Пашквіль-2 | Дівчата райської яблуні ~ Dziewczęta rajskiej jabło

[/] Дівчата райської яблуні ~ Dziewczęta rajskiej jabłoni ~ Girls of the Apple Tree of Paradise Домівка Про нас Контактна форма Бібліотека Форум Головна » Орест Левицький » Пашквіль » Пашквіль-2 » Пашквіль-2 Вхід Користувач: * Пароль: * Забули пароль? Тематика Біографічне Автобіографічне Афоризми й цікавинки Літературні твори Критика Дівчата подорожують Текст і контекст Майстерня перекладу Персоналії Ірина Вільде Наталена Королева Дарія Віконська Катря Гриневичева Зофія Налковська Марія Кунцевічова Поля Ґоявічинська Марія Домбровська Інші Історичні розвідки Давня історія Середньовіччя Ранньомодерна історія Нові часи Новини Новини Пашквіль-2 ІІІ Смутний та невеселий сидів ранком того ж дня у своїй світлиці пан ключник та городничий луцький Олександр Маркович Жоравницький. Живе він на світі шостий десяток років, а ніколи ще не траплялось йому зустрічати рокове свято в такім сумнім настрої, як сьогодні. Ніщо йому не було миле: ні чудовий весняний ранок, ні отой квітучий садок, що барвистими пахучими гілками зазирав у вікна; не дивились би його очі й на світ Божий. Перш над усе досадував він на себе, що пізно встав після вчорашнього храмування й проспав утреню, а такий гріх з ним рідко траплявся. Усі в Луцьку знали пана городничого за чоловіка побожного, який ніколи не пропускав жодної церковної служби, недарма ж він і сам був архієрейським сином і одружився з архієрейською дочкою. Далі пригадалась йому вчорашня сварка з братом Яном на обіді в тестя… Ох, краще б і не згадувати! Хоч і був він учора таки добре підпилий, а пам’ятає до найменшої дрібниці оце стидке видовище, коли він, перед очима архієрея, чесних ігуменів та інших духовних панотців, в присутності високоповажного князя Богуша Коряцького, воєводи волинського, ганьбив бридкими, соромітними словами рідного брата й навіть кидався до нього з добутою шаблею. Гаразд, що князь-воєвода взяв його за руку і, лагідно вговорюючи, одвів до другого покою, а то несподівано стався б, мабуть, страшний смертельний гріх. І через кого сталася ота гидотна звада? Через жінок. Кілька разів зарікався він не потурати жінці: хай собі досхочу гризеться з ятрівкою, а йому з братом не слід встрявати в жіночі чварки, а жити б мирно та любовно, пам’ятаючи розумне слово, яке часто й густо твердив небіжчик отець їх владика Марко: Тому роду не буде переводу, В якім брати милують добру згоду. Небіжчик панотець хоч і не був справжнім владикою, а тільки «нареченим», бо сам не схотів посвящатись, щоб не розводитися з жінкою, а проте до смерті правив єпархією як дійсний архієрей, добре знався на Письмі Святому і завжди напучував синів своїх на все добре. Свого старшого брата, що служив писарем у короля Жигмонта Старого, шанував він як батька. Той йому і владицтво виправив, і в різних пригодах захищав, а вмираючи, й маєтностями наділив. Он як поводились брати задавна! А в них з Яном безперестанні сварки та заколоти, а особливо, з того часу, як оженився Ян та взяв собі жінку-красуню Олену Коптівну аж відкілясь з Литви. Правда, у його ще змалку була занадто палка та несамовита вдача; було як запалиться чим, то й світу не бачить. Ще як був Ян хлопцем та вчився письма у небіжчика архімандрита Жидичинського, а той за якусь провину звелів його добре одшмагати лозиною, то забісований хлопець цілий день ховався у монастирськім лісі, а вночі підпалив келію отця архімандрита, і вже, мабуть, завдяки святому Миколаю трапилося так, що ввесь монастир не пішов димом. А вдруге, — це вже було, коли Ян молодиком служив у гродській канцелярії,— розсердившись за щось на свого товариша, він пирнув його ножем у живіт, та так, що той на другий день і дуба дав. Скільки дізнав клопоту та скільки й грішми наложив небіжчик панотець, поки вгамував справу про цей нещасливий припадок. Вже б таки, не було б у Яна лихої жінки, з ним можна б жити у добрій злагоді. Там така гостра на язик та в’їдлива! Не любить її пані Ганна, духу її зносити не може. Де зійдуться, зараз і загризуться. Оце прийде часом до них Олена, немов добра, то пані Ганна спочатку вітає її як слід, а через хвилину дивись — уже сичать одна на одну. Тоді пані Ганна знає вже, чим їй найгірш допекти: починає морщитись і прискіпатись до челяді: — Що то є за причина, що в нас у покоях копіттю смердить? Чи не з пекарні занесло? Що вже я не терплю отої копоті! Олена зараз так і скипить, бо знає, що це — знущання над її родовим прізвищем Копоть. Вона швидше збирається додому, а пані Ганна ще й припрошує: — Посидь ще, пані братова, за милого гостя будеш. Прийде Олена додому, розплачеться перед мужем, нажаліється, настренчить його добре, то він і прибіжить, мов несамовитий, до брата, і тоді вже Ганні треба добре ховатись од нього. Як вони її вже банітують, «на добрій славі шкалюють», які про неї ганебні пльотки розпускають!.. А ворогують вони не з чого більш, як із заздрості. їм, бач, заздрісно, що старший брат, ставши зятем владики, зараз же добув уряд ключника луцького, а через два роки став ще й городничим, і якщо Бог прибавить віку владиці, то має надію добутись і староства чи каштелянства; а Ян хоч і вихваляється, що ось, мовляв, його швагер — писарем у королівській канцелярії, але той йому й досі не добув ніякого уряду. Ще й те їх дратує, що пані Ганна принесла великий посаг: опріч готових грошей на кільки тисяч кіп, отець владика дав ще за нею церковну маєтність, містечко Жабче з замком і кілька фільварків, та, крім того, у Ганни було й своє багате віно, що записав їй небіжчик перший муж її Януш Гулевич, син попереднього луцького владики Феодосія Гулевича, тоді як Ян узяв за Оленою тільки 700 кіп грошей. Так хто ж тому винен? Було б йому не квапитись на красу молодої Коптівни, а оженитися з багатою вдовою, як зробив старший брат. Ще пак Ян претендує: либонь, йому не додано якоїсь там частки з батьківщини. Нехай і так; але ж чи варто їм, братам рідним, заводитись про таку дрібницю, коли можна уладнати цю справу лагідним звичаєм, по-рідному? Хвала Богові, у тестя-владики є чим наділити не тільки рідних дітей, але й своякам дещо може перепасти. Хай би Ян уклонився йому та не ображав його дочки, то певне отець владика згодився б записати йому на кілька років якусь церковну маєтність начебто в заставу чи оренду. Хіба ж він і раніш не заживав ласки отця владики, поки добре шанувався і не заводився з невісткою? Як женився Ян і ранком по весіллі, «по добрій ночі» схотів пристойно обдарувати молоду «княгиню», то хто ж, як не владика, дав йому задля того золотий крижик коштовної роботи — дарунок якогось стародавнього князя до чудовного образу Пречистої, що в соборній церкві? Он же й на вчорашньому храмуванні пані Олена красувалася з тим крижиком на шиї, та, правду кажучи, через його й сварка почалась. Прийшли вони з Яном некликані до отця владики, а там уже було повно гостей. Олена сухо поздоровила владику з «храмом» і святом та й каже: — Бенкетуєте, отче, з чужими, а про своїх, кревних, і забули-сте! Владика, забавлений розмовою з князем-воєводою, не звернув уваги на цю ущипливість, а пані Ганни не було тоді в світлиці, то так воно й минулось. Сіли обідати. Все йшло як слід, тільки пані Олена була чимось не задоволена і мало їла, немов ждала, щоб її припрошувано, та господині було не до неї. Наприкінці обіду, коли вже гості добре випили і рейнського, й мальвазії й заїдали марципанами, у світлиці знялась голосна говірка: одні гомоніли про те, другі про інше, а пані, звичайно, про домове господарство та про убори. Якась пані звернула увагу на той крижик, що був на шиї в Олени, що яка ж то, мовляв, чудова й коштовна річ. Пані Ганна зараз же й розказала про той крижик, де він узявся й як дістався Олені, та ще й примовила: — Я так гадаю, ласкаве панство, що хто не має статків ходити в дорогих шатах, тому й не личить заживати такого коштовного клейноду, а ліпше ж офірувати його на хвалу Божу, до образу Пречистої, звідки його й взято на якийсь тільки час, але не довічно. Олені, як молодшій, годилось би змовчати на те, що сказала старша, та ще й господиня в отцівськім домі, а вона з запалом одрізала: — Правда є, пані братова, моїх статків не вистачить на теє, щоб я могла вбиратись у тії саяни коштовні, злотоглави, брамки перловії, форботи венацькії, манелі [1] , як твоя милість чиниш, не пам’ятаючи про свої літа підойшлії, бо мені золотарі не кують фальшованих талярів, як тобі! Певно, пам’ятаєш добре Яна-золотаря, которого ти час немалий у себе ховала в Блудові, в світлиці малій, у саду, а він тобі гроші кував, про що була справа в суду. Тая справа ще не є скінчена, і не відаєш, може, й тебе кат потягнеть на драбину! [2] Чи змогла ж пані Ганна знести таку нечувану бридку обмову, та ще й при таких свідках? Вона прожогом схопилась і вмить дала Олені ляпаса. Та, мов кішка, вчепилась їй в коси. У бійку вмішався Ян… Тут, власне, й скоїлася та мерзенна бурда, про яку так прикро й соромно навіть згадати панові городничому. Певне, про неї вже відає ціле місто. Як тепер показатись і в храм Божий! Серед цих прикрих спогадів, що так уразливо хвилювали пана городничого, в світлицю зайшла його пані. Ганна Йванівна була вже немолода, високого зросту, сухорлява жінка. Її сухе, смугляве лице з суворим виглядом, видимо, було чимось побілено, але й крізь побіл зрадливо проступали якісь багрові плями — мабуть, сліди вчорашньої баталії. Вона злагодилась іти до церкви й через те прибралась, як княгиня. Поверх довгої оксамитної сукні гранатового кольору з срібним гаптуванням одягла вона саєтовий саян, поділ якого облямований був брамами злотоглавовими, а комір і рукави гаптовані золотом. На персах, з-під широкого вирізу сукні було видно кошульку перловую, оздоблену золотими бляшками, а з шиї спадало коштовне завішення [3] , що так і мигтіло діамантами та самоцвітами. На голові — «чепець з форбот венацьких», пронизаний червоною стьожкою і прикритий не наміткою (пані городнича нехтувала старосвітщиною), а модним тоді беретом з фіалкового оксамиту з білим струсовим пером, прип'ятим діамантовою шпилькою. То вже правда, що на увесь Луцьк ніхто так розкішно не вбирався, як пані городнича. Заздрісні пані на всю губу судили її, що вона в таких літах, маючи вже дорослих дітей, не кидає марної пристрасті до уборів, немов та панна, що приваблює до себе женихів; але Ганна не звертала ніякої уваги на такі пересуди і, мов наперекір, вдягалась у барвисті шати й начіплювала на себе коштовні оздоби. Пан городничий із жінкою виходили вже з двору, коли в воротах зустрів їх служебник владики з якимсь листком у руках. Уздрівши паню Ганну, він немов замішався і хотів сховати листок за пазуху, але пані постерегла це і звеліла подати їй, що він приніс. — Отець владика казали оддати тую цидулу панові городничому до власних рук, — одмовлявся оторопілий служебник. Жоравницький простяг руку, щоб узяти цидулку, але Ганна прожогом вирвала її з рук служебника й почала читати… Але ж як тяжко вона була покарана за свою цікавість! В одну мить лице її з білого стало буряковим, очі запалились вогнем, і вона тут же, серед двору, в присутності челяді, що збіглася, мов на дивовижу, з навіженим галасом почала клясти та лаяти всіх і кожного, а найпаче збентеженого мужа, який ніяк не міг второпати, звідки ця напасть його спіткала. [1] Саян — поверхня жіноча шата; злотоглав — коштовна матерія з шовку й золота; брамка перловая — стьожка або тасьма, гапотована перлами; форботи венецькі — кружево венеціанське; манелі — браслети. [2] Про цю справу дивись актову книгу Київського центрального архіву, № 2042.—Л. 211. [3] Завішення — рід намиста. ‹ Пашквіль-1 вгору Пашквіль-3 › 163 перегляди При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове. Мови English Polski Українська Пошук Пошук на сайті: 5 останніх публікацій Андре Нортон. Чаклунський світ Тандарадай Sędzikowska Mirosława. Świtezianki Коментарі до роману Ів. Білика "Меч Арея" Ганна Барвінок. Перемогла 5 найвідвідуваніших Ольга Кобилянська.... Маруся - 01 Марко Вовчок Маруся Ольга Кобилянська.... Наталя Михайлівська.... Сьогодні читають Маруся - 01 Людмила Петрухіна. «Бідна... Людмила Петрухіна. «Бідна... Марко Вовчок Маруся Наталя Михайлівська.... Подяка Дякуємо Домівка Про нас Контактна форма Бібліотека Форум by Dr. Radut Copyright © 2017 Дівчата райської яблуні ~ Dziewczęta rajskiej jabłoni ~ Girls of the Apple Tree of Paradise | wholesale nba jerseys | wholesale jerseys | cheap nhl jerseys | wholesale nhl jerseys |