Особистий сайт вчителя арабської мови Аббес О.А.

Всім- всім доброго дня! Або, як кажуть арабською السلام عليكم

Меня звати Аббес Ольга Анатоліївна. Вже понад 15 років маю справу з такою чарівною, казковою мовою як арабська. Тому віришила розробити свій сайт для вас, дорогі мої учні, студенти, а також цей сайт для всіх, кого цікавить такий захоплюючий Схід та його культура. На сайті буду додавати посилання на цікаві матеріали для навчання і не лише..

Далі трохи корисної інформації про арабську мову та культуру.

Ара́бська мо́ва (اللغة العربية; al-luġa 'l-ʿarabiyya) — найпоширеніша семітська мова семіто-хамітської родини мов, якою розмовляють у західній Азії і північній Африці близько 240 мільйонів[1] (як рідною) та ще 50 мільйонів (як другою) осіб. Класичну арабську — мову Корану — обмежено використовують з релігійною метою мусульмани всього світу (загальна кількість 1,570 млрд осіб). Писемність на основі арабського письма (напрямок якого справа наліво). Арабська є офіційною та робочою мовою Генеральної асамблеї та деяких інших органів Організації Об'єднаних Націй (ООН); а також офіційною мовою всіх арабських держав (в Іраку — разом із курдською). Крім того є однією з офіційних мов Ізраїлю, Чаду, Еритреї, Джибуті, Сомалі, Коморських островів та невизнаного Сомаліленду.

Граматика арабської мови.

Літературна арабська

Як і всі семітські мови, арабська має незвичну морфологію (тобто спосіб утворення нових слів від загального кореня). Арабська морфологія має систему «корінь-і-модель». Це означає, що слово утворюється поєднанням кореня (який має вигляд кількох приголосних — найчастіше трьох) із моделлю певного значення. Наприклад, якщо об'єднати коріньk-t-b (зі значенням «писати») та модель -a-a-tu (перша особа однини минулого часу), то утвориться слово katabtu(«я написав»). Інші дієслова у першій особі однини минулого часу матимуть ту саму модель, проте об'єднану з іншим коренем (наприклад, qaraʾtu «я прочитав», ʾakaltu «я з'їв», ðahabtu «я прийшов»), хоча інші моделі для цього значення також можливі (наприклад, šaribtu «я випив», qultu «я сказав», takallamtu «я поговорив», де використано підмодель, в якій проте лишається суфікс минулого часу -tu).

З єдиного кореня k-t-b можна утворити багато слів, додаючи різні моделі:

• katabtu «я написав»
• kattabtu «я був (щось) написав»
• kātabtu «я листувався (з кимось)»
• ʾaktabtu «я диктував»
• iktatabtu «я підписав»
• takātabnā «ми листувалися (одне з одним)»
• ʾaktubu «я пишу»
• ʾukattibu «я (щось) написав»
• ʾukātibu «я листуюся (з кимось)»
• ʾuktibu «я диктую»
• ʾaktatibu «я підписую»
• natakātabu «ми листуємося (одне з одним)»
• kutiba «це було написано»
• ʾuktiba «це було продиктовано»
• maktūb «написано»
• muktab «продиктовано»
• katīb «книга»
• kutub «книги»
• kātib «письменники»
• kuttāb «письменники»
• maktab «письмовий стіл»
• maktabah «бібліотека»
• тощо.

Корінь

Арабський корінь найчастіше складається з трьох літер, рідше з двох, чотирьох чи п'яти; якщо в корені більше трьох літер, то він повинен містити хоча би один із плавних приголосних (пам'ятка: مُرْ بِنَفْلٍ). Втім, на думку російського арабіста С.Майзеля, кількість трибуквенних коренів становить 82 % від загальної кількості.

До складу кореня не може входити будь-яка комбінація приголосних: деякі з них не сумісні в одному й тому ж корені.

1. Гортанні: غ ع خ ح (за сумісності ع та ء)
2. Не гортанні:

ب та ف م

ت та ث

ث та س ص ض ط ظ

ج та ف ق ك

خ та ظ ق ك

د та ذ

ذ та ص ض ط ظ

ر та ل

ز та ض ص ظ

س та ص ض

ش та ض ل

ص та ض ط ظ

ض та ط ظ

ط та ظ ك

ظ та غ ق

غ та ق ك

ق та ك غ

ل та ن

Ця особливість складу арабського кореня трохи полегшує читання тексту без голосних; наприклад, написання حعفر з голосними матиме вигляд جَعْفَرтощо.

Іменники та прикметники

Іменники в літературній арабській мають три відмінки (називний, знахідний та родовий); три числа (однина, двоїна та множина); два роди (чоловічий та жіночий); та три стани (невизначений, визначений та сполучений). Показником відмінка в однині (за винятком слів, що закінчуються на довге ā) є суфікс — короткий голосний у кінці слова (/-u/ для називного, /-a/ для знахідного, /-i/ для родового).

Однина жіночого роду часто має форму на /-at/, яка скорочується до /-ah/ чи /-a/ перед паузою (на письмі її позначає особлива літера та марбута).Множина утворюється або завдяки закінченням (ціла, правильна множина), або завдяки змінам всередині слова (розбита, неправильна множина). Довизначених іменників належать власні назви, всі іменники в сполученому стані та всі іменники, що вжито із означеним артиклем /al-/. У невизначених іменників в однині (крім тих, що закінчуються на довге ā) виникає кінцеве /-n/, що разом із відмінковим голосним утворює суфікс неозначеності: /-un/, /-an/ або /-in/ (це називають нунацією).

Прикметники в літературній арабській мають відмінок, число, рід та стан, як і іменник. Утім множина неістот завжди поєднується з прикметником жіночого роду однини, який отримує суфікс /-ah/ або /-at/.

Займенники в літературній арабській має особу, число та рід. Є два різновиди — самостійні займенники та енклітики. Енклітики додаються до кінця дієслова, іменника або прийменника й визначають об'єкт, на який скеровано значення дієслова чи прийменника або володіння іменника. Займенник першої особи однини має різні енклітики для дієслів (/-ni/) та для іменників чи прийменників (/-ī/ після приголосних, /-ya/ після голосних).

Іменники, дієслова, займенники та прикметники узгоджуються між собою в усіх відношеннях. Втім множина іменників-неістот граматично вважається одниною жіночого роду. Крім того дієслово в дієслівному реченні завжди має форму однини незалежно від його семантичного числа, коли додаток дієслова прямо вказано як іменник. Числівники від трьох до десяти узгоджуються за принципом навхрест, коли граматично чоловічі числівники позначають жіночий рід і навпаки.

Дієслова

Дієслова в літературній арабській мають особу (першу, другу та третю), рід та число. Дієслова змінюються за двома станами (активним та пасивним); і п'ятьма способами (дійсним, наказовим, умовним, юсивним^(англ), енергійним^(англ)). Також є два дієприкметники (активний і пасивний), а також віддієслівний іменник. Арабські дієслова не мають неозначеної форми (інфінітива), замість неї у словниках використовують форму третьої особи однини минулого часу (він зробив), оскільки вона є найпростішою.

Дієслова відмінюються за двома основними парадигмами — минулою та неминулою. До минулої належить власне минулий час, який виражає дію, що відбулася до моменту мовлення. Поняття неминулої парадигми об'єднує два часи:

• теперішньо-майбутній час, що виражає незакінчену за своїм характером дію, яка відбувається чи починається одночасно із моментом мовлення чи моментом, про який ідеться в мовленні;
• майбутній час, що виражає дію, яка відбувається у майбутньому щодо моменту мовлення; утворюється завдяки префіксу sa- або sawfa, який додають до форми теперішньо-майбутнього часу.

Минулу та неминулу парадигми часто називають доконаною та недоконаною, маючи на увазі, що вони поєднують час та вид. Всі способи окрім дійсного можливі лише в неминулих часах. Різниця між формами минулого та неминулих часів полягає в різних основах слова (наприклад, минуле katab- і неминуле-ktub-) та різних афіксах, що визначають особу, число та рід: В минулому особу, число та рід злито в одну суфіксальну морфему, натомість у неминулих вживають комбінацію префікса (що позначає особу) та суфікса (що позначає рід і число). Для пасивного стану вживають ті самі афікси особи/числа/роду, проте зі зміненими голосними в основі.

В таблиці, наведеній нижче, подано різні форми дієслова, утворені від кореня k-t-b «писати» (для форми IX вжито корінь ḥ-m-r «червоний», оскільки ця форма стосується лише кольорів та фізичних властивостей).