Полторак розповів, як за кордоном сприймають нову українську армію – інтерв'ю

Міністр оборони Степан Полторак у програмі "Погляд" на "5 каналі" розповів про те, що: відведені від лінії розмежування підрозділи можуть повернутися на позиції за 15 хвилин; західні партнери приїжджають вивчати досвід української армії; військовий бюджет одночасно не великий і не маленький; з 2018 року міністр оборони має бути цивільною особою.

У НАС БУДЬ-ЯКУ СИТУАЦІЮ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ТАКИМ ЧИНОМ, ЩОБ СТВОРИТИ ЯКУСЬ НЕСТАБІЛЬНІСТЬ. Я ХОТІВ БИ ДАТИ ВІДПОВІДЬ ТАКИМ ПОЛІТИКАМ – НЕ ВИТРАЧАЙТЕ ЧАС, ТЕРИТОРІЇ МИ НЕ ЗДАМО, І МИР, І СПОКІЙ ЗБЕРЕЖЕМО

– ÐŸÐ¾Ñ‡Ð½ÐµÐ¼Ð¾ з оперативної інформації, з того, що відбувається на Сході в рамках рамкової угоди, підписаної 21 вересня, але по суті так і не виконаної в повному обсязі. Станиця Луганська стала каменем спотикання. Яка обстановка зараз і як ви взагалі оцінюєте перспективи цього розведення сторін, яке було задеклароване, яке так важко відбувається?

– Я навмисне сказав "добрий день", тому що він добрий для українського війська. Тому що нарешті після того як Президент України своїм указом визначив 14 жовтня днем захисника України, ми святкуємо своє професійне свято не в день створення армії агресора, а в історичний день, який дуже багато значить для України. Що ж до ситуації, яка сталася в районі Луганська, в районі розведення, трьох ділянках, вона залишається, на жаль, складною. Тому що з першого разу і практично без серйозних проблем ми відвели війська в районі Золоте. З потугами, але з другої спроби були розведені війська в районі Петрівського. Там, на жаль, під час розводу в перший раз, коли ми спробували розвести, наші підрозділи потрапили під обстріл, і це було, до речі, в присутності ОБСЄ, які після цього поїхали звідти, і вже з другої спроби ми відвели війська від лінії зіткнення. Сьогодні стоїть питання по Станиці Луганській, вже були спроби розвести, але те, що 6 жовтня був обстріл і, на жаль, вчора вночі із ГП-25 так само був обстріл наших позицій. Добре, що ніхто не постраждав, але такі обстріли були. Зараз ми приймаємо рішення, тому що обстріл, який був 6 числа, після якого ми були вимушені 9 жовтня не проводити розведення військ, він був потужнім, а обстріл, який був буквально вчора вночі, він був незначним і неприцільним. Зараз рішення приймається, ми консультуємося – або ми будемо додатково встановлювати час для того, щоб повністю були виконано вимоги для того, щоб розвести. Я хотів би сказати, що там не тільки вимоги припинення вогню, але й цілодобове спостереження місії ОБСЄ. Тут теж є проблеми, тому що, на жаль, ОБСЄ спостерігає за лінією відведення не тільки у світлий день. Вночі є проблеми. І коли будуть виконані ці дві умови, ми готові до розведення. І тут я хотів би запевнити мирне населення, яке проживає в цьому районі, що позиції, опорні пункти в районі Станиці Луганської ми не залишаємо, загрози для мирного населення ніякої немає. Збройні сили знаходяться в районах, які їм визначили, у своїх опорних пунктах, які знаходяться поруч, і навіть в ускладненій ситуації вони дуже швидко зможуть зайняти свої опорні пункти.

– Це, я так розумію, відповідь представникам політичних сил, які кажуть, що здаємо території, а насправді один кілометр, на який відведене в рамках цієї угоди українське військо. Один кілометр – це час для повернення скільки в разі потреби?

– Я сказав би навіть більше. На всіх ділянках є один кілометр, так воно було визначено у рамковій угоді, там є і менші території. І для того, щоб нам зайняти позиції, опорні пункти, нам достатньо 15-20 хвилин. І те, що, на жаль, у нас будь-яку ситуацію використовують таким чином, щоб створити якусь нестабільність, я хотів би дати відповідь таким політикам – не витрачайте час, території ми не здамо, і мир, і спокій збережемо.

М’ЯЧ СЬОГОДНІ ЗНАХОДИТЬСЯ НА ПОЛІ США, І РІШЕННЯ ПРО НАДАННЯ ЗБРОЇ Ð—АЛИШАЄТЬСЯ ЗА НИМИ

– Далі до геополітичних вже питань. Конгрес Сполучених Штатів ухвалив закон, який передбачає надання Україні летальної зброї, і тепер за вашими ж словами все залежить від самих Сполучених Штатів. Там зараз період турбулентності, на фінішній прямій виборча кампанія. Очевидно, попереду ще буде певний період для формування нового оточення новообраного президента. Чи все залежить справді від Сполучених Штатів або ж в України залишаються важелі для інтенсифікації, можливо, цього питання? Воно надто вагоме.

– На моє глибоке переконання, ми в першу чергу повинні робити самі все, що залежить від нас, щоб побудувати армію, яка була би здатна захищати свою Україну. А потім вже розраховувати на допомогу інших, щоб бути незалежною від рішення Сенату або інших урядів інших країн. Щодо процесу, про який ви згадали, він має пройти певний шлях до прийняття рішення. Президент України зробив усе можливе для того, щоб ми отримали цю зброю. Я неодноразово зустрічався з міністром оборони США Ештоном Картером, востаннє ми зустрічалися в Лондоні. Вони розуміють всю необхідність, що нам потрібно в першу чергу, але я рахую, що все-таки м’яч сьогодні знаходиться на полі Сполучених Штатів, і рішення залишається за ними.

– У вас справді щільний графік закордонних поїздок, достатньо щільний графік контактів з вищими посадовцями інших країн. Як вони взагалі сприймають нашу армію, яка зробила такий ривок за два роки, стрибок фактично?

– Я кілька днів був у Швеції та в Естонії. У Швеції ми зустрічалися, спілкувалися, я вивчав досвід Швеції, тому що Швеція – це одна з країн, яка, не входячи до Альянсу, спромоглася повної сумісності своїх військ з підрозділами Альянсу і побудувала їх за стандартами Альянсу. Швеція дуже серйозно відпрацювала питання, пов’язане з розвитком військово-промислового комплексу. Вони виробляють підводні човни, кораблі і літаки, і їх досвід для нас дуже цікавий. Також порядок побудови територіальної оборони в них теж дуже добре відпрацьовано. Ми вивчали ці питання, і я хотів би сказати, що з ким я зустрічаюсь в коротких відрядженнях за кордоном, я отримую повну підтримку. У Швеції була зроблена заява, і міністр оборони від уряду Швеції, вони повністю підтримують наші дії, наші прагнення. Така сама ситуація й в Естонії. Під час зустрічі з міністрами більше 40 країн у Лондоні, я провів більше 15 зустрічей. Усі як один, навіть Туреччина, яка сьогодні зближується у взаємовідносинах з Росією, підтвердила свою позицію щодо територіальної цілісності України, щодо неприпустимості окупації Криму. Так що ми залишаємося в орбіті, на полі, в увазі вірніше, всіх наших друзів і партнерів. Те, що вони відносяться дуже добре до того, що ми зробили за два роки, так, це є, і багато з них просили контакти і сьогодні багато приїжджають до нас для того, щоб вивчати той досвід. Тому що за ці два роки ми не тільки зміцнили армію, а й встигли провести дуже багато організаційних питань, ми призвали і практично звільнили більше 200 тисяч чоловік за ці два роки, це величезна робота. Повністю помінялася структура, порядок оснащення, озброєння. Робота проведена величезна, для них це цікаво і вони готові до співпраці.

У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ ОДИН СОЛДАТ ОБХОДИТЬСЯ В 500 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ, У КРАЇНАХ БАЛТІЇ – 88, В ПОЛЬЩІ – 98, В РОСІЇ – 83. У НАС СОЛДАТ СЬОГОДНІ ОБХОДИТЬСЯ В 6700 ДОЛАРІВ

– А як ви оцінюєте потенціал і коефіцієнт корисної дії нашого оборонного комплексу, тобто знову ж таки в ретроспективі за два роки? Як ми просунулися і як ми використовуємо оборонний комплекс сьогодні?

– Військово-промисловий комплекс два роки тому і сьогодні – це абсолютно різні поняття і різна ситуація, як, до речі, і армія два роки тому і зараз. Напевне не тільки армія, а й всі силовики: це стосується і СБУ, і Нацгвардії, і поліції. Практично всі силові структури зробили великий крок вперед. Те, що стосується військово-промислового комплексу, на час початку війни військово-промисловий комплекс міг тільки ремонтувати. Практично на стадії завершення був проект створення БТР-4Г, і то він був тільки такий, знаєте, я би назвав його пілотним, тому що після того, як ми закупили першу партію в 2014 році, тоді я ще був командувачем Нацгвардії, партії, яка мала йти за кордон, ми після цього за два роки ще додали і відпрацювали більше 99 недоліків, які були в тому БТР. Сьогодні військово-промисловий комплекс випускає БТР-4, БТР-3, міномети, на виході ракети, іншу техніку, модернізовані танки, модернізовані засоби ППО, авіація, тобто літаки, тому сьогодні це інший військово-промисловий комплекс, але проблем дуже багато. І ті проблеми в першу чергу в тому, що обмежене фінансування. Мені дуже часто задають питання: бюджет великий чи маленький? Сказати, що бюджет великий, то неправда. Сказати, що він маленький, це теж неправда. Тому що він точно більший, ніж був колись. І треба спитати, скільки в нас є тих грошей? Я вам скажу просто, чому я кажу, що він не великий і не маленький. Тому що якщо порівняти, скільки витрачають країни на одного солдата і в нас – різниця велика. Так, у Сполучених Штатах один солдат обходиться в 500 тисяч доларів, у країнах Балтії – 88, в Польщі – 98, в Росії – 83. У нас солдат сьогодні обходиться в 6700 доларів, це мало. Цього року він буде по проекту бюджету, який зараз знаходиться у Верховній Раді, вже більше 10 тисяч. Ми на правильному шляху, але ми чітко розуміємо те, що в нас більше просто немає сьогодні у країні. І тут на другий план виходить питання, пов’язане з раціональним використанням цих грошей, з боротьбою з корупцією. Тут, до речі, в нас є серйозні, в тому числі, й успіхи. Тож я переконаний, що нам багато чого вдасться зробити, незважаючи на те, що ми маємо бюджет не дуже великий.

НА 2018 РІК МИ ПЛАНУЄМО ЗАВЕРШИТИ РЕФОРМУВАННЯ МІНОБОРОНИ, ДЕ БУДЕ ЧІТКО ВИЗНАЧЕНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ НАД ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ, І МІНІСТР ОБОРОНИ МАЄ БУТИ ЦИВІЛЬНОЮ ОСОБОЮ

– Реформування в Міноборони, навіть хештег такий є #реформивМО. Міноборони – це одне з тих міністерств, в якому масив реформ, які потрібно було зробити, просто величезний. Тобто роботи було, на перший погляд, непідйомно. Ми всі пам’ятаємо і Волонтерський десант у Міноборони, і достатньо масштабні зміни, які відбувалися. Якщо говорити за підсумками двох років, які б напрямки ви назвали успішними, тобто те, де вдалося реалізуватися по максимуму реформування, а які потребують ще роботи й роботи. Де найбільший спротив?

– Чому дуже важко проводити реформи в Міністерстві оборони, тому що це дійсно абсолютно закрита структура. Раніше я не пам’ятаю, щоб ми стільки говорили про Міноборони, скільки сьогодні говоримо. Раніше в нас не було таких експертів, які знають практично все: вони знають, як треба забезпечити армію, знають, як треба воювати, як треба підвищити стан військової дисципліни, тому ця робота дійсно важка. Чому в нас не виходило нічого раніше? Тому що головною причиною є те, що не було державного підходу до реформування, не було комплексного підходу, не було відпрацьовано документи стратегічного оборонного планування. Ми завжди за весь час незалежності робили спроби підготувати таку програму, але вона завершилася на рівні створення програм, річних документів і все. Сьогодні ми чітко визначили шлях. Ми відпрацювали Стратегію національної безпеки і оборони, ми відпрацювали Військову доктрину, до речі, яка знову ж таки чітко визначає наш шлях. Ми там вперше записали прагнення наше вступити в Альянс, ми чітко визначили наш рух до Європи, ми чітко визначили, хто в нас є потенціальним ворогом – Російська Федерація. Друге. Стратегічний оборонний бюлетень, який у принципі є дорожньою картою, відпрацьований з почасовим графіком по кожному року, що ми маємо зробити. Така матриця, додаток до Стратегічного оборонного бюлетеня, і ми затвердили його і прийняли, сьогодні працюємо. Буквально вчора прибув головний стратегічний радник Джон Абізаід, вчора ми вже з ним обговорили перші кроки, що ми маємо робити. Буквально на наступному тижні приїжджає так само Паркер з Великої Британії, радники з Канади, Литви, Німеччини, які будуть надавати саме консультативну допомогу на найвищому рівні. Я хотів би сказати, що зроблено, звичайно, багато. По-перше, ми відновили органи військового управління і вони працюють сьогодні у повному обсязі. Ми створили об'єднаний оперативний штаб. Ми сформували 25 нових бригад. Ми сформували Сили спеціальних операції і вони в цьому році мають набрати в повному обсязі бойові спроможності. Ми почали відновлювати Військово-морські сили і значно підвищили військові спроможності Військово-повітряних сил. У наших планах до кінця року завершити роботу, пов'язану зі створенням нормативно-правової бази у розбудові Збройних сил, провести реформування 40% підрозділів Міністерства оборони і в районі 25% Генерального штабу. Чому ми таким уступом робимо? Для того щоб у ході бойових дій ми не втратили управління військами. Ми не можемо одночасно робити реформу скрізь. Так по кожному року, у 2017 році ми плануємо практично на 80% завершити реформування Міноборони і на 50% Генштабу. Ми плануємо завершити реформування об'єднаного оперативного штабу, видів Збройних сил вже відповідно до нових структур і нових завдань. На 2018 рік ми плануємо завершити реформування Міністерства оборони, де буде чітко визначений цивільний контроль над Збройними силами, і міністр оборони має бути цивільною особою, буде призначений державний секретар, перерозподіл функцій, завдань, системи контролю, системи відповідальності на всіх рівнях. Ну і 2019-2020 роки – завершення реформування всіх органів військового управління, всіх підрозділів відповідно до стандарту, який існує. І завершуємо ми реформування уже Збройних сил тим, що у нас розділяється посада Головнокомандуючого і начальника Генерального штабу. У нас створюються структури, які подібні вже структурам у країнах Альянсу. Ми набуваємо сумісності з підрозділами Альянсу, ми можемо виконувати бойові завдання, тому що у нас порядок підготовки, прийняття рішення, оцінки ситуації, буде однаковий, і порядок ведення бойових дій. Ми плануємо всю цю роботу завершити до 2020 року і отримати боєздатні нові Збройні сили. Що нам не вдається. Поки ми йдемо по графіку, те, що ми підготували і зробили, але є невелике гальмування в тих питаннях, які пов'язані з фінансуванням. Так, наприклад, ми не можемо сьогодні провести в повному обсязі реформування логістичної системи, тому що треба для цього певний ресурс. Ми не можемо провести реформування порядку забезпечення військовослужбовців житлом, тому що знову треба певний ресурс. Але я думаю, що ми на етапах реформування, в нас є сьогодні ряд питань, які трохи попереду, і які трохи відстають. Ми їх підтягнемо, і я дуже сподіваюся, що до кінця 2020 року ми виконаємо зобов’язання, які взяли на себе. Хоча ми чітко маємо розуміти, що реформа армії може бути тільки разом з реформою економіки і реформою військово-промислового комплексу.

ВРАХОВУЮЧИ, ЩО МИ ВСТИГЛИ ПРАКТИЧНО ПОМІНЯТИ СИСТЕМУ ПІДГОТОВКИ, УДОСКОНАЛИЛИ РОБОТУ ОРГАНІВ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ, ДУМАЮ, ЩО СЬОГОДНІ УКРАЇНСЬКА АРМІЯ НА ПЕРЕДОВІЙ

– Ви згадали військову доктрину, в ній чітко зафіксовано наше прагнення до вступу в Північноатлантичний альянс. Попереду непростий довгий процедурний шлях. Очевидно, що реформи і стандарти, які мають бути введені відповідні в Україні. Але якщо говорити про станом на зараз – у самому Альянсі, армії кожної з країн Альянсу, вона має свою специфіку, свої особливості. Якщо Туреччина, то це одна з найпотужніших армій, вважається. Якщо це країни Балтії, то вони, так би мовити, зараз в авангарді, не дай боже якоїсь агресії з боку Росії. Якщо говорити про українське військо – так, ми поки не в Альянсі, але потенційно, то от у рейтингу міці, досвіду, швидкості реагування, ви де нас визначили в цьому рейтингу?

– Думаю, що визначати рейтинг, напевне, не зовсім доречно, але я хотів би сказати, що ми точно не знаходимося на дні, тому що ми сьогодні, маючи такий бойовий досвід, до речі, досвід проведення сухопутних операцій останній був в Європі під час Другої світової війни, і Україна має серйозний досвід, причому тут я хотів відзначити, що дуже важливо, що мають цей досвід солдати, а ще більш важливо це те, що такий досвід мають офіцери. Ми навчилися приймати швидко рішення у важкій ситуації, ми навчилися відповідати за свої рішення. Вони сьогодні дуже серйозну відповідальність на себе беруть практично по всіх напрямках. І тут, враховуючи те, що ми встигли практично поміняти систему підготовки, удосконалили роботу органів військового управління, я думаю, що сьогодні українська армія на передовій. Я цим пишаюся, тому що незважаючи на ті проблеми, які в нас є, в нас є дуже багато серйозних турбот, їх не можна побачити кожного дня, їх навіть не можна пощупати кожного дня, але якщо не дай боже буде якась загроза, то такого як було спочатку, коли від Маріуполя до Києва, від Харкова до Києва не було жодної військової частини, яка спроможна вести бойові дії… Я хотів би сказати, що з початку війни я був командувачем Нацгвардії, тоді я не міг зібрати одну роту БТРів, 10 БТРів міг зібрати для того, щоб виконувати завдання, вони були всі несправні. Така ситуація була і в Збройних силах. Сьогодні по-іншому.

ЯКЩО МИ БУДЕМО ЙТИ ПОСТУПОВО, ТО ВАРІАНТ ТОГО, ЩОБ МИ СТАЛИ ПАРТНЕРАМИ США, Є ПРИЙНЯТНИМ ДЛЯ УКРАЇНИ. ЯКЩО МИ САМІ НЕ БАЖАЄМО І НЕ ЙДЕМО ТАКИМ ШЛЯХОМ, ТО НАМ НАВРЯД ЧИ ХТОСЬ БУДЕ ДОПОМАГАТИ

– Поки ми на шляху в Альянс і цей шлях може бути не таким швидким, якби нам цього хотілося. Мова також іде і про статус України як союзника Сполучених Штатів, основного союзника США поза НАТО. І ви говорите про шанси України в цьому контексті як про достатньо великі. Що може вплинути на позитивне рішення цього питання, на строки його ухвалення і, головне, що це дає Україні?

– Думаю, що шанси в України є по всіх напрямках, не тільки у військовій сфері, але це стосується й економіки. Ну по всіх, тому що Україна має величезний потенціал, головне, що вона має найкращу територію, а ще найголовніше, що вона має найкращих людей – розумних, досвідчених, людей, які є дуже патріотичними, і в нас дійсно є багато є можливостей. Те, що стосується війська, звичайно, що шлях до вступу в Альянс може бути різним. Є країни, які одразу вступали в Альянс, є країни, які, я вже наводив вам приклад Швеції і Фінляндії, які є партнерами США, але не вступали і не вступають поки в Альянс, шлях може бути різним. Якщо ми будемо йти поступово, то варіант того, щоб ми стали партнерами США, він є прийнятним для України, він надасть нам можливість більш швидко розвиватися і реформуватися, тому що партнери США мають більше ресурсу, більше допомоги, більше уваги. Від кого це залежить? Я переконаний, що знову більше це залежить від нас, від того, як ми будемо працювати вже сьогодні, як ми працюємо, як ми будемо реформувати, які підходи в нас будуть, бачення, бажання. Все це зіграє, я думаю, головну роль. Тому що якщо ми самі не бажаємо і не йдемо таким шляхом, то нам навряд чи хтось буде допомагати.

Одна зі стратегічних цілей, яку ми поставили перед собою, реформуючи Збройні сили, якраз і є професіоналізація армії

– Про сьому хвилю мобілізації хочу вас запитати, ту, якої поки що немає, в якій поки що немає потреби. Про це сказав Верховний головнокомандувач з аргументацією, що у нас достатньо сил, що у нас достатньо сильна контрактна армія, у нас достатньо сильні резерви. І власне тут я хочу запитати у вас предметніше. Що являє собою контрактна армію зараз, який її об’єктивний рівень, наскільки в ній зацікавлені сьогодні українські чоловіки і жінки можливо, тобто детальніше.

– За цей рік ми дійсно дуже серйозно зрушилися вперед. За 25 років я особисто чув кожного року практично, навіть програми приймалися, навіть був заборонений призов на строкову службу, що ми маємо побудувати професійну армію. Але, чесно кажучи, тільки останні два роки приймаються дуже серйозні заходи для того, щоб зробити. На сьогодні, тільки за цей рік, практично 9 місяців, ми призвали більше 57 тисяч чоловіків і жінок на службу за контрактом. У місяць ми призиваємо від 5 до 7 тисяч. Якщо порівняти в минулому році, ця цифра була 200-300 чоловік на місяць, і звичайно, якщо врахувати, що у нас йдуть бойові дії, і ви розумієте, що не всі люди так швидко приймають рішення, що він готовий ризикувати своїм життям. Нам вдалося це зробити. І сьогодні більшість частин вже скомплектовані з військовослужбовців за контрактом. Після завершення демобілізації останньої черги, вона, до речі, до кінця жовтня буде завершена, на фронті і в зоні проведення АТО, і на лінії зіткнення не залишиться жодного військовослужбовця по мобілізації, там немає жодного солдата строкової служби, там залишаться тільки військовослужбовці за контрактом. Я дуже часто чую, що велика неукомплектованість військових частин. Я хотів би знову розповісти і заспокоїти людей. Це процес робочий, коли йде ротація і доукомплектування, тому що за рік ми звільняємо мобілізованих, набираємо контрактників. Контрактників ми не просто набираємо, ми отримали досвід мобілізації, починаючи з першої хвилі, коли люди не пройшли підготовку, пішли на фронт, тому що не було можливості і було багато втрат і рівень підготовки такого війська був дуже низький. Після того як ми зробили висновки, ми спочатку людей відправляємо в навчальні центри, ми їх готуємо, вони проходять навчання, ми перевіряємо рівень готовності, навіть ті, хто вже має бойовий досвід, і тільки після цього вони йдуть до військових частин і поповнюють. Тому такий розрив буває. І навіть те, що в деяких частинах буває некомплект, у нас є розрахунки, ми знаємо цю проблему і ми готові швидко вирішити. На загальний стан готовності Збройних сил це не впливає. Те, що стосується сьомої хвилі мобілізації – дійсно, проводити зараз такої необхідності немає, тому що, крім того що ми обрали на контракт понад 57 тисяч чоловік, ми проводимо дуже серйозну роботу з резервом. Буквально за останній місяць ми провели навчання і ми призвали практично більше 10 тисяч чоловік, ми провели навчання з 9-ма бригадами, там бригади і десантників, і механізованих частин, артилерійських бригад, і провели з ними навчання. У кожну бригаду призивали більше 1000 чоловік. Це ті люди, які в принципі мали бойовий досвід, але вони знаходяться в найближчому резерві і вони практично у лічені години можуть прибути і стати до війська. Таких людей у нас більше 100 тисяч, які готові прибути і стати до зброї. Найголовніше, що у нас відновлений облік мобілізаційного ресурсу. На жаль, ті кроки, які робилися раніше, коли знищувалися військкомати, і практично чому такі погані результати були мобілізації першої і другої хвилі, тому що обліку не було, він був знищений, саботаж звичайно. І сьогодні здебільшого нам вдається ці питання закрити, і тому я з оптимізмом дивлюся на те, що в нас є дуже добрі перспективи як для професійної армії, так і для нашого резерву. До речі, те, що стосується професійної армії, воно не тільки полягає в тому, щоб набрати військовослужбовців за контрактом. Одна зі стратегічних цілей, яку ми поставили перед собою, реформуючи Збройні сили, якраз і є професіоналізація армії. Це і рівень підготовки офіцерів, сержантів, солдатів, їх вміння приймати рішення, система підготовки, все це є якраз нашим пріоритетом для того, щоб створити професійну армію.

ПІД ЧАС НАВЧАНЬ НАШІ ПАРТНЕРИ ТАК САМО ВЧАТЬСЯ У НАС

– Можливо, флагманом якраз у цьому напрямку є Литовсько-польсько-українська бригада, яка була створена, яка формувалася, злагоджувалася, і у якій боєздатність має бути в наступному році, принаймні, так ви говорили. Але детальніше хочу розпитати. На якому етапі злагодження?

– Дійсно, литовсько-польсько-українська бригада, якраз така форма нашої співпраці з країнами Альянсу надає можливість нам у першу чергу досягнути максимальної сумісності. Тобто наші підрозділи, а у нас там вона побудована по принципу командування і штаб бригади створений із офіцерів Литви, Польщі і України, і навіть командир бригади буде змінюватися кожен рік. Спочатку буде польський, потім литовський, потім український командир бригади і відповідно заступники і штаб. Ця бригада пройшла формування, вона пройшла перші штабні навчання, де проводилося злагодження органів військового управління. Зараз ми виходимо на другий етап, тоді коли пройдуть вже злагодження і підрозділи. У нас до складу цієї бригади входить батальйон десантників зі Львова, і на другому етапі в грудні – на початку наступного року уже будуть навчання із залученням особового складу. Звичайно, це дає нам можливість якраз отримати досвід, порівняти, яким шляхом ідемо ми, тому що під час навчань ми бачимо і відчуваємо, хто діє краще, як приймається рішення, як організується взаємодія. Якраз ця бригада дає нам можливість звіряти наш курс і навчатися один у одного, тому що під час навчань наші партнери так само вчаться у нас.

– Я власне хотіла уточнити. Коли був критичний період, коли був дуже важливий інструктаж західний, тобто інструктори з тих країн, де армія на вищому значно рівні, ніж український, і ті інструктори зіграли свою ключову роль у той потрібний момент, але не раз уже доводилося чути, що тепер наші українські інструктори, які мають бойовий досвід, які буквально брали участь у дуже серйозних військових операціях, що вони тепер не менш цінні для країн західного світу.

– У нас сьогодні немає таких прикладів, коли наші інструктори працюють за кордоном, але ті військовослужбовці зі США, Канади, з Литви, з інших країн, які сьогодні працюють у нас у навчальних центрах, ті контрактники, офіцери, які вибирають Україну для проведення сумісних навчань, звичайно, що вони отримують дуже серйозний досвід від наших хлопців. Тому що, знову ж таки, я вже казав на початку, небагато інструкторів, навіть ті, які дуже добре підготовлені, мають бойовий досвід. Тим більше, військові дії дуже швидко міняються – тактика, стратегія, підходи. І тут треба відчувати ситуацію. Наші хлопці деколи буває, що вони з передової прибувають на навчання, тому вони, як кажуть, у темі, вони чітко орієнтуються. І дійсно, хлопці, які приїжджають з інших країн, з великим задоволенням отримують той досвід від наших. Нам вдалося сьогодні не просто вчити наших солдатів за рахунок тих інструкторів, які приїжджали з-за кордону, ми навчили своїх інструкторів, а вони вже навчають наших і тих, хто до нас приїжджає.

КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД СИЛ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ – НЕ ТАЄМНИЦЯ. ЇХ СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ НАМ ПОТРІБНО

– Сили спеціальних операцій. Їх створення так тернистий достатньо шлях пройшло, але зрештою вони створені, і навіть вже відбулося п’ять заходів оперативної підготовки. Як себе проявили? І одразу ж питання. Це дуже специфічний підрозділ, і тому висвітлення його функціоналу, його діяльності і, тим більше, його складу, це знову ж таки потребує окремого регламенту. Тут вже інструктаж для журналістів, активістів, і всіх людей із дуже таких ентузіастів, як так щоб не нашкодило розповідати про ССО?

– На жаль, у нас є деякі традиції, в тому числі й серед журналістів, ми не завжди бачимо кордон, за який не можна переступати. Те, що стосується Сил спеціальних операцій – це саме той випадок, коли не можна переступати кордон. Я думаю, що суспільство має знати чітко, чим вони займаються в цілому, вони мають знати завдання, але подробиці їх навчання, тим більше місця розташування, тим більше плани, озброєння, техніка, перспективи – про це точно говорити не можна. Я хотів би для всіх сказати, що вони створені, ми працюємо по розбудові інфраструктури, по створенню навчального центру, по створенню самого центру сил спеціальних операцій, ми працюємо над бойовими спроможностями цих сил, але точно можу сказати, що головним завданням ССО є збереження територіальної цілісності України. Вони працюють на український народ і Україну.

– Кількісний склад – це теж таємниця?

– Ні, не таємниця. Їх стільки, скільки нам потрібно.

– Це для тих, хто моніторить, так би мовити, з-за кордону. Нехай як хочуть, так і розуміють. До речі, ще до інфосупровіду. Ми згадуємо, як непросто вибудовувався отой процес взаємодії між журналістами, суспільством, військовими, добровольцями в перші місяці, в перші роки навіть тої російської агресії на сході України. Іноді ціна помилок надто високою була. Якщо говорити про сьогоднішній момент, чи можемо ми говорити той самий інформаційний супровід того, що відбувається на сході, на передовій, він є грамотним, він є системним і він є вже відпрацьованим?

– Я б напевне не сказав, що сьогодні нам все вдалося зробити, тому що якщо взяти, наприклад, ми говорили про Збройні сили, там у нас було поняття, як це робити, в нас були знання, але не було можливості, і ми зробили такі кроки. Те, що стосується інформаційного супротиву, то тут у нас і знань не було, і ми не знали, яким шляхом рухатися, яким чином організувати цю роботу. Тому тут проблем звичайно багато, якщо порівняти те, що було, і те, що зараз, то зрушення серйозні є, але, на мою думку, вони недостатні. Нам треба сідати разом і працювати, в тому числі ми маємо працювати не окремо – журналісти окремо, військові окремо. Від того толку не буде ніякого, тому що погляди різні, а мета має бути одна – це правдиве висвітлення ситуації і так щоб не нашкодити нікому. І тут я рахую, що під час сумісних зустрічей, і я думаю, що ми будемо ініціаторами таких зустрічей. Ми маємо знаходити правильні шляхи, для того щоб цю роботу покращити. Вона сьогодні потребує покращення, хоча зроблено дуже багато.

– По яких напрямках ви визначили найбільше таку слабку ланку цієї співпраці, де треба найбільше домовлятися і виробляти спільний регламент?

– У першу чергу, це стосується висвітлення бойових дій на лінії зіткнення. Тут є серйозна проблема. Деколи ми стикаємося з такими речами, які не є припустимими. І тут, до речі, є помилки як у роботі військових, які, на жаль, іноді бояться журналіста, вони бачать у ньому якусь загрозу. Так само є проблема і в людей, які мають займатися дуже необхідною роботою, доводити до суспільства правду. І тут ця проблема є найбільш гострою. Ті журналісти, які разом з особовим складом знаходилися в опорних пунктах, були під обстрілами і приймали практично участь у бойових діях, тільки з камерою, вони зовсім по-іншому працюють, і особовий склад на цих журналістів по-іншому дивиться. Я думаю, що цей напрямок – напрямок для нашого зближення і до нашої гарної роботи.

УКРАЇНЦІ МАЮТЬ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ЦЕ ОСОБЛИВІ ЛЮДИ, Я ДУМАЮ, ЩО МИ СПРОМОЖНІ ПОБУДУВАТИ АРМІЮ, ЯКА БУЛА БИ З ВЕЛИКИМ ДУХОМ, СИЛОЮ, ПАТРІОТИЧНА

– Я от що хочу у вас запитати. Воно, можливо, трішки таке світоглядне питання, але в будь-якому разі. Якою ви бачите українську армію після того, як залишите посаду міністра оборони? Ви, по суті, виконали місію стартапа українського війська і очевидно маєте бачення того, яким воно має залишитися для нащадків. Я тут маю на увазі українське військо не кількісно і не матеріально-технічно, а саме те, що називається дух, те, що називається кодекс честі, те, що називається свідомість. Можливо, на прикладах якихось орієнтирів зможете це сказати, а можливо, маєте чітке власне розуміння, якою має залишитися українська армія для майбутніх поколінь?

– Я знову наполягаю на тому, що українська армія не повинна бути особливо по духу, по силі схожа на якусь іншу армію. Українці мають величезний потенціал, це особливі люди, і я думаю, що ми спроможні побудувати армію, яка була би з великим духом, силою, патріотична. Я дуже хотів би, щоби ми прибрали всі проблеми, всі недоліки, які були у нас. Тому що коли ми прийшли з Радянського Союзу і стали незалежними, на жаль, так сталося, так буває в житті, все, що було добре, ми знищили, а те, що було погане, залишили. Я хотів би, щоб усе-таки було навпаки, щоби офіцер в першу чергу бачив у своєму солдаті людину і до нього так відносився, щоб людські якості були на першому плані, щоб солдат пишався своїм командиром і йшов за ним в бій, щоб він був готовий віддати своє життя, захищаючи свого командира, але він має це робити свідомо. А командир має постійно пам’ятати, коли він приймає рішення, що від того, що він може прийняти невірне рішення, постраждають люди. І ціна цих помилок – людське життя. От тоді коли нам вдасться таким чином побудувати нашу армію, я переконаний, вона буде непереможною.

Яна Конотоп, "5 канал"