Для обох команд цей матч був чудовою нагодою перевірити футболістів у дії, які не часто одягають футболки національної збірної. І наставники обох колективів сповна використали цю можливість. 

Андрій Шевченко ще напередодні заявив, що випустить на поле виконавців, які не були задіяні в матчі проти Фінляндії. Наставник слова дотримав. Зі стабільно основних із перших хвилин на правому фланзі оборони вийшов лише Богдан Бутко. Зліва ж захищався Артем Федецький, для якого то був перший матч у футболці збірної після Євро-2016. Причому вивів Артем команду з капітанською пов’язкою, ставши тим самим 26-им капітаном в історії збірної України. У воротах вперше з весни зіграв Денис Бойко, а в центрі оборони також вперше разом вийшли Сергій Кривцов та Іван Ордець. В опорній зоні грав Максим Малишев. Над ним грав дует Сергія Сидорчука та Євгена Шахова. Праворуч, в півзахисті, у день свого 19-річчя вперше в основному складі збірної вийшов Віктор Циганков. На протилежному краю діяв Олександр Караваєв, а на вістрі атаки вийшов Роман Зозуля. Експериментальний варіант складу виставив і Славолюб Муслін , повідомляє ua-football. 

Початок зустрічі залишився повністю за гостями. Ледь матч розпочався, як цілком міг відзначитися Павловіч, але його удар з 13-ти метрів пролетів над поперечиною. Через лічені той же Павловіч, випередивши Кривцова, пробив з близької відстані. Україну врятував, своєчасно вийшовши з воріт, Бойко.

Вгамувати емоції й перевести гру у спокійніше русло українцям вдалося лише ближче до середини тайму, а суттєвих загострень з боку обох суперників уже не було. Та все ж українці поступово перехопили ініціативу і тиск на ворота гостей ставав щораз помітнішим, врешті, незадовго до перерви, серби не встояли. Вирішальним виявилося підключення Федецького, який виконав хороший простріл низом на Зозулю. Роман, звісно, мав би замикати атаку ударом в дотик сам. Але замість того він трохи незграбно зупинив м’яч. Точніше, зупинив так, що куля відскочила майже на метр. Тож замість удару вийшла ідеальна результативна передача. Шахов, набігши з глибини, промахнутися з чотирьох метрів не міг. 1:0 – перший у кар’єрі Євгена м’яч за збірну.

Відразу після перерви Шевченко провів подвійну заміну: Караваєва, який на лівому фланзі почував себе не дуже комфортно, замінив Іван Петряк, а замість Сергія Сидорчука, який у першому таймі виконав традиційно великий об’єм бігової роботи, вийшов Руслан Ротань. Впродовж перших 15-ти хвилин другого тайму серби знову влаштували нашій команді неабиякі клопоти. І в тому, що ворота Бойка в цьому відрізку залишилися недоторканими, не стільки заслуга української оборони, скільки недопрацювання шведського арбітра Мартіна Стремберґссона, який мав підстави призначати пенальті відразу в двох епізодах. Спершу Ротань у межах штрафного майданчика зачепив Катая, а невдовзі Кривцов, перериваючи навіс зі штрафного, зіграв рукою. Зіграв, звісно, несвідомо, але цією дією Сергій завадив пробити суперникам. Та арбітр цих порушень не побачив, а ще один момент серби не реалізували. Бойко простріл Катая зліва перервав, а після того зреагував ще й на удар Марковіча, який намагався скоригувати м’яч у ворота після удару зльоту у виконанні Радої.

Втихомирити наступальний порив гостей Шевченкові вдалося з допомогою замін. З виходом на поле Андрія Ярмоленка і дебютанта національної команди Артема Бєсєдіна українці почали створювати суперникам проблеми на їхній половині. Власне, усі подальші перестановки від Шевченка зміцнювали гру команди щораз більше, а ось, наприклад, поява Александара Мітровіча, найкращого бомбардира сербів у поточному році, суттєво на гру не вплинула.

Заключну чверть зустрічі українці провели в атаці і нагоду забити вдруге мали перед 88-ою хвилиною. Проте  остаточно питання про переможця зняв “динамівський” дует. Після обрізки сербів у середині поля м’яч опинився у Бєсєдіна. Артем, затягнув із передачею на Ярмоленка, але все ж пас віддав. А решту виконав Андрій. Взявши гру на себе, лідер нашої команди знайшов контакт з ногою Стефана Мітровіча і впав. Арбітр цього разу вказав на позначку, а сам постраждалий вже після того, як Йовановіч стрибнув у кут, холоднокровно пробив по центру воріт – 2:0. Збірна України під керівництвом Андрія Шевченка здобула третю перемогу поспіль, а сам наставник збільшив свою безпрограшну серію на чолі команди до п’яти матчів, довівши, що не даремно став біля керма.

фото: Роман Сініцин

На цьому можна було поставити і крапку, проте пройти повз поведінку харківських вболівальників дуже важко. Понад три роки в місті не проводились великі футбольні матчі під егідою УЄФА і ФІФА. Скасування наявної заборони й приїзд відразу ж національної команди України міг і повинен був, здавалося, викликати велике зацікавлення, але сталося навпаки. Квитки на гру безмежним попитом не користувалися, за винятком лише перших днів продажу. Як наслідок, матч зібрав на трибунах “Металіста” скромні 21 862 вболівальника при місткості арени в 40 тисяч.

Згодом фани відзначилися із позитивної сторони. Ультрас у Харкові підготували ґрандіозну розтяжку, на якій по обидва боки тризуба на тлі синьо-жовтого і червоно-чорного кольорів були намальовані два Шевченки – Тарас Григорович і Андрій Миколайович. Це було чудово.

Однак значно неприємнішою стала поведінка фанатських секторів, які розташовувалися на Північній трибуні харківської арени. Коли проведення матчу знаходиться буквально під мікроскопом з боку футбольної влади світу і Європи, використання заборонених піротехнічних засобів пішло в рух з перших хвилин. А, часом, деякі вигуки, що вилітали звідти, могли викликати неприховане здивування. І якби ж то піротехнічне шоу і скандування були викликані лише забитими м’ячами, як у випадку після голу Шахова, коли поле зникло за пеленою їдкого диму. Проте здебільшого це були просто заборонені шоу і виклик спільноті заради самого факту їх проведення. А найнеприємніше було те, що хулігани (а інакше їх не назвеш), почали палити прапори гостей. Навіщо було перетворювати спортивне свято в політичну акцію – незрозуміло.