Наскільки законодавство України у сфері протидії торгівлі людьми відповідає міжнародним стандартам?

     Наскільки українське законодавство у сфері протидії торгівлі людьми відповідає міжнародним стандартам з’ясовувала група науковців протягом другого півріччя 2011 року. 
     Фахівці здійснили науково-практичний аналіз відповідності українського законодавства положенням Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. 
     Колектив авторів очолювали доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України О.М.Бандурка, доктор юридичних наук, професор К.Б.Левченко, доктор юридичних наук, професор О.М. Литвинов.
     Дослідження проводилося за підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Данії у партнерстві із Міжнародною організацією з міграції, Координатором проектів ОБСЄ в Україні, Міністерством сім’ї, молоді та спорту України, Верховним судом України, Державним комітетом телебачення та радіомовлення України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Міністерством соціальної політики України, Науково-дослідним інститут Академії прокуратури України, Міністерством юстиції України, Державним комітет статистики України, Державною прикордонною службою України, громадськими організаціями.
     Важливість дослідження полягала у необхідності з’ясувати питання щодо стану готовності України до імплементації положень Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, (ратифікована Верховною Радою України у вересні 2010 року) та рівня впровадження її норм у державну політику протидії торгівлі людьми, оскільки саме ця Конвенція містить визначення та формулювання найбільш сучасних підходів та стандартів до попередження торгівлі людьми, боротьби із нею та надання допомоги потерпілим.
     Так Конвенція є таким договором, що кваліфікує торгівлю людьми як порушення прав людини й посягання на гідність та цілісність людської особистості, підтверджує необхідність підвищення рівня захисту всіх жертв торгівлі людьми, інтегруючи у свої положення принцип ґендерної рівності. Вона побудована таким чином, що стосується всіх видів торгівлі людьми (внутрішньодержавної, транснаціональної, пов’язаної з організованою злочинністю або не пов’язаної з нею, а також такої, що здійснюється з метою сексуальної експлуатації). 
     Порівняно з іншими міжнародними документами, розширено сферу застосування Конвенції (застосовується до всіх форм торгівлі людьми, національних або міжнародних, пов’язаних або не пов’язаних з організованою злочинністю), започатковано механізм ідентифікації жертв торгівлі людьми, встановлюються положення про необхідність криміналізації користування послугами особи, яка є постраждалою від торгівлі людьми, діянь щодо проїзних і посвідчувальних документів, закладено положення про координацію зусиль у сфері протидії торгівлі людьми та розроблено механізм моніторингу виконання Конвенції. У Конвенції, зокрема, запроваджується можливість подавати позов без безпосередньої участі жертви – від її імені.

      Прийняття Україною у вересні 2011 року Закону «Про протидію торгівлі людьми» суттєво наблизило українське законодавство до найкращих міжнародних стандартів в цій сфері. 

     Відтак, українське законодавство в цілому відповідає положенням Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (стаття 149 Кримінального Кодексу України, Закон України «Про протидію торгівлі людьми»).
В Україні передбачено достатньо суворі та адекватні санкції за торгівлю людьми та пов’язані з нею злочини.
У законі «Про протидію торгівлі людьми» міститься низка іноваційних положень, які стосуються захисту потерпілих від торгівлі людьми. Наприклад, з метою ефективної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, та їх захисту створюється Національний механізм взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми (ст.13).
     Особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має право звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та до органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод (ст. 14). 
Статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, встановлюється на строк до двох років (ст.15).
     Особа, якій встановлено статус постраждалої від торгівлі людьми, має право на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання (ст.16): медичної, психологічної, соціальної, правової та іншої необхідної допомоги; тимчасового розміщення, за бажанням постраждалої особи та у разі відсутності житла, в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до трьох місяців, що у разі необхідності може бути продовжено за рішенням місцевої державної адміністрації, зокрема у зв'язку з участю особи в якості постраждалого або свідка у кримінальному процесі; відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним кодексом; одноразової матеріальної допомоги у тому ж порядку; допомоги у працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку тощо. 
     Закон містить також положення, які стосуються захисту прав іноземних громадян, які постраждали від торгівлі людьми і звернулись за встановленням статусу особи, потерпілої від торгівлі людьми, а також забороняють видворення таких осіб за межі України. 

     Поряд з вищеназваними позитивними рисами, у новоприйнятому Законі України «Про протидію торгівлі людьми» не відображені усі положення Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.

     У законодавстві України, зокрема Законі «Про протидію торгівлі людьми», не застосовується термін «встановлення періоду реабілітації та обмірковування» для осіб, відносно яких є підстави вважати, що вони є жертвами торгівлі людьми. Не прописано механізм з’ясування безпечності повернення особи до країни походження. У Законі також не сформульовані положення щодо виплати компенсацій постраждалим від торгівлі людьми, формування спеціального фонду компенсації особам, постраждалим від торгівлі людьми, як того вимагає ст. 15 Конвенції. Не передбачено можливість притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності.
Більше того, вчинення юридичною особою торгівлі людьми не є підставою для позбавлення юридичної особи ліцензії на здійснення зазначеного в ній виду діяльності (перевізники, туристичні кампанії тощо, які часто задіяні у схемах торгівлі людьми).
     Не визначено незалежний механізм моніторингу державної політики у цій сфері.

     Крім того, слід зазначити, що законодавство України в окремих випадках не містить механізмів реалізації цих принципів, що робить його декларативним і вимагає вдосконалення. 

     Так, всупереч Прикінцевим положенням Закону України «Про протидію торгівлі людьми», станом на початок квітня 2012 року Кабінетом Міністрів України не розроблені нормативно-правові документи, необхідні для реалізації положень Закону на практиці, зокрема постанови про Національний механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми та про Порядок надання статусу особі, постраждалій від торгівлі людьми. Не прийняті стандарти щодо здійснення послуг у сфері протидії торгівлі людьми на національному рівні (як у сфері превентивної роботи, так і надання допомоги по-терпілим).
Не прийнята також Загальнодержавна програма з протидії торгівлі людьми на 2011-2015 роки.
     Всупереч достатньо серйозним санкціям за скоєння злочину торгівля людьми (ст. 149 ККУ), через різні причини на практиці часто застосовуються м’які покарання. 
     Необхідним є закріплення механізму забезпечення безпеки осіб, які постраждали від торгівлі людьми, з обов’язковим урахуванням інтересів дітей. 

     Виявлені суперечності потребують подальшого дослідження та опрацювання для формування проектів нормативних документів, призначених вдосконалити чинне законодавство України у сфері протидії торгівлі людьми.