Більше про лауреатів Нобелівської премії миру 2011

     Як відомо, Нобелівську Премію миру цього року отримали три жінки. Нагорода буде вручена 10 грудня 2011 року в столиці Норвегії Осло. 

       "Норвезький Нобелівський комітет розділив Нобелівську премію миру в рівних частинах між Еллен Джонсон-Серліф, Леймою Гбові і Таваккул Карман. Вона присуджена їм за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і право жінок на рівних брати участь у побудові світу. Ми не зможемо домогтися демократії та тривалого миру на планеті, якщо жінки не отримають рівні з чоловіками можливості впливати на розвиток на всіх рівнях суспільства", - так обгрунтував своє рішення Нобелівський комітет.

Еллен Джонсон-Серліф - президент Ліберії

       Елен Джонсон-Серліф є першим демократично обраним президентом Ліберії. Вона - перша жінка в історії, яка стала президентом в африканській країні. Після вступу на посаду в 2006 році вона стала активно займатися захистом прав жінок. 

       Еллен Джонсон-Серліф - 73 роки. У неї незвична для африканської жінки доля. Свого часу вона закінчила економічний факультет елітного Гарвардського університету в США. Престижний диплом забезпечив їй блискучу кар'єру. Вона працювала у Світовому банку та Організації Об'єднаних Націй. 

       У 80-і роки Джонсон-Серліф була міністром фінансів Ліберії. За жорсткий і вольовий характер її прозвали "залізною леді". У 2006 році вона стала першою на всьому африканському континенті жінкою-главою держави. Ліберія в той час була зруйнована після 14 років громадянської війни. 

       Насамперед президент Еллен Джонсон-Серліф оголосила невблаганну боротьбу з корупцією. Використовуючи свої зв'язки у міжнародних фінансових колах, вона домоглася списання боргів Ліберії на суму більше 4 мільярдів доларів. Їй вдалося залучити в країну іноземних інвесторів. 

       У Ліберії 14 років тривала громадянська війна. Її трагічний підсумок - 250 тисяч загиблих, один мільйон біженців, незліченна кількість жертв фізичного насильства і згвалтувань. Як це буває у всіх війнах, основний тягар несли на своїх плечах жінки. 

       Коли у 2006 році Еллен Джонсон-Серліф була обрана президентом, перед нею постала складна задача - відновити зруйновану країну. З абсолютною безстрашністю, послідовно і наполегливо вона повела боротьбу з корупцією та круговою порукою, почала повертати до нормального життя народ, котрий переніс важкі травми. Боротьба президента з корупцією була настільки рішучою, що на адресу Еллен Джонсон-Серліф не раз надходили погрози фізичної розправи. Але вона не дозволила залякати себе політичним мачо і корумпованим угрупованням. 

       Те, що "залізну леді" із Західної Африки нагородили Нобелівською премією миру, є не тільки визнанням її особистих заслуг, а й сигналом для її країни. Незабаром Ліберія повинна обрати президента. Вдруге з часу заснування держави в 1847 році там мають відбутися чесні вибори. 

       Джонсон-Сірліф назвала Нобелівську премію "дуже значною" для себе, зазначивши в той же час, що вона - "для всього народу Ліберії і для всіх ліберійських жінок". 

       Крім діючого політика Еллен Джонсон-Серліф, нагорода дісталася ще двом сильним жінкам - представницям громадянського суспільства. Одна з них - керівниця всеафриканської неурядової організації "Рух жінок за мир і безпеку" Лейма Роберта Гбові, друга - правозахисниця в консервативному мусульманському Ємені Таваккул Карман.

Лейма Гбові - ініціатор сексуальної страйку за мир

      Інша ліберійка, яка стала лауреатом Нобелівської премії, - Лейма Гбове - займалася залученням ліберійських мусульманок і християнок до боротьби за припинення затяжної громадянської війни в країні. Вона також активно виступає за участь жінок у виборах і за посилення їхньої ролі в суспільно-політичному житті. 

      Леймі Роберті Гбові з Ліберії - 39 років. Вона закінчила школу і збиралася вивчати медицину, коли в країні почалася затяжна громадянська війна. Найбільше потерпали жінки і діти. І Гбові вирішила: оскільки чоловіки готові нескінченно воювати, то зупинити це божевілля можуть тільки жінки. Рух за мир швидко набрав силу. До нього приєдналися як мусульманки, так і християнки. Під час спільних молитов і демонстрацій вони надягали білі футболки - як символ миру. 

       Лейму Гбові неодноразово заарештовували. Але "ми нічого не боялися, бо найжахливіші речі, які тільки можна собі уявити, з нами вже відбулися", пише вона в автобіографії. "Сексуальний страйк" з метою змусити чоловіків відмовитися від насильства, оголошена рухом "Жінки Ліберії за мир", привернула увагу громадськості в багатьох країнах. 

       Зі свого боку Гбові заявила, що розглядає присуджену їй премію як "нагороду для всіх африканських жінок." Думаю, світ визнав роль, розум і внесок жінок, - сказала він. - Ніхто більше не зможе принижувати нашу роль ". 

       Сьогодні Лейма Гбові очолює всеафриканського організацію "Рух жінок за мир і безпеку" і живе в Гані.

Таваккул Карман - борець за демократію

       Таваккул Карман активно бореться з владою із 2007 року. Вона була одним з організаторів масових акцій протесту в Ємені проти президента Алі Абдулли Салеха. Карман очолює єменську неурядову організацію "Журналістки без кайданів", яка відстоює права жінок-репортерів. 

       Таваккул Карман з Ємену - 32 роки. Громадських активісток зазвичай уявляють собі інакше, ніж виглядає Карман. Вона - віруюча мусульманка, носить хустку і довгі чорні одежі. Ємен - надзвичайно консервативна країна, навіть у порівнянні з іншими мусульманськими державами. Жінки там - люди "другого класу". Тому Таваккул Карман бореться не тільки за демократію, а й за права жінок. Вона створила організацію "Журналістки без кайданів". Тепер навіть чоловіки в Ємені називають хоробру журналістку "матір'ю революції" - нинішніх масових протестів у країні. 

      Радикальні ісламісти звинувачують її в тому, що вона підбурює жінок до бунту проти чоловіків. Однак керівник об'єднання "Журналістки без кайданів" закликає лише до дотримання основних прав. Вона виступає за припинення насильства, за скасування заборони на освіту, проти насильницьких шлюбів і за право жінок брати участь у політичному житті країни. 


       Вибір Нобелівського комітету дозволив зрозуміти наступне: після того як жінки брали участь в акціях протесту і боролися за свободу, вони не повинні зникати з політичного горизонту, обмежуючись лише служінням сім'ї та вирішенням побутових проблем. А саме це і може зараз статися в арабському світі. Приклад всіх трьох лауреаток Нобелівської премії світу 2011 року показує: лише участь у політичному житті і чесна робота на вищих керівних постах є в довгостроковій перспективі гарантією того, що на інтереси і права жіночої половини суспільства звертатимуть увагу і рахуватися з ними. 

       За всю історію існування Нобелівської премії миру її отримали 15 жінок.

Джерело: femenistki.livejournal.com