Проза | Жінка-УКРАЇНКА

Жінка-УКРАЇНКА [/] Новини Про нас Взяти участь Мапа сайту Відгуки Підтримайте нас Останні дописи Меценати Посилання на нас Нове на порталі Нові дописи Нові героїні : Світлана Порхун Олена О'Лір Наталія Каліш (Гурська) Злата-Зоряна ​Паламарчук Людмила Грабовенко ​ ​ ​ Гості порталу : Ладо Орій (Петро Кухарчук) Олександр Бойко Сергій Савін Творчі колективи Для тебе Фольклорний колектив «Мальви» Пам'ять і Слава Слово – зброя Свіча до слова «Горлиця» Взяти участь Творчий марафон Слово – зброя! Популярний вміст Сьогодні: Свято Маланки – Щедрий Вечір, і Василя – старий Новий рік Анастасія Кириченко. Мої роздуми над творами Т. Г. Шевченка Дохристиянські колядки від письменника Сергія Пантюка Останні перегляди: Дмитро Дроздовський: «Важливо навчитися жити адекватно своєму часові» Двоє на майдані… Літературні здобутки радивилівської поетеси Головна Проза Проза світлани Порхун Отак і живеться. Чоловік сумує за горами. Дівча сумує за тим, що сама собі напридумувала. Чоловік має купу справ, термінових, невідкладних, важливих, дорослих. Дівча шукає щось: роботу, новий шарф, себе, лак, що десь мимоволі бачила, натхнення. Чоловік працює, виховує, виховується, розбудовує дім, храм спокою й тепла. Дівча мріє, закохується, хах, вона ще та мрійниця. Чоловік теж мрійник… А про що він мріє? Дівча все не знаходить спокою, про що ж він мріє? Про походи, гори, усамітнення? Чи про жінку, що збаламутить його «сьогодні»? Чи про сина-опору «завтра»? Світлана Порхун Творчість Проза Читати далі Кедрові чаї Березень 31, 2017 - 21:35 — perohanych Я пам’ятаю Степанця вже в літах — сухенький, маленький, з густою сивою, як куделиця, бородою. Мешкав він на хуторі за річкою, біля глинища. Його хати не було видно навіть узимку, бо її затіняв густий вишневий сад. Той сад улітку притягував нас, немов магнітом, достиглими вишнями-лутівками. Ми наривали їх повні пазухи і, ламаючи гілки, тікали геть, як із глибини саду, кахикаючи й кульгаючи, вибігав Степанець і потрясав пужалном… Про того Степанця я з дитинства знав добрі й не недобрі справи. До війни він був найперший парубок на селі, приходив на вечорниці задраною кирпою, бо ж закінчив курси трактористів у місті і пригнав потому звідти новенький «Універсал» — найперший у колгоспі. Творчість Проза Сапон Володимир Читати далі Козацька люлька Лютий 11, 2017 - 12:18 — perohanych Ледь відбарабанила у вікна тепла липнева злива, як мені закортіло на вулицю — закачав собі штанці до колін і гайда босоніж по калюжах. Мені чотири чи п’ять років і хіба всидиш таку літню пору в хаті. І сталося ж таке, що із далекого дитинства не забувається — з вимитого дощового потічка помітив якусь дивну череп’янку. Підняв її й заховав у кишеню: може, для чогось пригодиться… Лишень нашвендявшись вулицею, я заінтересувався знахідкою, отож завернув до діда Лексадера. Дід оглянув її й неквапливо мовив: Творчість Проза Сапон Володимир Читати далі Новорічний пиріг Щохвилини лунав дзвінок і рипіли двері. Родичі віталися, обіймалася, наповнювали вітальню. Юрко радів кожному гостеві, навіть закинув гру на планшеті. Мама метушилася навколо святкового столу, час від часу заглядаючи, як печеться пиріг на кухні. – Юрчику, збігай до тітки Ївги, – прикликала мама Юрка, – купи гілочку живої ялинки. Хочу ефектно подати пиріг. – До тітки Ївги? За годину до Нового року? – обурився Юрко. – Та її вже й на майданчику нема! – Біжи-біжи, он вона є, – кивнула мама на вікно. Проза Самчук Лана Свіча-до-слова Читати далі Котове щастя Кіт з’їв мишу. Навіть трохи не доїв, залишив на потім. Бо чи перепаде до ранку ще чогось поживного… Сидів ситий, але не надто від того щасливий. Нічого не тішило в ці хвилини: ні те, як святково падає додолу сніг, ні те, як мило щойно запалала ялинка у вікні навпроти. - І чого воно так? - думав кіт. – Аби врятуватися від голоду, я мусив позбавити життя маленьку сіромаху…Але ж цього вечора навіть понюхати святкової їжі мені ніхто не дав… О, як же давно він не пробував на смак домашньої ковбаски чи свіжої сметанки… Було холодно, власна шубка не гріла. «От тобі й маєш – ніби й врятувався хоч ненадовго від голоду, так помру тепер від морозу». Творчість Проза Череп-Пероганич Тетяна Свіча-до-слова Читати далі Різдвяний ангелик і найсмачніші пиріжки Артемко зайшов до кімнати й закляк. Настя – його маленька сестричка – сиділа на підлозі й висолопивши язика калякала брудно-зеленим фломастером по його ангелику! По тому самому, виліпленому з білісінької глини. По тому самому ангелику, якого Артем хотів розфарбувати срібною та золотою фарбою і подарувати таткові. Щоб татусь повісив того – найгарнішого у світі – янгола на ялинку. А тепер… – Насько! – Артем вихопив ангелика, покресленого безладними чорними, зеленими та фіолетовими рисками, з рук сестри. – Ти його зіпсувала! Знову зіпсувала! – Некасивий янгелік, – пролепетала сестра. – Нася малювала. – Так! Ангелик став некрасивий. Бо ти його зіпсувала! Ти все тільки псуєш!!! – з очей Артема мимоволі бризнули сльози. Все! Сьогодні татко приїде у відпустку з війська. А подарунка – нема! Творчість Проза Давидова Оксана Свіча-до-слова Читати далі Чарівна ялинка Вась залишився на зміні сам. Сердито вглядався у темряву за сітчастим парканом: машина не їхала. На телефон водій не відповідав. Вась нарізав кола навколо складу, витоптуючи стежку в глибокому снігу. Напарник злиняв ще о шостій: в мужика сім’я, що він буде сидіти на складі в новорічну ніч? А від Вася дівчина пішла рівно рік тому, йому вже спішити нікуди. Горло стискала образа: усі десь по барах веселяться, а він тут гибіє. Один, як ведмідь у тундрі, як кит в океані! Вась сердито розмахнувся і підгилив ялинку-трилітку. Вона ображено забриніла кожною гілочкою і скинула снігову сріблясту шату, лишившись гола-голісінька. Якийсь струс пройшов крізь Вася. Наче йому ялинка винна, що він не зміг вирватися із роботи ні торік, ні тепер! Проза Самара Оксана Свіча-до-слова Читати далі Проза Ярослави Дегтяренко Роман «Лицарі Дикого Поля», розділ V Орися Чорнiї брови, карiї очі, Темнi, як нічка, ясні, як день! Ой, очі, очі, очі дiвочi, Де ж ви навчились зводить людей? З української народної пісні Марко плентався додому в похмурому настрої: там потрібно було пояснювати сварливій бабусі причини нічної відсутності, тож бідний хлопець передчував великий скандал. Тимофій почувався краще, ніж після пробудження, але все ж не так добре, тому щохвилини натикався на перехожих. Ярослава Дегтяренко Творчість Проза Читати далі Мої сніги У мене до снігів особливе ставлення, вірніше – любов. Любов на все життя, ще з дитинства. Прокидаюсь бувало вранці, а на вулиці: світу білого не видно. Снігу намело нарівні з хатою. Та, де там… Повно снігу і в сінцях – такого пухнастого та крихкого. Ви знаєте: а сніг різниться протягом дня. Зранку він похмурий, тільки де-не-де можна зловити відблиски ранкового сонця. А по обіді – засліплює очі, мабуть, щоб не милувалися його білосніжною красою. Під вечір сніг інший – рипучий, особливо коли мороз береться. А коли сутінки повністю охопили село, а місяць ще не зійшов, сніг стає поводирем вечора. В’ється густий димок з димарів і стелеться, стелеться над снігом. Інколи, здається, що то хмари спустились на землю. Творчість Проза Капустянська Наталка Читати далі Проза Наталки Капустянської Теорема від Г алини Іванової Галина Петрівна вже другий день насолоджується краєвидами своєї рідної Коломиї, такої красивої і затишної. Тут все рідне і знайоме… і вода цілюща. Не вірите? З-під престолу собору Святого Михаїла витікає цілюще джерело, яке зветься Кляштор. А ще подейкують, що батьківщиною улюблених коломийок і є Коломия… А які симпатичні тісні вулички з австро-угорськими спорудами! Площа Ринок та навколишні квартали причепурені і, здається, ось-ось почнуть розповідати свою історію… Наталка Капустянська Творчість Проза Читати далі Проза Роксолани Жаркової Світанок (або діалог двох маленьких душ) –Хто ти? –Я…я маленька блукаюча душа, що загубила свій спокій. –В тебе очі задощили… –А я ніколи й не була сонячною. Я – дитина Ночі. –Всі ми такі. Похмурі. Зачинені. Нещасні. –А я не шукаю щастя. Я чекаю на…світанок. –А він прийде? –Сподіваюся… –А якщо ні? То що тоді? –Вмиратиму. Під місяцем. У темряві. –Тебе не побачать… –Нехай. Мене і зараз не помічають. А я – є!.. Ще є… Роксолана Жаркова Творчість Проза Читати далі Чечевиця Тетяна СИДОРЕНКО ( інтертекстуальна повість) ***Чечевиця – іменник жіночого роду однини Називного відмінку першої відміни. Чечевиця – метафоричний еквівалент людської продажности. *** …Ісаак був сорокарічним, коли взяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла Арамеянина із Месопотамії, сестру Лавана Арамеянина. І молився Ісаак Господу за жінку свою, бо була вона безплідною; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то навіщо мені це? І пішла запитатися Господа. Господь сказав їй: два племені в череві твоєму, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим іншого, і більший буде служити меншому. І настав час народжувати їй: і ось, близнюки в утробі її. Перший вийшов червоний, як шкіра, увесь – мов плащ волосяний; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Іаків. Ісаак же був шістдесятирічним, коли вони народились. Діти виросли, і став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком полів; а Іаків – чоловіком мирним, що в наметах сидів. Ісаак любив Ісава, бо здобич його мисливська йому смакувала, а Ревекка любила Іакова. І зварив Іаків страву; а Ісав прийшов із поля стомлений. І сказав Ісав Іакову: дай мені поїсти отого червоного, бо я стомився. Та Іаків сказав: продай мені зараз же своє первородство. Ісав сказав: ось, я помираю, що мені з того первородства? Іаків сказав: поклянись мені зараз же. Він поклявся йому і продав первородство своє Іакову. І дав Іаків Ісавові хліба і юшки із чечевиці; і він їв і пив, і встав, і пішов; і знехтував Ісав первородство своє (Книга Буття, глава 25; вірші 20-34). Проза Сидоренко Тетяна Читати далі 1 2 3 4 5 6 7 8 9 … наступна › остання » Користувацька угода . Введіть умови пошуку Web ukrainka.org.ua Відправити форму пошуку Головне Українки Біографії Слово про Україну Творчі колективи Творчість Вишивка Живопис Література Казки Поезія Проза П'єси Музика Пісні Театр Інше Відео Ноти Важливе Думки вголос Цікаві історії Фотоальбоми Смачного! Виставки Жінки в історії Календар Книжкові новинки Лікуємося словом Майстер-класи Презентації Публікації Інтерв'ю Рецензії Сценарії Шкільна освіта Посилання Періодика Журнал «Бористен» Журнал «Літературний Чернігів» Газета «Культура і життя»