Творець диво-лісу
– Як там поживає ваш помічник Бобер? – щоразу запитую у лісничого Воротнівського лісництва ДП “Ківерцівське ЛГ» Віктора Романюка, коли зустрічаємось. – Ще працює Ставковим, чи вже перевели на якусь іншу посаду?
Бобер – це червонокнижник, що свого часу оселився у Воротнівському ботанічному заказнику державного значення. Він з’явився мов би за викликом по телеграмі-блискавці.
Віктор Сергійович розповідає, з якими труднощами облаштовував на колишніх сінокосах стави, обносив греблями, запускав рибу. У ці ставки зараз впадає вода малого лісового струмка-річечки, що витікає з Холодної криниці. І сама криниця, і річечка, і ставки, і міні-водопади, якими можна полюбуватися з мосту вже на виході зі ставів, дуже змінили цю заповідну місцину. Вода додала птаства, риби, квітковиння, краси. Тут насадили ялин, на горі збудували альтанку для закоханих, міст поцілунків, прогулянкову алею. Стало затишно і надзвичайно красиво. Найбільшою гордістю лісівничого і досі залишається Холодна криниця і п’ять рукотворних ставків. А якось став помічати, що ставки катастрофічно худнуть. Таке враження, ніби хтось краде із них воду. Став придивлятися і знайшов тічку. Вода прорвала насип і втікала у лісове річковисько. Що вже не робив лісничий – і землею підсипав, і глину довозив – вода втікала у ліс, ставок мілів на очах. Лісівник не спав ночами, мудрував, що б його зробити. І тут з’явився бобер, заходився лагодити дамбу і врятував ставочок, а заодно і репутацію дбайливого лісничого.
– Я був ладен його навіть у штат прийняти, – усміхається Віктор Сергійович. – Призначити, як і годиться, оклад згідно здібностей і штатного розпису. Та воно так і сталося.
З тих пір Бобер працює Ставковим. Вже знайшов собі жіночку-бобриху, обзавівся дітками. Тепер, бува, вже лісничий посварюється на них, бо ж вельми рибу люблять. Та ще й ловлять таку, що в ночви не влазить, що й рибалка не впіймає. А з іншого боку, бобер – істота червонокнижна! Як і борсуки. Таких тут багато! І птахів, а тут мешкають чорний лелека, сорокопуд сірий, дятел чорний і дятел середній, і рідкісних видів рослин – їх понад триста (за іншими даними й усі дев’ятсот), зокрема конвалія, копитняк, любка зеленоколірна, зозулині черевички справжні, вовчі ягоди пахучі, вороняче око, астранція велика… А ще ж росте величезна кількість заповідних кількасотрічних тридцятиметрових дубів і столітніх грабів вперемішку з березиною та соснами, осиками і вільхою, калиною і горобиною, ліщиною та глодом. Є в цім лісі й екзоти!.. Оцтове дерево лісничий Воротнівського лісництва Віктор Романюк привіз із Київського дендропарку, бук лісний і дуглазію – із Закарпаття, червоний дуб примандрував аж із Північної Америки, модрина європейська – з Австрії, дуб скельний – з Польщі і Німеччини.
…Волино-Подільська височина, що тут починається, єднає Полісся з лісостепом. Хто б не приїхав сюди, спробує піднятися до альтанки закоханих, а ухил тут до 45о. Скульптурне зображення оленя нагадає про більш давні часи, коли тут водилися ще лосі, тури, тарпани, ведмеді… Птахів без ліку… Без ліку холоднокровних… І папороть цвіла, і сила в зела була ще нелякана і всепомічна… Шлях угору – до царства Лісостепу, а вниз – до Полісся.
– Це унікальна місцина, – погоджується Віктор Романюк. – І загадкова… Тут навіть комарів нема… Ну, майже нема, що важко пояснити.
Віктор Сергійович знає тут кожну лисячу нору, всі заячі стежки. Куди їжаки по опеньки ходять, як соловейко зозулине куваннячко хоче перещебетати, де у війну солдати «казармували», а де був повстанський схрон… А ще годинами може розповідати про селянина-одноосібника, що тут жив, мов який сторожовий, вартував ворота – бо ж Воротнів – до диво-краю.
– Коли б не зайшов до нього, горілкою пригостить, а води напитись не дасть. Не було в нього колодязя, а відтак – і води. По воду ходив ген аж до Холодної криниці, возив її візочком. Мав п’ять голів худоби, сам може й не пити води, а корівок напоїть… Гостям же – горілочку! Та хто ж її питиме у спеку… Мусиш іти до джерела.
Віктор Сергійович, вже будучи лісничим, спершу проклав до нього кам’яні сходинки, а згодом зробив дерев’яний теремок… Колись спробували підземну ріку пустити в залізне ручище труби, а вода не пішла… Шумить поза муром, шукає прадавній шлях і… хуторянина, що воду більше горілки цінував. Подейкують, раз парубки взялися міряти глибину джерела, так тридцятиметрової мотузки забракло, щоб дна дістати. З Холодної кринички весь ліс і пив воду: звірі, птиці, трави, дерева, і всі п’ять корівчин лісового газди. Вона дзюркотіла з глибин, за найбільшої спеки напуваючи лісовий струмок. Тепер він обмілів, а все ж Романюкові стави не забуває. Ці п’ять ставів дуже облагородили ліс. Кажуть, красу цього раїська першими розгледіли творці фільму «Сліпий музикант» ще у 1956 р., коли, приїхавши на зйомки у с. Воротнів, завітали й до диво-бору. Заповідного ж статусу Воротнівський ліс став набувати аж в 1968 р., коли тодішній начальник Волинського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель Дмитро Телішевський підписав наказ про створення дендропарку «Волинь». Його площа сягала всього 100 гектарів. До цього заповідного куточка особливу причетність має і Віктор Романюк. У лісове господарство він прийшов працювати у 1971 р., відтак вступив до Львівського лісотехнічного інституту, у 1976 р. на відмінно захистив дипломну «Проект організації і розвитку зеленої зони міста Луцька», де запропонував на базі Воротнівського лісу створити дендропарк. Після закінчення інституту приїхав за розподілом на Волинь, тут і наздогнало його безапеляційне резюме якогось високопосадовця на його дипломну: «Впровадити у виробництво». Доручили «впроваджувати» самому ж автору – Віктору Романюку. І 3 серпня 1978 р. з’явився ботанічний заказник «Воротнів», який згодом набув статусу державного значення. Зараз його площа 600 гектарів. Цей рукотворний парковий комплекс серед природного деревостану нагадує славнозвісну Уманську Софіївку… Тут були співачки Едіта П’єха і Людмила Зикіна, партизанський генерал Федоров, космонавти, політичні й громадські діячі з Америки і Європи, колишнього союзу. Серед них багато людей цікавих, навіть доблесних, вартих окремих розповідей.
За своє життя Віктор Романюк посадив незліченну кількість дерев… Його ліси шумлять вже для онуків і правнуків… Але нездійсненою залишається ще студентська мрія про дендропарк¸ у якому б росли дерева з цілого світу, з усіх лісів найвіддаленіших країн і континентів, і він з року в рік садить нові деревця…Береже цей райський куточок, мов храмі.
Сергій Цюриць,
прес-служба ВОУЛМГ.
На фото автора: Віктор Романюк; у ботанічному заказнику.