Вісник Переяславщини
Цьогорічні випускники і випускники минулих років в ці дні складають тести ЗНО, мріючи вступити до вищого навчального закладу. Проте частенько, обираючи спеціальність, майбутні студенти керуються думкою батьків, друзів чи орієнтуються на престижність професії, не думаючи про майбутнє працевлаштування. Журналісти «Вісника» поцікавилися у жителів Переяславщини, чи працюють вони за здобутою спеціальністю.
Тетяна Постолюк, 45 років, с. Вовчків:
– Закінчивши бухгалтерське училище, близько 6 років пропрацювала за спеціальністю. Спочатку працювала бухгалтером по заробітній платі у Поліському. Переїхавши у Вовчків, також трішки попрацювала за обраною спеціальністю. Потім в 1995 році мене обрали секретарем сільської ради. А з 1998 року обираюсь сільським головою.
Микола Охріменко, 28 років, місто:
– За спеціальністю я – вчитель української мови та літератури. Але так склалося, що в школі ще не працював. У мене є добрий товариш Борис, він створює будівельні бригади, їздять – будують, ремонтують. Коли закінчив університет, пішов до нього, були гарні заробітки в Києві. Зараз працюю в Переяславі таксистом, але кидатиму цю роботу. Борис кличе до себе, будують дачі десь під Миколаєвом. Треба їхати, поки там гарно платять. А таксистом влаштуватися ніколи не пізно.
Олександр Петруня, 27 років, співзасновник інтернет-компанії «ХатаНет»:
– Професію електромонтера я отримав у нашому училищі. Хоча за спеціальністю я зараз і не працюю, але знання, отримані в ПТУ, мені знадобилися при організації своєї фірми. І зараз, маючи хороший досвід, інколи допомагаю своїм колегам-монтерам прокладати мережу по Переяславу. Мені доводиться постійно самовдосконалюватись, щоб чогось досягти. Навчався в нашому університеті на економічному факультеті, але закінчивши два курси, покинув навчання – реалії життя відрізняються від того, чому навчають там. Я вважаю, щоб бути успішним, не потрібно мати диплом вишу, тим більше, що диплом – не гарантія знань. Та і часи, коли мати диплом було престижно, минули, престижно – мати досвід, мати знання, мати улюблену роботу.
Вікторія Брень, 42 роки, місто:
– Свого часу, в 1994 році, я закінчила Переяслав-Хмельницький педінститут, здобула спеціальність «учитель початкових класів». Почала працювати в Горбанівській школі, їздила в село автобусом. Потім пішла в декретну відпустку, після неї влаштувалась у міську службу в справах неповнолітніх. Робота вимагала чимало педагогічних знань і, здобуті в інституті, вони ставали мені в нагоді. Але потім, у 2003 році, мене запросили працювати у відділ звернень громадян РДА. А з2006 року працюю на посаді начальника загального відділу міськвиконкому. Обов’язки мої передбачають спілкування з людьми, треба бути й психологом, і педагогом. До своєї спеціальності, здобутої в інституті, тепер навряд чи повернуся. Хоча – ніколи не кажи «ніколи».
Наталія Семенюк, 44 роки, с. Єрківці:
– Свого часу я закінчила Немішаєвський сільськогосподарський технікум, де здобула освіту агронома. Але так сталося, що за фахом не працювала жодного дня. Після першої декретної відпустки влаштувалася у колгоспі ім. Горького вагарем, бо посади за моєю спеціальністю вільної не було, а після другої відпустки певний період стояла на обліку в центрі зайнятості. Ну, а останні сім років працюю реєстратором в медамбулаторії, що в нашому селі. Робота подобається.
Віталій Білоусько, 38 років, с. Гайшин:
– Після школи я закінчив лісотехнічний технікум, здобув спеціальність техніка-механіка. Хоча за нею не працюю, але чоловікові такі знання не зайві. Потім вступив до Переяслав-Хмельницького педінституту на вчителя історії. Свого часу мій батько хотів бути вчителем, але не склалося. У моїй родині чимало педагогів. У школі я любив історію. Тож цю спеціальність обрав свідомо. Уже на другому курсі почав працювати вчителем у Гайшині, хоча сам я з міста. Друзі підказали, що звільнилося місце. Навіть дату пам’ятаю, коли прийшов у школу, – 2 лютого 1995 року. Три роки тому мене призначили директором, та я продовжую викладати учням історію.
271 total views, 1 views today