила, а ми о вашій милості яко о почтивій і статечній панеї розумієм і за такую вашу милость маєм» [2] . При останніх словах серед публіки почувся спинений сміх, але пані городнича не звернула на те увага. Вся її гордовита постать зоріла тріумфом звитяги: вона заціпила роти своїм лихословам і примусила їх прилюдно признати її за «почтиву і статечну паню». Ради цього варт було утерпіти навіть биття й рани! Але коли б Ганна бачила, яким поглядом оглянула її в цю хвилину пані Олена! Яка палка невимовна злість й непримиренна ненависть горіла в тім погляді, зизо кинутім на тріумфуючу супротивницю! Нарешті одна сторона достотно виконала свій обов’язок; прийшла черга на другу. ' Олександер Жоравницький став перед урядом і просив вписати до судових книг його заяву, що він і жона його «випускають і визволяють» брата з невісткою «зо всего переводу (процесу) правного і вольними чинять на вічні часи, і всі листи і декрети правні уморають і касують»,— щоб ствердити своє слово, пан городничий тут же, перед урядом, передав Янові всі оті листи й декрети, а між ними й королівський універсал про виволання. Після цього брати подали один одному руки й тричі поцілувались. Відтепер вони вже — не вороги, і заповіт їх панотця владики Марка про братерську згоду відновлявся для них в попередній силі. — Се что добро или что красно, єже жити братії в згоді! — завершив владика Іона, знімаючись з місця, і, ласкаво звертаючись до суддів, урядових і полюбовних, додав: — Тепер прошу, милостиві панове, до мене хліба їсти… Ян і Олена Жоравницькі теж були запрохані до владики на обід. *** Так скінчилась пашквільна турбація. Додамо ще кілька слів про останню долю її учасників. Олександер Жоравницький того ж року був настановлений на уряд старости луцького, але його гордовитій малжонці недовго випало тішитись у стані вельможної панії: в 1581 р. його вже не стало, а в швидкому часі пішла за ним на той світ і пані Ганна. Владика Іона на п’ять років пережив вельможного зятя і наприкінці довгого віку утерпів багато утисків від нового старости князя Пронського і вмер виволанцем. А ще гірша доля спіткала Яна Жоравницького. Королівський секретар Балтазар Гнівош, лядський прихідько, якимсь фортелем відтягав у його великі маєтності, містечко Свинюхи з волостю. Довго Ян з ним позивався й воювався, нарешті надокучила йому тяганина, і надумав він разом здихатись лютого ворога: взяв штурмом замок у Свинюхах, захопив самого Гнівоша, натішився його муками і нарешті втопив його в ставку. За такий юнацький учинок була йому належна й віддяка: в 1589 р. Яна покликано до Варшави і там, по декрету королівського суду, покарано горлом. Передчуваючи цю страшну кару, Жоравницький за тиждень до смерті зложив ось який «тестамент»: «Во ім’я Боже станься тая річ, ку вічній хвалі Пана Бога всемогущого, а ку пам’яті і відомості кождому, кому те належати будеть. Я, Ян Маркович Жоравницький, ознаймую сим моїм тестаментом остотньої волі моєї, іж я, уважаючи те, що кождому нічого на сім світі не єсть вонпливішого над життя сьогосвітноє, а певнішого над смерть дочасную, на которую не одно в хоробі, але і в найспособнішому здоров’ї будучи, годиться пам’ятати, а прото, постерігаючи я вперед всяких припалих причин, як чоловік в літа подойшлий, душу мою Пану Богу в Тройці Єдиному поручивши, тілу моєму потреб ознаймую, іж маєт бути поховано в маєтності моїй Теслугові, при церкві святого Михайла, водлуг закону гречеського, а дом і маєтность мою всю, так лежачую, як і рухомую, записую малжонці моїй милій панеї Олені Федоровні Коптівні до її живота, дознавши по ній ку собі через увесь час мешкання з нею на всем повольноє услугуваннє і в стані малжонським вірную милость». Опікунами їй Жоравницький назначив князя Костянтина Острозького, князя Януша Збаразького і отця Кирила Семеновича Терлецького, владику луцького і острозького [3] . Цікаво, що разом з іншими свідками тестамент цей підписав і духовник Жоравницького «отець Уласий, презвитер Жидичинський церкви Воскресення Христова». Як він опинився на той час у Варшаві — припадково чи навмисне його закликано сюди, щоб напутив бідолашного Яна на Божу дорогу, — невідомо. [1] Закінчення судової сесії. [2] Актова книга Київського центрального архіву. — № 2050, — Л.311-313. [3] Актова книга Київського центрального архіву.— № 2101.— Л. 123. ‹ Пашквіль-3 вгору Єзуїтська преподобиця › 171 перегляд При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове. Мови English Polski Українська Пошук Пошук на сайті: 5 останніх публікацій Андре Нортон. Чаклунський світ Тандарадай Sędzikowska Mirosława. Świtezianki Коментарі до роману Ів. Білика "Меч Арея" Ганна Барвінок. Перемогла 5 найвідвідуваніших Ольга Кобилянська.... Маруся - 01 Марко Вовчок Маруся Ольга Кобилянська.... Наталя Михайлівська.... Сьогодні читають Маруся - 01 Людмила Петрухіна. «Бідна... Людмила Петрухіна. «Бідна... Марко Вовчок Маруся Наталя Михайлівська.... Подяка Дякуємо Домівка Про нас Контактна форма Бібліотека Форум by Dr. Radut Copyright © 2017 Дівчата райської яблуні ~ Dziewczęta rajskiej jabłoni ~ Girls of the Apple Tree of Paradise | wholesale nba jerseys | wholesale jerseys | cheap nhl jerseys | wholesale nhl jerseys |