Огляд Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми

     Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми була відкрита Комітетом міністрів Ради Європи для підписання державами-членами у Варшаві 16 травня 2005 року. Це відкриття відзначилося рекордною кількістю підписань – 15 держав – членів РЄ висловилися на користь її подальшої ратифікації. 

     На разі  Конвенція ратифікована 34 державами – членами РЄ, 43 є державами-підписантами. Конвенція набула чинності після 10 ратифікацій 1 лютого 2008 року після її ратифікації 10 країнами (відповідно до ст. 42 Конвенції). Ними були: Албанія, Австрія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Данія, Франція, Грузія, Румунія, Словаччина. 

    Україна ратифікувала Конвенцію наприкінці вересня 2010 року після декількох років підготовки ратифікаційного документу та лобіювань важливості такої ратифікації.

   Рішучість держав – членів РЄ імплементувати норми цього обов‘язкового з юридичної точки зору міжнародного документа в національні законодавства була підготовлена попередньою тривалою роботою організації на рівні Комітету міністрів та Парламентської асамблеї Ради Європи, які, обговорюючи європейські проблеми та шляхи їх подолання, прийняли низку конструктивних рекомендацій, що пропонують пан-європейську стратегію боротьби з торгівлею людьми. 

   До Конвенції можуть приєднатися інші країни, які не є членами Ради Європи, не брали участі в її розробці (ст. 43), як це передбачено Статутом Ради Європи.  

   Жодне застереження не може бути зроблене стосовно Конвенції (ст. 45), крім застереження стосовно вжиття законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідні для поширення юрисдикції  на  будь-який злочин, скоєний одним  з  її  громадян,  або особою без громадянства,  яка звичайно проживає  на  її  території,  якщо  злочин  карається  за кримінальним  правом  там,  де  він  був скоєний,  або якщо злочин скоєний поза межами територіальної юрисдикції будь-якої держави, або проти одного з її громадян. 

    Для  забезпечення  ефективного   впровадження, Конвенція започатковує спеціальний механізм моніторингу. 

   Дана конвенція є повномасштабним і цілковито зваженим договором, що кваліфікує торгівлю людьми як порушення прав людини й посягання на гідність та цілісність людської особистості, а отже, підтверджує необхідність підвищення рівня захисту всіх жертв торгівлі людьми, інтегруючи у свої положення принцип ґендерної рівності. Вона сконструйована таким чином, що стосується всіх видів торгівлі людьми (внутрішньодержавної, транснаціональної, пов’язаної з організованою злочинністю або не пов’язаної з нею, а також такої, що здійснюється з метою сексуальної експлуатації).

    Конвенція складається з преамбули, 10 розділів та 47 статей. 

   Розділ I «Цілі, сфера застосування, принцип недискримінації та визначення термінів» містить чотири статті: «Цілі Конвенції» (ст. 1), «Сфера застосування» (ст. 2), «Принципи недискримінації» (ст. 3) та «Визначення понять» (ст. 4). 

  Цілями Конвенції є: запобігання  і боротьба проти торгівлі людьми,  гарантуючи ґендерну рівність; захист  прав людини  жертв  торгівлі   людьми,   розробка належних механізмів захисту  й  допомоги  жертвам  і свідкам, гарантуючи ґендерну рівність,  а  також забезпечення ефективного слідства і кримінального переслідування; сприяння міжнародному співробітництву в боротьбі проти торгівлі людьми. 

    Серед понять, яким надається визначення, – «торгівля людьми», «згода жертви торгівлі людьми», «дитина», «жертва». 

   Конвенція багато в чому наслідує Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, але враховує особливості свого регіону та вдосконалює деякі положення. 

    Зокрема, розширена сфера застосування Конвенції (застосовується до всіх форм торгівлі людьми, національних або міжнародних, пов’язаних або не пов’язаних з організованою злочинністю), започатковано механізм ідентифікації жертв торгівлі людьми, встановлюються положення про необхідність криміналізації користування послугами особи, яка є постраждалою від торгівлі людьми, діянь щодо проїзних і посвідчувальних документів, закладено положення про координацію зусиль у сфері протидії торгівлі людьми та розроблено механізм моніторингу виконання Конвенції.

    Зв'язок Конвенції із цим Протоколом та іншими міжнародними документами прописаний у розділі УІІІ.

   Розділ II «Запобігання, співробітництво та інші заходи» включає статті «Запобігання торгівлі людьми» (ст. 5), «Заходи для зменшення попиту» (ст. 6), «Прикордонні заходи» (ст. 7), «Безпека і контроль документів» (ст. 8), «Легітимність і дійсність документів» (ст. 9). Цей розділ містить значну кількість положень, що стосуються системи заходів із попередження торгівлі людьми – заходи попередження як такі та спеціальні заходи з контролю, безпеки та співробітництва з огляду на багатоплановий і міжсекторальний характер явища.

    Визначаючи попередження торгівлі людьми як пріоритетне завдання, Конвенція  вимагає від держав системного програмного підходу, до якого, крім належної інституційної складової, мають входити адекватні соціально-економічні ініціативи, інформаційні, просвітницькі, виховні кампанії, запровадження навчальних програм для осіб, які можуть опинитися в групі ризику, та фахівців, які працюватимуть із ними. Вимагається належне регулювання міграційних процесів, процедури оформлення та забезпечення якості документів для виїзду/в’їзду й здійснення прикордонного контролю, а також запровадження скоординованих заходів зі сприяння зменшенню попиту на експлуатацію людей.

    Дуже важливим розділом Конвенції, який принципово і позитивно відрізняє її від інших «тематичних» документів Ради Європи, розділ III «Заходи для захисту та підтримки прав жертв, що гарантують ґендерну рівність»: ст. 10 – «Виявлення жертв», ст. 11 – «Захист особистого життя», ст. 12 – «Допомога жертвам», ст. 13 – «Період видужування та рефлексії», ст. 14 – «Дозвіл на проживання», ст. 15 – «Компенсація і законне відшкодування», ст. 16 – «Репатріація і повернення жертв»,  ст. 17 – «Ґендерна рівність». 

    Його норми відображають загальновизнаний на міжнародному рівні підхід, який проголошує, що питання про права осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, має стояти в центрі всіх зусиль щодо попередження торгівлі людьми та боротьби з нею, щодо захисту, допомоги й забезпечення компенсації шкоди, заподіяної жертвам.

    При цьому слід наголосити на необхідності диференційованого підхіду до роботи з жертвами торгівлі людьми. Так, окремі норми, передбачені цим розділом, стосуються всіх жертв, інші – тільки тих жертв, які незаконно знаходяться на території країни перебування, інші – тих, хто перебуває там легально, проте має тимчасовий дозвіл на проживання. Крім того, деякі норми стосуються осіб, які ще не визнані жертвами, але щодо них існують підстави вважати, що вони є жертвами.

   З огляду на таку специфіку дуже важливим є питання про належну ідентифікацію, виявлення жертв торгівлі людьми. Ця умова є визначальною для забезпечення можливості жертвам користуватися правами, закріпленими цією Конвенцією.

    Конвенція містить вимоги щодо запровадження системи заходів із допомоги жертвам торгівлі людьми, які мають охоплювати їх фізичну, психологічну та соціальну реабілітацію, матеріальну підтримку. У рамках реабілітації слід забезпечити безпечне житло, медичну, психологічну, консультативно-інформаційну, лінгвістичну, правову допомогу, допомогу в отриманні роботи та професійної освіти, легалізацію її статусу (у т. ч. через надання тимчасового дозволу на проживання). Окремо підкреслюється право дітей – жертв торгівлі дітьми на освіту.

    Приділення великої уваги питанням захисту та підтримки потерпілих від торгівлі людьми, формулювання обов’язків держав у цьому плані – важлива складова ефективної протидії торгівлі людьми. Саме законодавчого закріплення цих зобов’язань держави не вистачає  в Україні, що призводить до великих складнощів для потерпілих від торгівлі людьми в отриманні необхідної допомоги та підтримки. Це стосується і питання отримання компенсацій та законного відшкодування. Як зазначається у звіті «Стан виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року протягом 2008 року» , на законодавчому рівні не встановлені регуляції щодо можливості реалізації заходів із забезпечення фізичної, психологічної і соціальної реабілітації жертв торгівлі людьми (зокрема не визначено систему фінансування таких заходів, як видатки з державного, місцевих бюджетів, шляхом благодійної діяльності фізичних та юридичних осіб (в т.ч. й не- резидентів), іноземні гранти, благодійні, конфіскаційні, страхові фонди). Це положення не втратило актуальності і наприкінці 2011 року.

    Розділ ІV вміщує норми, що стосуються матеріального кримінального права, яке набуває гармонізації в трактуванні певних дій як кримінальних злочинів.  Він включає статті «Криміналізація торгівлі людьми» (ст. 18), «Криміналізація користування послугами жертви» (ст. 19), «Криміналізація діянь стосовно проїзних документів і документів, що посвідчують особу» (ст. 20), «Замах на злочин  і пособництво або співучасть» (ст. 21), «Відповідальність юридичної особи» (ст. 22), «Санкції та заходи» (ст. 23), «Обтяжуючи обставини» (ст. 24), «Попередні засудження» (ст. 25), «Звільнення від покарання» (ст. 26).                    

    Зокрема, за цією конвенцією, кримінальними злочинами визнаються: торгівля людьми, використання послуг жертви, дії, що стосуються документів для проїзду, або документів, що засвідчують особу, замах, допомога або співучасть у вищезазначених злочинах. Така гармонізація полегшує боротьбу зі злочинністю на національному та міжнародному рівнях. По-перше, завдяки гармонізації на загальноєвропейському рівні даних норм злочинець втрачає можливість уникнути покарання на території держави, де діють менш суворі норми. По-друге, однакові правові дефініції забезпечують можливість здійснення загальноєвропейських досліджень явища, створити відповідну базу даних на національному та регіональному рівнях. По-третє, створюються умови для скоординованого міжнародного співробітництва щодо надання взаємної правової допомоги, екстрадиції злочинців тощо. Крім того, розділ містить положення про корпоративну відповідальність, санкції та заходи з попередження, обтяжуючі обставини та фактор попереднього ув’язнення. 

    Положення статей цього розділу тягнуть за собою необхідність суттєвого перегляду українського національного законодавства, зокрема в досить спірній частині щодо введення кримінальної відповідальності юридичних осіб. Так, подібні підходи не застосовуються в українській національній правовій системі. Відповідно до чинного законодавства України, зокрема, кримінального, суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність. Обмеження кола можливих суб’єктів злочину фізичними особами означає, що суб’єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. За злочинні діяння, що мали місце в процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Отже, український законодавець не може встановити кримінальну відповідальність юридичної особи за торгівлю людьми та пов’язані злочини, оскільки це суперечить принципам кримінального права України. Ці принципи сформувалися ще за часів СРСР і не відповідають вимогам сучасності. 

    Введення адміністративної відповідальності за торгівлю людьми також викликає неоднозначні думки в експертів, оскільки чинне адміністративне законодавство України не дає узагальненого визначення суб’єкта адміністративного правопорушення і навіть не вживає такого терміна. 

    У Кодексі України про адміністративні правопорушення використовується термін «особа», без чіткої вказівки на те, яка це особа: фізична чи юридична. За рамками КпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність юридичних осіб за вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають багато ознак саме такого характеру.

    Розділ V «Розслідування, кримінальне переслідування і процесуальне право». передбачає правові норми, націлені на адаптацію кримінального процесу держав – сторін у двох напрямах – захист жертв торгівлі людьми та сприяння в судовому переслідуванні торговців людьми містить 5 статей: ст. 27 - «Заяви ex parte і ex officio», ст. 28 – «Захист жертв, свідків  і осіб, які співпрацюють із судовими органами»,  ст. 29 – «Спеціалізовані установи і координаційні органи», ст. 30 – «Судовий розгляд», ст. 31 – «Юрисдикція».

   У Конвенції, зокрема, запроваджується можливість подавати позов без безпосередньої участі жертви – від її імені; скарга або позов можуть бути подані до органів влади за місцем проживання жертви. Наголошується на необхідності запровадження заходів з ефективного захисту жертв, свідків та осіб, які співпрацювали з органами правосуддя, а також членів їхніх сімей. До таких заходів можуть належати встановлення превентивного технічного обладнання, реєстрація телефонних дзвінків, узгодження способу повідомлення про загрозу, надання охоронця, зміна зовнішності, місця роботи або проживання тощо.

   Беручи до уваги, що злочини з торгівлі людьми мають транскордонний характер, Конвенція (розділ VІ) зобов‘язує держави-сторони до належного міжнародного співробітництва, що має базуватися на відповідних принципах, стандартах і нормах, гармонізованих у рамках діючих міжнародно-правових та двосторонніх договорів про співробітництво в кримінальних справах, взаємну правову допомогу, екстрадицію та ін. При цьому зауважується необхідність створення структур міжнародного співробітництва, які б сприяли об’єднанню зусиль органів влади та неурядових організацій, а також підкреслюється важливість налагодження співпраці органів влади та громадянського суспільства на національному рівні. У розділі формулюються загальні принципи і заходи міжнародного співробітництва (ст. 32), заходи стосовно осіб, яким загрожує небезпека або зниклих осіб (ст. 33), ст. 34 «Інформація», ст. 35 «Співробітництво із громадянським суспільством». 

    З огляду на значний обсяг та складність проблем у рамках цієї Конвенції засновано спеціальний механізм контролю за ефективним виконанням її норм – Група експертів із питань протидії торгівлі людьми («ГРЕТА»), що складається з 10–15 членів, яких обирає Комітет міністрів з представників держав – сторін договору (розділ VІІ) – ст. 36 «Група експертів з питань протидії торгівлі людьми», ст. 37 «Комітет сторін», ст. 38 «Процедура».

    Конвенція передбачає можливість внесення змін (розділ IX  «Зміни до Конвенції», ст. 41 «Зміни»). Пропозиція про зміну до Конвенції, представлена  державою,  передається Генеральному секретареві Ради Європи і надсилається ним державам – членам Ради Європи і всім державам, запрошеним приєднатися до Конвенції. Такі зміни  передаються до ГРЕТА, яка готує висновок стосовно запропонованої зміни та надсилає його Комітету міністрів. Після розгляду запропонованих змін та висновку ГРЕТА Комітет   міністрів   після отримання одностайної згоди всіх Сторін може прийняти зміну, текст якої направляється Сторонам для схвалення. Така зміна набирає  чинності лише після схвалення її усіма сторонами.