Перша сторінка, п’ятниця, 16 червня

Сорок років тому з’явився перший персональний комп’ютер Apple. Це в США. Ідея належала Стіву Джобсу. Людині, що, по суті, змінила хід цивілізації.

Перший комп’ютер у «Віснику» купили в 1992 році. Скільки було сумнівів і переживань, зараз смішно навіть згадувати. Двадцять п’ять років минуло з того часу, тепер без комп’ютерів та інтернету навіть уявити неможливо видавничий процес. (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 13 червня

На недільному базарі приміряю взуття. До продавчині підходить літня парочка. Привіталися, обмінялися кількома фразами, і подружжя пішло далі.
– З цією Галею колись жили разом у фабричному гуртожитку. Вона з наших хоч і останньою заміж вийшла, зате чоловік – золотий! Коли не побачу, то все попід ручку ходять! Вона за ним, мабуть, як у Бога за пазухою… А тут за базарами світу не бачиш! – жінку чогось потягло на відвертість із незнайомкою.
– Та воно ж так, у кожного своє життя… – кажу багатозначну і йду. (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 9 червня

День журналіста ми, «вісниківці», у різні роки відзначаємо по-різному. Колись виїжджали до Дніпра, де варили юшку, смажили шашлики, купалися та грали у футбол і волейбол. Останні кілька років у день свого професійного свята подорожували містами нашої країни. Було, що виїжджали вранці, тож вітання від шанувальників приймали лише телефоном. (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 2 червня

Все-таки в цікаві роки ми живемо. Технічний прогрес неймовірно швидко приходить до кожного з нас. Згадайте перші пейджери, мобільні телефони, якими вони були. Пам’ятаю, як на одній із нарад зв’язківці запевняли, що не за горами той час, коли в будинок чи квартиру по телефонному кабелю буде підведено телебачення. Здавалось тоді, що це фантастика. Відпаде потреба в установці ефірних антен. Кілька тижнів тому вдома вийшов із ладу телевізор. Проте домашні навіть не звернули на це уваги. В кожного члена родини власний ноутбук, а там інтернет-телебачення на 80 каналів. А сталось би це років 20 тому… Та з мене б не «злізли», аж доки б телик не став працювати!

Володимир Набок

Перша сторінка, вівторок, 30 травня

У школах пролунали останні дзвоники. Зазвичай це хороший привід згадати шкільні роки. А що ж мені запам’яталося найбільше? У пам’яті відразу з’явилася чомусь не найприємніша, не найсмішніша, а найстрашніша подія. Хоча зараз насправді трохи смішно. (більше…)

Сьогодні пролунає останній дзвоник в усіх школах України. Для випускників він і справді останній. Після нього – прощання із школою і дорога в самостійне доросле життя. У ньому буде все – і успіхи, і розчарування, і великі справи, і щоденні незначні клопоти-турботи. І багатьох з них будуть підтримувати протягом життя поради друзів-однокласників. А як складаються стосунки з однокласниками у наших земляків, які вже не один рік, як закінчили школу, поцікавилися нещодавно журналісти «Вісника». (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 26 травня

Мій колега любить пожартувати з рекламодавцями. Приміром, приходить сільська жінка й просить поставити в газету типове рекламне оголошення: «Продам корову». А він їй:

– Ні, дуже просто, треба якось заінтригувати.

– Як? – здивовано питає та. (більше…)

Коли після довгої зимової перерви їдеш на дачу, тебе цікавлять передусім дві речі: чи не вліз, бува, хтось із нехороших людей за цей період до будинку та не нашкодив там і як перезимував сад.
У свій перший приїзд на дачу цієї весни з приємністю відзначаю, що небажаних гостей не було, і йду до дерев. Бачу, що восени гарно обрізав дерева і навіть поправляти нічого не треба. Все в порядку, ось тільки на молоденькій айві пошкоджена кора. Ну, заєць, потрапив би ти мені зараз на очі! Та врешті заспокоююсь – скільки того діла: куплю садовий вар і все поправлю.
Через кілька тижнів приїжджаю знову. Коли вертаюся додому, бачу за метрів 10 перед машиною здоровенного зайця. Відгодувався, либонь, на моїй айві. Він підняв вуха, почув гул машини і в три стрибки залишив дорогу. Там стрибнув ще пару разів і присів у високій траві, вже опустивши вуха. Я проїжджаю повз, добре його бачу (здалося навіть, що він тремтить) і промовляю:
– Та не бійся ти, зайчику. Я давно тебе простив.
І тут згадую – а садовий вар таки забув купити!

Валерій Шкребтієнко

Перша сторінка, п’ятниця, 19 травня

День Перемоги у Другій світовій війні за традицією наші люди відзначають не лише в Україні, а й за кордоном, хоча й не всі до цього однаково ставляться. Нещодавно знайомий розповів, що спілкувався зі своєю сестрою після свята по скайпу (в Інтернеті). Ну, звісно ж, в першу чергу почали обмінюватися враженнями, як відсвяткували. (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 16 травня

Тільки не треба оцих песимістичних заяв: ах, в українців немає грошей, щоб подорожувати, безвіз сам по собі нічого не вирішує і т.п. Серед моїх знайомих є щонайменше п’ятеро людей, яким я свого часу казала: «Для того, щоб подорожувати, зроби закордонний паспорт». І що? Як тільки люди отримували документ, у них через якийсь час з’являлися можливості для подорожей за кордон. (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 12 травня

Мабуть, людина так створена, що не відразу розуміє символи, знаки, які бачить навколо себе. Лише через певний час затямлює, що по-іншому і бути не могло. В 1976 році я приїхав у Ригу. Друзі відразу повели мене на площу Свободи. Вона мала тоді цікавий вигляд. У західній частині стояла 42-метрова статуя Свободи, лицем на захід, спиною до площі. Бо саме із заходу латиші очікували приходу свободи. Встановили статую за кілька років до окупації їх батьківщини Радянським Союзом. На східному кінці площі – пам’ятник Леніну. Лицем на схід, а до площі спиною, причому рукою Ілліч показував на магазин «Берізка», у якому в ті часи товари продавались за долари або за чеки «Внешторгбанку». (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 5 травня

Мені далеко не все подобається в Білорусі. Але дещо непогано було б і нам запозичити…

Нещодавно брат дружини відзначав 60-річчя. Моя «половинка» заготовила цілу промову для привітання і набрала його на мобільний. Однак надзвичайно зраділий дзвінку іменинник недовго вислуховував приємні побажання сестри і десь на 30-й секунді розмови перервав її: (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 28 квітня

Учора зранку прокинулася від яскравого світла за вікном. Я очікувала цього дня особливо, бо знала – він почне нову сторінку в житті. Не кращу, не гіршу, просто інакшу. І це не понеділок, і не перше число місяця. Це – звичайний день, коли мене розбудило сонце… (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 25 квітня

Саме сьогодні відзначається Радониця або по-народному Гробки. Проте оскільки офіційного вихідного в цей день немає, на могилках рідних людей я побував у неділю. Найдовше був біля діда Івана, який помер цього року. Так, діда, а не дідуся, бо був він, як кажуть, справжній кремінь – принциповий, справедливий, міцний на слово. (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 21 квітня

Маю знайомого, який дуже любить подорожувати. На його роботі взяти вихідний серед тижня майже неможливо. Тож він хитрує. Іде здавати кров у четвер, і за законом отримує вихідний у цей же день і на наступний – із збереженням зарплати. Таким чином вивільняє собі чотири дні на подорожі, а якщо ще й державне свято припало на вихідний, то всі п’ять. Оскільки робить це часто і безкоштовно, вже отримав звання «почесного донора». (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 14 квітня

Нинішньої весни невдовзі після того, як зійшла крига, в селі на Полтавщині, де буваю щоліта, одного чудового дня людей, мов блискавка, облетіла справді радісна звістка. Їхній земляк, добрий господар, а ще й затятий рибалка, спіймав у місцевій мальовничій річці рака! (більше…)

Про зміни на краще в роботі ВУЖКГ з приходом керівника Олександра Слюсаря говорить чи не весь Переяслав. Одні його хвалять за миттєве реагування на прохання щодо благоустрою прибудинкових територій, під’їздів, інші – за вміння згуртовувати колектив. Я також переконалась, що Олександр Миколайович – людина слова і діла. Щойно я звернулася до нього з проблемним для мене питанням, як його відразу вирішили: дірявий дах над моєю квартирою полагодили, а ще… відремонтували стелю в квартирі, яка пожовкла-почорніла від кількарічного протікання води.
Цією справою займався працівник «жеку» Костянтин Боднар. Він працював, коли я була на роботі і настільки добросовісно та акуратно, що я не відчула дискомфорту, як це зазвичай буває під час ремонту. Місце роботи він завжди прибирав-змивав та ще й застилав назад доріжку.
Не знаю чому, але раніше за ремонт цього ж даху жеківці бралися лише після кільканадцяти моїх відвідин чи настійливих дзвінків у контору. Робота ладиться тоді, коли за неї беруться професіонали?

Олена МАТВІЄНКО

Перша сторінка, п’ятниця, 7 квітня

Я була серед тих, хто не вірив, що це коли-небудь трапиться. Тротуар на Шкільній, скільки тут ходжу, а це таки тридцять вісім років, завжди був поганим, а останнім часом просто жахливим. І коли ми в газеті писали, що на ремонт виділили чималі гроші, я не вірила, що він розпочнеться. Тільки коли минулої осені під вікнами офісу «Вісника» з’явилась потужна техніка й почались роботи, в мене з’явилась надія. Проте, ще з часів соціалізму спостерігаючи за дорожниками, я думала: ось їх перекинуть на інший об’єкт, все в нас тут захрясне на довгі місяці. (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 4 квітня

Кілька років тому із друзями їздили взимку кататись на лижах у Славське. І так сталось, що переплутали день від’їзду. Не заглянувши до квитків, вирушили до Києва на день раніше. «Укрзалізниця» нас довезла, бо провідник не звернув уваги на дату і пустив нас до вагону. Помилку помітили аж у Львові, коли на наші місця прийшли пасажири із дійсними квитками. (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 31 березня

Минулого четверга зранку мене розбудив дзвінок двоюрідного брата з Балаклії:

– Ось і до нас дісталася війна. Вовка Путін зірвав артсклади. Ми о третій ночі покинули квартиру. Будинок – за п’ять кілометрів від складу, у ньому ніби під час землетрусу: щебінка з бетону висипається. (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 28 березня

Учора довелося проїхати через піврайону до Соснови. Дороги і села в диму. Багато узбіч – уже згарища, хоча за якийсь тиждень там зазеленіє трава. Прибрати суху траву та листя на великих ділянках одними лиш граблями нікому, тож вогонь – чи не єдиний спосіб. (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 24 березня

У переяславському педуніверситеті студенти складають екзамени під час сесії не викладачам, а комп’ютеру. Як саме? Надається тридцять тестових запитань з певного предмету, до кожного – чотири варіанти відповіді. Аби отримати задовільну оцінку, слід відповісти правильно хоча б на половину з них. Це нескладно, якщо студент працював на лекціях, і навіть якщо зовсім не працював, можна спробувати вгадати. Студентської «халяви» ніхто ж не відміняв. (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 21 березня

Мама приїхала на дачу і знайшла нашого дворового песика мертвим. Він прожив у нас трохи більше ніж півроку. Бім був добряком. Ми переживали, чи навчиться він коли-небудь гавкати. Адже однаково радів і своїм, і чужим. Хоча ні. Нас він любив більше. Бо коли бачив, від радості міг «намочити штани». (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 17 березня

Поки одні українці лише мріють та не втрачають надію на безвіз до ЄС, для інших це вже не проблема. Бо у той чи інший спосіб вони вже давно влаштувалися в Європі. Одна знайома киянка вже років з двадцять, як живе в Іспанії. А приблизно з рік тому забрала до себе і батька-пенсіонера. Його переїзд супроводжувався доволі таки драматичною подією. Багато років самотній чоловік жив з котом, та таким вгодованим, що тягнув кілограмів на 16, не менше. Тож виникла проблема, як перевозити бідолаху? Вирішили посадити на дієту, щоб повезти у салоні, а не в багажному відділенні літака. Чого лише не натерпілися за кілька місяців дієти, але мети було досягнуто. (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 14 березня

Нещодавно стала свідком, як мешканці багатоповерхівки на Пугачова, 10 складали колективний лист-звернення до виробничого управління ЖКГ, щоб відремонтували дорожнє покриття біля першого під’їзду – там недовго і ноги поламати. Тепер сподіваються, що незабаром ходитимуть рівним шляхом. А ще вони мріють про ремонт у тамбурі, де стіни почорніли від потьоків дощової води, яка тече через дірявий дах. (більше…)

Перша сторінка, п’ятниця, 10 березня

«А квіти справді з Лондона?» – питають мене колеги. Я, оком не моргнувши, кажу: «Звідки ж іще? Він же там живе». Все жіноцтво «Вісника» оглядає ящик із вазонами. Примули квітують різнобарвно, листя таке зелене, аж хочеться з нього салат зробити. А ще ці квіти – перші, які принесли, щоб привітати нас зі святом весни і жінки. Тому всім весело, бо найкраще ж, як відомо, не свято, а передсвято, коли приміряються нові одяганки і прикраси та робляться зачіски. Окрім того, передсвято – це час очікування подарунків. А вони, як відомо, бувають різними. (більше…)

Перша сторінка, вівторок, 7 березня

Минулого року в такий же, як оце зараз період, син моєї гарної знайомої долав різноманітні випробування, щоб стати до лав новостворюваної патрульної поліції у Борисполі. Успішно впоравшись з кількома завданнями та тестами, підійшов до наступного іспиту – бесіди з психологом. Дуже уважно підбирав відповіді на запитання цієї спеціалістки, щоб, не дай Боже, не приписала йому чогось неадекватного. І все йшло гладко, поки вона поставила ніби й безвинне запитання щодо його улюбленого кольору. Тут Віктор, зовсім не задумуючись, випалив: (більше…)

У перший час, коли Росія окупувала Крим і відправила своїх військовиків на Донбас, чимало українців підтримало акцію відмови від споживання товарів, привезених з країни-окупанта. Я теж охоче видивлялася штрих-коди, шукаючи «460», детально читала інформацію на упаковці і відкладала подалі снікерси та кавові «жокеї-жардіни» російського фасування. Хоч і доводилося часом нехтувати вигідною ціною, однак почуття власної гідності брали верх. З часом «споживчий патріотизм» загасав у міру того, як додавалося інформації про справжній стан російсько-українських бізнесових відносин: піднесення змінилося розчаруванням.
А це ось на платіжці «Укртелекому» помітила, що власник компанії змінив банк обслуговування абонентів з українського на російський «Альфа-банк». Це означає, що я маю або віднести свої гроші окупантам, або відмовитися від монопольної послуги телефонії. І мої емоції з цього приводу на папір краще не викладати.

Валентина БАТРАК