У  Канаді, Саудівській Аравії, на Кіпрі люди не мають звички закривати двері у помешкання, настільки безпечно вони почуваються. Донедавна у наших селах часто можна було побачити застромлений за ручку вхідних дверей віник. Це означало, що двері не зачинені, але господаря зараз немає. А нині люди всіляко прагнуть убезпечитись – ставлять бронедвері, городять високі паркани, заводять сторожових собак. Не знають, хто може завітати: чи працівник соцслужби, чи продавець мережевого маркетингу, чи аферист. Буває, що навіть лікарі «швидкої» не можуть потрапити до хворого. Як зустрічають наші земляки незнайомців, запитували журналісти «Вісника».

Валерія Глоба, 12 років, місто:

– Я рідко лишаюсь вдома сама, зазвичай в будинку є бабуся чи мама. Але в ті моменти, коли я сама і в двері стукають, обов’язково дивлюсь у вічко. І, оскільки мама забороняє мені відчиняти двері незнайомцям, намагаюсь поводитись тихо, ніби вдома нікого немає. Коли ж людина за дверима не йде, я телефоную батькам.

Ірина Серебрякова, 53 роки, с. Студеники:

– За родом діяльності я лікар, тому двері відчиняю всім і завжди. Люди часто звертаються за допомогою, викликають, коли раптово захворіли вони або їхні рідні. Ніколи не відмовляю, адже це моя робота. І зрозуміло, що графік ненормований: можуть приходити або телефонувати і вдень, і посеред ночі. Із якимись шахраями чи грабіжниками, на щастя, не стикалася.

Валентина Середа, 26 років, с. Ташань:

– Із самого дитинства я навчена не відчиняти двері незнайомцям. Про це мені постійно нагадували батьки, коли залишали саму вдома. Та й у школі цьому вчили. Раніше від шахраїв потерпало немало моїх односельців похилого віку. А оце кілька останніх років, на щастя, не чути про пограбування ташанців. У моєму селі живуть мої бабуся і дідусь, то вони навіть у двір не впускають незнайомих їм людей.

Галина Куниця, 70 років, с. Циблі:

– Та ні, ніколи такого не роблю. Я живу у квартирі, то завжди перед тим, як відчинити двері після дзвінка, подивлюся у «глазок». Та в нашому під’їзді, на щастя, досі не траплялося, щоб, як ото буває, хтось чужий забрався в квартиру та ошукав господарів. Лише кілька років мені було таке, що на мобільний телефон, а його мені син віддав, хтось подзвонив зі словами: «Бабуля, поможи, я в аварію потрапив…». А в мене ж внук у Києві, то я і захвилювалася, але тут же передзвонила сину, він сказав, що то телефонує шахрай, бо з онуком усе добре. То коли вдруге той чужинець дзвонив, так я просто слухавки не брала.

Дмитро Волошин, 34 роки, місто, настоятель храму
святого Єфрема:

– Завжди. Якщо не відчинити двері, то як дізнатись, що людині потрібно? До нашого дому доволі часто приходять люди, які потребують допомоги, і ми маємо їм чимось зарадити. А от наші діти, коли вони вдома самі, нікому сторонньому двері не відчиняють, і це, мабуть, правильно з їхнього боку.

Юлія Гресь, 33 роки, місто:

– Я зараз у декретній відпустці. Чоловік працює у поліції охорони, а ми з донечкою залишаємося самі вдома. Оскільки живемо у віддаленому від центру районі, недалеко від КПП, вирішили встановити кнопку тривожного виклику поліції. Вона на вигляд, як брелок. Я відчиняю двері незнайомим людям, при цьому непомітно тримаю брелок у руках. Мені тоді не страшно. Але у випадку, якщо це будуть два чоловіки підозрілої зовнішності, я дверей не відчиню. На щастя, не доводилося скористатися тривожною кнопкою. Якщо приходять, наприклад, газівники чи електрики, запитую посвідчення.

414 total views, 1 views today