Матеріальна допомога Україна | Проект Люди допомогають людям

Зв'язатись з нами [/ua/home/contact] Соціальний калькулятор Бібліотека добра Наші відео Укр Рус Eng Допомога платформі Увійти / Реєстрація Область АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська Про нас Потрібна допомога Хочу допомогти Історії АТО Наша діяльність FAQ Якої допомоги Ви потребуєте? Громадська платформа "Люди допомагають людям" надає допомогу родинам, які втратили годувальника внаслідок бойових дій на Сході України або під час Революції гідності. Матеріально В роботі В послугах З одягом У відновленні В предметах побуту В медицині Інше ПОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ Всі оголошення Подати оголошення "Потребую допомоги" Потрібна медична допомога Уляні Фурик, дружині загиблого героя АТО, матері трьох дітей з Коломиї Коломия ДРУЗІ, ПРОСИМО РЕПОСТУ! Майже рік самотужки зі страшним діагнозом бореться дружина героя з Коломиї Романа Фурика, який віддав своє життя на Сході… У нього на цьому світі залишилось трійко діток!.. Тим, хто живе мирним життям, важко уявити, що відчувають матері і дружини хлопців та чоловіків, які служать в АТО. І взагалі неможливо відчути й сотої частини болю вдів героїв, які загинули в зоні бойових дій... А яка це трагедія для дітей, що втратили батька!.. Страшна доля спіткала рідних Романа Фурика з Коломиї (1963 -2015 р.), якого вбили під станицею Луганською: трійко дітей залишились без батька, на рак захворіла мати... Через три місяці після похорону чоловіка Уляна Фурик дізналась про свій страшний діагноз ... Пройшла складну операцію, хіміотерапію, але, як виявилось, цього недостатньо. Зараз потрібно приймати надзвичайно дорогий препарат Герцептин (курс лікування – 1 рік), який на місяць коштує 3 тисячі доларів, або таблетки Лапатініб. Цю інформацію у соцмережах поширила Діана Хриптун та просить небайдужих про допомогу. «…Пані Уляна не хотіла афішувати свій тяжкий стан, оскільки зараз багатьом потрібна допомога. Але коштів у неї взагалі не залишилось... Тому надія тільки на ВАС. Прошу від себе та від Фурик Уляни Василівни зробити максимальний репост, щоб небайдужі ЛЮДИ змогли допомогти. Ми розуміємо, що зараз важкі часи для всіх, але багатьом легше зібрати цю суму, ніж одному...» Дорогі мої друзі! Ми вже не раз згуртовувались, аби допомогти пораненим хлопцям, їх відчайдушним бойовим подругам, тяжкохворим діткам... У кого немає можливості - переказувати кошти, поширювали потрібну інформацію. І щоразу хтось купував картину, від продажу якої відразу поповнювала карточку поранених чи дитини тисячею гривень, двома чи навіть більше... Тож давайте й цього разу виявимо милосердя! Діти не мають втратити й маму! А ДОБРО вертається сторицею!.. Цього разу виставляю на благодійний продаж картину «Рожеві троянди». Полотно, олія. 40х30. Ціна 3200. Половину суми від продажу картини перекажу на карточку Уляни Фурик. Реквізити для допомоги: картка ПриватБанк № 4149 4978 3625 8592, ОщадБанк № 5167 4900 5047 9147 на ім'я Фурик Уляна Василівна. Контактний телефон 096 91 18 315 (прохання телефонувати у разі крайньої необхідності) В медицині 22.02.2016 Людям Люди Допомагають Родина бійця АТО потребує допомоги! Наш захисник, та батько шістьох дітей просить у нас з вами допомоги! Так сталося що родина лишилась без житла! Окупанти їх оселю зруйнували, родина з Луганської обл. вже другий рік родина переїджає з місця ні місце! Батько ціх діток пішов добровольцем 16.02.2015 року у бат. "Донбас", перебував на передовій у Широкіно, а зараз захищає Маріуполь! Дуже просимо вас допомогти родині зібрати кошти на оселю! Зараз вони знімають оселю у м.Долина Івано-Франківської обл., але ще 1-го жовтня родина мала виїхати,та нажаль немає куди! Тому просимо вашої допомоги! Реквизити родини карта ПриватБанку 5168 7572 8048 5535 отримувач дружина захисника Соловйова Зоя Анатоліївна Як що треба можу дати телефон родини! Інше 05.12.2015 Христина Яцків Многодетная семья переселенцев из Донецкой области Здравствуйте, мы многодетная семья (детки 12 лет, 6 лет и 1,3 мес) переселенцев с Донецкой области, снимаем жилье в г. Буче Киевской области. Очень нуждаемся особенно в памперсах, продуктах, детской одежде, постельном белье., и всем необходимых на развития деток. Пожалуйста можете ли Вы нам помочь? Спасибо огромное. С уважением Яна Кадава yanusechka83@mail.ru +380974293690 В предметах побуту 15.11.2015 Яна Кадава Київ. Донькам учасниці АТО потрбіна допомога: матеріальна, медична, речами, в роботі Київ. Доньки учасниці АТО потребують підтримки. У Тамари онкологічне захворювання, а зараз ще загострився панкреатит. Дівчина вчиться в школі-інтернаті, на вихідні її забирає сестра Наталя. Сестри мають проблеми з житлом, Наталя шукає роботу. Необхідні кошти на дієтичне харчування. Можна допомогти речами. тел. 095 942 21 67, Наталя В медицині 30.09.2015 Люди Допомагають Людям Київ. Потрібна допомога коштами на протезування для солдата Київ. Мати військового просить допомогти коштами на протез або протезуванням сину, який захворів напередодні відправки в зону АТО. Діагноз: некроз лівого тазостегнового суглоба. Права нога теж починає підводити, а Станіслав не хоче демобілізуватися, прагне захищати Україну. Тел. 095 681 97 46 – Людмила Георгіївна В медицині 30.09.2015 Люди Допомагають Людям Школі в село Гранітне, Донецька область потрібна допомога продуктами харчування Дуже прошу про РЕПОСТ!!!! Друзіволонтерипатріоти, я вже писала, що 2 тижні тому я побувала в школі, яка знаходиться на лінії фронту ( село Гранітне, Донецька обл.). Школа - проукраїнська, при вході портрет Шевченка та патріотичний куточок, директор - викладає українську мову та літературу. Одним словом - наші люди. Цей багатостраждальний учбовий заклад не один раз був прихистком для дітей під час обстрілів. Гранітне - доволі бідне село, тому часто дітки ходять в школи не тільки вивчитись, а й поїсти(( Адмінстрація школи та батьки дуже просять допомогти з ПРОДУКТАМИ ХАРЧУВАННЯ! Потрібно все те, з чого можливо приготувати "дитячий" обід!! (окрім круп). Друзі, буду вдячна за будь яку допомогу!!! Маргарита Мудрик Дякую і Слава Україні!!! Тел. 063 7727949 Джерело: https://www.facebook.com/ritaoliaulliana/posts/525914344224610 Інше 24.09.2015 Люди Допомагають Людям Пільги УБД: учасникам АТО і їхнім сім'ям Корисна інформація Всі статті 18.01.2017 Уряд схвалив законопроект щодо внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Кабінет Міністрів схвалив законопроект щодо внесення змін до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Проект акта на засіданні Уряду 18 січня представив Міністр соціальної політики Андрій Рева. Як відомо, під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича майже тисяча осіб отримали тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості, легкі).Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено надання особам, які стали інвалідами внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у Революції Гідності, статусу інваліда війни. Водночас переважна бiльшiсть постраждалих учасників зазначених акцій протесту, які не отримали інвалідність, не мають законодавчо визначеного статусу. Це унеможливлює отримання ними пільг, передбачених Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Крім того, залишається законодавчо не врегульованим статус громадян, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, під час її проведення. З метою забезпечення належного рівня соціального захисту та гарантій усім зазначеним вище особам Мінсоцполітики ініціювало внесення відповідних змін до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Наразі Урядом цю пропозицію було сьогодні підтримано. МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Джерело Урядовий Портал 10.01.2017 Президент доручив підвищити розмір доплат військовим, які знаходяться на передовій до 6 тис. грн., на другій лінії до 2,4 тис. грн. «Сьогодні я дав доручення Міністру оборони підняти доплати, які отримують військовослужбовці, які знаходяться на першій лінії – лінії зіткнення – до 6 тис. грн. А військовослужбовцям, які знаходяться на другій лінії – до 2,4 тис. грн.», - повідомив Петро Порошенко під час робочої поїздки до Донецької області. «Я впевнений в тому, що ми маємо створювати і фінансову, і матеріальну мотивацію для того, щоб надійно були захищені і забезпечені українські військовослужбовці. Зараз ми маємо витрачати гроші український платників податків, гроші української держави, в першу чергу на те, щоб забезпечити надійну обороноздатність», - підкреслив Президент. Глава держави наголосив, що не міг сьогодні не приїхати туди, де «найкращі з найкращих, найсміливіші із найсміливіших, найсильніші з найсильніших захищають нашу країну від агресії з боку Російської Федерації». «Очевидно, що саме тут найбільш важливе місце, де ми маємо вітати і дякувати. За кілька годин вся Україна, забувши на мить про проблеми та турботи, з мріями та надією зустріне 2017 рік. Можливістю ж мирно відзначити це свято, - як і Різдво Христове, що у нас незабаром, - ми зобов’язані Збройним Силам України, Національній гвардії, присутнім тут прикордонникам, СБУ, іншим силовим структурам», - сказав Президент. Петро Порошенко наголосив, що прибув сьогодні на Донеччину в Маріуполь, щоби виказати українському воїнству велику пошану і подяку. «Від усіх ваших співвітчизників, від держави. І від себе особисто. І не лише як від Президента і Верховного Головнокомандувача, але й як від українця-громадянина, як чоловіка і сина, як батька чотирьох дітей і діда двох онуків», - сказав він. Глава держави розповів, що кілька годин тому побував на передовій, де зустрівся із бійцями 36-ї окремої бригади морської піхоти, які несуть свою службу зараз під Широкино. За його словами, морські піхотинці героїчно і мужньо утримують позиції на Маріупольському напрямку. «Ми маємо справу з ворогом, у якого – нічого святого, навіть Різдва. Хоча інтенсивність вогню бойовиків дещо зменшилася, жодної тиші, про яку було домовлено у Мінську, так і не настало», - сказав він та нагадав, що два тижні тому російсько-терористичні підрозділи намагалися захопити два наших опорних пункти в районі селища Луганське, що на Світлодарській дузі. Українські воїни не лише відбили атаки ворога, але й перейшли у контратаку. Завдавши окупантам серйозних втрат, здобули перемогу, покращивши диспозицію наших військ, зазначив Президент. «Напруженою обстановка залишається на Маріупольському напрямку, де останнім часом ворог застосовує практично весь спектр наявного в нього озброєння – за винятком хіба що реактивної артилерії», - зазначив Президент. Петро Порошенко зазначив, що лише протягом цього року 211 військовослужбовців Збройних Сил України віддали своє життя за мир, свободу нашої держави, захищаючи її від агресора Присутні вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання Президент особливо наголосив, що цього року завдання зміцнення обороноздатності вирішувалось без мобілізації. «Четверту, п’яту, шосту черги – демобілізували. Українські воїни повернулися додому, до мирного життя, до рідних та близьких і зараз вдома зустрічають Новий рік. Замість же сьомої, восьмої та дев’ятої хвиль укладено майже сімдесят тисяч контрактів добровольців, які записались до лав Збройних Сил. І, зауважу, що лише завдяки Мінським домовленостям, ми виграли час для переведення армії на професійну основу та для її озброєння, доозброєння та переозброєння», - зазначив він. Петро Порошенко також зауважив, що на оборонно-безпековий сектор Україна витрачає 5% ВВП, безпосередньо на армію – більше 3%. Адміністрація Президента України Джерело: http://www.mil.gov.ua/news/2016/12/31/prezident-doruchiv-pidvishhiti-rozmir-doplat-vijskovim-yaki-znahodyatsya-na-peredovij/ Також читайте : ПІЛЬГИ НА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЛЯ УЧАСНИКІВ АТО УРЯД ДОЗВОЛИВ ПРИЙМАТИ НА ДЕРЖСЛУЖБУ ПОРАНЕНИХ УЧАСНИКІВ АТО БЕЗ КОНКУРСУ ТА СТАЖУВАННЯ СПРАВКА ПЕРЕСЕЛЕНЦА: КАК ПОЛУЧИТЬ И ЧТО ОНА ДАЕТ Переселенцы имеют право на бесплатное обеспечение техническими средствами реабилитации Гарячі лінії Міністерства Оборони України Гарячі лінії АТО КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ З ПИТАНЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЧЛЕНІВ СІМЕЙ УЧАСНИКІВ АТО? ХТО ВВАЖАЄТЬСЯ УЧАСНИКОМ БОЙОВИХ ДІЙ ВІДПОВІДНО УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ ПОСВІДЧЕННЯ «ІНВАЛІДА ВІЙНИ» ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ НАДАННЯ СТАТУСУ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ, ЯКІ БРАЛИ БЕЗПОСЕРЕДНЮ УЧАСТЬ В АТО ВИПЛАТИ СІМ'ЯМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗАГИБЛИХ В АТО ПОРЯДОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТРАЖДАЛИХ УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ САНАТОРНО-КУРОРТНИМ ЛІКУВАННЯМ (ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 31.03.2015 № 200) УЧАСТНИКИ АТО ИМЕЮТ ПРАВО НА 13 ВИДОВ ЛЬГОТ 10.01.2017 У Харківській області запрацював Центр допомоги учасникам АТО, на базі збірного пункту Харківського обласного військкомату Установа координуватиме вирішення питань, пов’язаних із лікуванням, реабілітацією та соціальною адаптацією учасників антитерористичної операції. Центр працює на базі збірного пункту Харківського обласного військкомату. — Відкриття такого центру допомоги є частиною системи роботи, спрямованої на допомогу жителям Харківщини, учасникам антитерористичної операції та членам їхніх сімей, — пояснив заступник голови ХОДА Михайло Черняк. — Цей центр, безумовно, буде потрібний. Він працюватиме як комунікатор, який дасть змогу швидше й простіше розв’язувати всі проблемні питання, що виникають в учасників АТО. У центрі працюватимуть координатори з питань медичної допомоги та соціальної адаптації, юридичної, соціальної допомоги й роботи з волонтерами. Серед завдань центру також збір та обробка інформації щодо соціального захисту учасників антитерористичної операції та їхніх сімей; координація взаємодії з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, установами та організаціями, які забезпечують вирішення проблемних питань демобілізованих учасників АТО, а також забезпечують моніторинг стану вирішення проблемних питань. Прийом громадян здійснюється за адресою м. Харків, вул.Коцарська, 56 (вхід з вул.Коцарської). Центр працює з 8-00 до 17-00 вівторок четвер. Контактні телефони: 050-499-53-39 та 067-577-07-31 Джерело: сайт Міністерства оборони України Ми у ЗМІ Всі статті 10.04.2017 «Тато десь далеко на посту, куди нічим не можливо доїхати…» Дмитро Арнаут народився у родині військовослужбовців. Певний час його родина мешкала у Німеччині, потім його батька перевели до Луганська. Після завершення 8 класу школи, Дмитро, надихнувшись прикладом свого батька, вступив до Київського Суворовського військового училища (нині Київський військовий ліцей імені Івана Богуна). Після завершення навчання - проходив строкову військову службу в Одесі. А з 1998 року служив в Луганському прикордонному загоні, паралельно продовжуючи самовдосконалення і освіту: пройшовши навчання у центрі професійної підготовки при Хмельницькій Національній Академії Державної прикордонної служби України. Тоді ж Дмитро Арнаут познайомився із своєю майбутньою дружиною. «Ми зустрілися у кафе, у Луганську, де я працювала. Це була любов із першого погляду. А вже наступного дня Діма прийшов до мене на роботу у військовій формі і зробив пропозицію руки й серця. Звісно, це було для мене неабиякою несподіванкою, я була надзвичайно щаслива», - згадує той час Ольга Арнаут. Так і розпочалося життя нової родини. Ольга розповідає, що коли народилась їх перша дитина – донька Вікторія, вони вдвох навчалися в університеті. «Діма, після служби, бігав здавати сесію за нас двох. Він мені дуже у всьому допомагав. Був зразковим чоловіком і батьком. Потім народилася наша друга донечка Христина. Увесь свій вільний час Дмитро проводив із дітьми. Христина досі згадує, як вони з татом будували різні фігури з піску та ліпили снігову бабу. Ми дуже часто всією родиною старалися не засиджуватися вдома, а активно відпочивати: виїздили на природу до лісу, збирали гриби, щороку старалися їздити на море. Діти були сенсом його життя», - говорить дружина загиблого. З початком проведення АТО на Сході країни, Дмитро Арнаут перевіз свою родину до Бердянська, адже лишатися у Луганську було небезпечно. Тоді вже почали облаштовуватися блокпости, а незабаром розпочалися обстріли та активні бойові дії. «Дмитро проходив службу у Красній Талівці. Він потрапив у полон до бойовиків, але зміг звідти вирватися і приїхав до нас, востаннє побачився зі мною і дітьми і поїхав назад на службу. Я його намагалася відговорити, але він сказав, що не може інакше, адже там його побратими і він не може їх полишити та й коли в країні війна, не може бути так, що чоловіки, а особливо – військові, будуть відсиджуватися на мирній території. Практично щодня Дмитро нам телефонував, заспокоював, що у нього все добре і спокійно, але я відчувала, що насправді там не так», - розповідає Ольга Арнаут. Жінка каже, що востаннє, вона говорила з чоловіком телефоном у день його загибелі. «Було все тихо і спокійно, але потім йому по рації передали, що зав’язався бій, багато 200-х і 300-х і що потрібне підкріплення. Вони зірвалися і поїхали на допомогу. Це була наша остання розмова і останній бій Дмитра», - говорить дружина загиблого. Дмитро Арнаут загинув 25 серпня 2014 р. в бою з диверсійно-розвідувальною групою, яка перетнула кордон з території Росії на ділянці Красної Талівки Луганської області. Указом Президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, иявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Дмитро Арнаут нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). «Про загибель чоловіка я дізналася того ж дня увечері, коли з незнайомого номера мені зателефонували і повідомили, що Діма загинув. Далі – всі події, мов страшний сон. До останнього сподівалася, що це помилка», - згадує Ольга. Жінка каже, що в той час, старша донька Вікторія була поруч з нею і чула все, що сталося з батьком, а молодшій, Христині, якій тоді було 3 рочки, Ольга не наважилася про це сказати, вона знає лише те, що тато десь далеко на посту, куди нічим не можливо доїхати. Держава допомогла родині загиблого в АТО Дмитра Арнаута: дружині Ользі та донькам: 15-річній Вікторії і 6-річній Христині надавши компенсацію і пенсію по втраті годувальника. Житло ще не отримали, перебувають у черзі. Діти дуже сумують за батьком, внаслідок пережитого, Вікторія покинула заняття спортом. Доньки швидко ростуть, їм потрібен одяг і взуття. Давайте допоможемо родині загиблого воїна АТО Дмитра Арнаута, який захищав кожного з нас. Арнаут Ольга Олександрівна 4188373028390653 (Райффайзен банк «Аваль») Джерело: https://lb.ua/blog/people_help_people/363503_tato_des_daleko_postu_kudi_nichim.html 05.04.2017 «Ми періодично пишемо батькові повідомлення на гелієвій кульці та відправляємо до небес…» «Коли я згадую про чоловіка, перше, що приходить на думку - його щира усмішка та відкрита і добра душа. Він вмів вислухати, втішити, зробити майже неможливе, щоб вирішити будь-яку проблему. Товариші по службі та підлеглі називали його «Серцем бригади», тому що більше ніхто в частині не міг так вислухати та дати слушну пораду як він. Петро був чесною, порядною людиною, відданим своїй справі, але ми, сім’я, завжди лишалися для нього на першому місці», - ділиться спогадами про свого загиблого в АТО чоловіка, підполковника 55-ої окремої артилерійської бригади Петра Третяка, його дружина Оксана. Жінка познайомилася з чоловіком, коли той був у своїй першій курсантській відпустці, це було на Дні народженні її подруги. Оксана каже, що Петро одразу припав до душі: «Він був красивим, статним юнаком, і закохалася я з першого погляду. Петро справляв враження надійного чоловіка, який здатний захистити і підтримати у всіх життєвих ситуаціях. Це не раз підтверджувалося у нашому подальшому житті разом». Петро Третяк народився в звичайній українській родині. З малих літ батьки йому привили любов до рідної землі, тому він захоплювався історією України, читав багато архівних документів, щоб мати свою особисту думку з приводу різних історичних подій, особливо, чоловік захоплювався періодом національно-визвольних змагань. На вибір професії дуже вплинула стрічка «Офіцери», після перегляду якої, він твердо вирішив пов’язати життєвий шлях з професією військового. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ з відзнакою. Тоді ж Петро і Оксана одружилися. «Сімейне життя в нас розпочалось з військового містечка «Перевальне» у Криму. Хоча це були нелегкі часи, але, мабуть, найщасливіші. Саме в цей період в нас народився син Андрій. Весь вільний від служби час, а його було дуже мало, Петро проводив з сином. Ми багато подорожували по Криму, відвідали безліч цікавих місць. А ще, чоловік дуже любив готувати шашлик і плов, це були його фірмові страви», - розповідає дружина загиблого. За словами Оксани Третяк, для її чоловіка, на першому місці завжди була сім’я і діти, яких він дуже любив, син Андрій та дві донечки: Тетяна та Юлія. «Він завжди знаходив час поспілкуватися з дітьми, допомогти в навчанні, цікаво провести дозвілля. З донечками він був турботливий та лагідний, а сина виховував на власному прикладі, як справжнього чоловіка. Тому, коли постало питання про вибір професії, син, без вагань, теж вибрав шлях офіцера української армії, тим самим продовжив сімейну династію. Коли загинув батько, син тільки закінчив 1 курс, але він не опустив руки, а продовжив шлях до офіцерських зірок, а також бажає продовжувати подальшу службу в з’єднанні, в складі якого героїчно загинув батько», - стримуючись, аби не заплакати говорить Оксана. Так, протягом всього сімейного життя, жінка відчувала підтримку свого чоловіка і мала впевненість у завтрашньому дні. Навіть в скрутні часи, Петро робив все можливе, щоб сім’я ні в чому собі не відмовляла. Він все робив для сімейного благополуччя та достатку, розраховуючи тільки на себе та свої сили. З перших днів російської агресії на Сході країни, Петро Третяк у складі 55-ої окремої артилерійської бригади знаходився у зоні АТО, жодного дня не будучи у відпустці, так і не побачивши своїх дітей і кохану дружину. «За весь час його перебування на війні, він своїми бадьорим настроєм давав мені впевненість, що все буде добре, хоча я і переживала, але ніколи навіть не припускала, що може статись щось непоправне. Навіть вже з війни під час телефонних розмов, Петро виховував дітей, питав про їх успіхи та невдачі, підбадьорював. Ми постійно перебували з ним на зв’язку, він розповідав, як вони своєю батареєю накривали колони російських військ, які йшли з кордону РФ, на що я ставила логічне питання про те, що обстрілюють їх чи ні, а він відповідав, що авжеж ні, вони ж артилерія, «Боги війни»», - розповідає Оксана Третяк. Майже місяць Петро Третяк знаходився в оточені в районі Ізварине, що на Луганщині. Про це жінка часто чула у новинах, але навіть не припускала, що її чоловік може знаходитись саме там, тому що він ніколи не говорив де перебуває. Про те пекло, що там відбувалося, Оксана дізналася вже після звістки про те, що Петро пропав без вісти. «У той момент у мене не було тривожних передчуттів. Петро, як зазвичай, зранку, зателефонував та сказав, що відключає ненадовго телефон, що все добре і щоб ми не переживали, сказав, що це не надовго, і що він сам вийде на зв’язок. Про те, що він не вийшов з оточення, я дізналася з телефонного дзвінка в День свого народження. На той час, Петро вже не дзвонив більше 3 днів і я сподівалася, що саме на День народження він зателефонує та привітає мене, але, нажаль, це був дзвінок не від нього, а від його командира. Після цього ми надіялися на те, що все буде добре і шукали Петра за списками полонених та поранених. Продивилися сотні фото та відео тих подій, і на одому із фото мій син впізнав батька, але, на жаль, вже не живого. Ми до останнього не хотіли вірити, але схожість була на 90%. Також впевненості не прибавляв той факт, що мати одного з його побратимів впізнала свого сина на фото поряд, який пропав разом з моїм чоловіком. Після цього я протягом 4 місяців вела перемовини з сепаратистами про передачу тіл мого чоловіка та сержанта, який загинув разом з ним. В грудні 2014 року їх тіла були передані та захороненні на рідній землі», - плачучи мовить Оксана Третяк. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Петро Третяк нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Жінка розповідає, що старший син Андрій, дізнався про загибель батька разом із нею: «Андрій морально мене дуже підтримав, в цей нелегкий час, молодшим донечкам я повідомила про смерть батька після точного встановлення, що він загинув. Діти дуже тяжко перенесли втрату, але вони розуміли, що потрібно жити далі, а батько постійно буде поруч з ними. Але найменша Юлія, якій зараз 6 рочків все ще чекає зустрічі з ним. Авжеж, ми всі теж цього чекаємо, але ми розуміємо, що цього вже не буде. Юлечка дуже сумує за татком і ми періодично пишемо батькові повідомлення на гелієвій кульці та відправляємо до небес. А одного разу, Юленька запитала: чи можемо ми всі разом полетіти до нього в гості». Після загибелі Петра Третяка, його родині: дружині Оксані та трьом дітям: 20-річному Андрію, 13-річній Тетяні та 6-річній Юлії дуже важко, як морально так і матеріально. Оксані Третяк потрібно було стати сильною та замінити дітям батька, але їй самій теж важко, нікому пожаліться та поплакати. Вона розуміє, що в очах дітей повинна лишатися сильною та розсудливою, аби приймати всі важливі сімейні рішення вже особисто, без мудрої поради її чоловіка. Держава допомогла родині загиблого в АТО Петра Третяка, виплативши компенсацію по втраті годувальника. Нині Оксана Третяк старається зробити ремонт в квартирі, де вона мешкає із дітьми та полагодити меблі. Для їхнього бюджету це затратно. Також діти швидко ростуть, тому потрібен одяг і взуття. Давайте разом допоможемо родині загиблого в АТО Петра Третяка. ТРЕТЯК ОКСАНА ІВАНІВНА OKSANA TRETIAK 4188370028635103 (Райффайзен банк «Аваль») ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ ?! Джерело: https://www.obozrevatel.com/society/35602-mi-periodichno-pishemo-batkovi-povidomlennya-na-gelievij-kultsi-ta-vidpravlyaemo-do-nebes.htm 30.03.2017 «Синочок знає, що його татко – Герой, що зараз він на небі. Але не розуміє, чому до татка не можна…» «Лагідний і водночас мужній. Дуже любив життя і нашу сім’ю: мене і Артема (сина). Це для нього було головне. Будучи поряд, я завжди відчувала впевненість і надійне плече», - говорить про свого загиблого чоловіка, учасника АТО, бійця 80-ої окремої десантно-штурмової бригади Максима Доника його дружина Любов. З майбутньою дружиною Максим був знайомий з дитинства. Разом вони навчались у школі. Любов була молодша за Максима на 3 роки. «Якось, батьки дозволили мені піти на дискотеку. Там ми і познайомились ближче з Максимом, розговорились, він запропонував провести додому. Так зав’язалися наші стосунки, але до весілля ще було далеко», - згадує дружина загиблого. Максим усе частіше навідувався до Люби додому, а п’ятнадцятирічна дівчина боялася закохатися, остерігаючись, що хлопець покине її, як почасти вчиняють юнаки такого віку. «Дуже швидко я зрозуміла, що він відрізняється від хлоп’ячого загалу, поводив себе дуже скромно, але завжди був уважний навіть до дрібниць і завжди пропонував допомогу. Та й батьки перестали хвилюватися за мене, коли я проводила час із Максимом», - говорить Любов. Будучи студенткою педагогічного коледжу, Максим зробив пропозицію одружитися. Любов пригадує, що від родичів тоді часто доводилось чути відмовляння – не поспішайте, ви ще такі молоді. А він задумливо-серйозно відповідав: «А якщо завтра – війна? І ми не встигнемо навіть пожити справжньою сім’єю?». Ще декілька років молоді жили у орендованій квартирі, а потім одружились. Любов розповідає, що той час є для неї найяскравішими спогадами, адже коханий був для неї не лише ніжним та люблячим чоловіком, а й братом, і батьком водночас. Максим Доник дуже рано став самостійним. Він вмів, а точніше, вчився заробляти гроші. Брався за будь-яку роботу. Ще навчаючись у медичному коледжі, так розподіляв мізерну студентську стипендію, що її вистачало і на заняття спортом, і на невеликі гостинці для рідних. А ще Любов пригадує, що для того, аби придбати їй каблучку на заручини, Максим поїхав на заробітки. «Поповнення сім’ї ми планували завчасно, — розповідає Люба. — Серйозно задумувалися над тим, що зможемо дати маляті, адже ще не мали навіть власного даху над головою. Максим дуже хотів сина, він вимріяв його ще тоді, коли лише зароджувалося наше кохання. Зізнавався, що хоче мати трьох діток, і аби старшим був хлопчик. І ім’я вже придумав тоді – Артемчик. Тож коли народився наш синочок, не міг натішитися ним: обнімав та пестив, зворушливо вдивлявся у рідні оченята та постійно мені дякував за сина. Кумам, котрі хрестили Артемчика, радив, аби не відкладали народження діток, і розповідав їм, як класно бути батьком», - згадує дружина загиблого. Згодом, родина Доників переїхали у власну квартиру, котру Максимові допомогла придбати мама. Чоловік дуже радів, що нарешті зміг дати своїй сім’ї власний дім. А потім почались події Революції Гідності, котрі гірким болем відгукнулись у його душі, особливо, коли почали гинути люди. «У Максима було загострене почуття справедливості. Тож смерті у мирний час він сприйняв дуже болісно і переживав, спостерігаючи за новинами з Майдану. Він дуже хотів туди поїхати, але я просила не робити цього, адже дуже боялася. Тож він не хотів аби я переживала і лишився вдома, хоча це далось йому дуже не легко. Однак, вже тоді, Максим мені сказав, що як почнеться війна – він першим піде захищати країну», - пригадує дружина загиблого. Навесні 2014 року Максим отримав повістку. «Я маю йти, — ці слова коханого чоловіка досі пригадує Люба. — Я – військовозобов’язаний, і повістка — це нормально. Треба зупинити ворога на Сході, аби він не посмів прийти до нашого дому». Разом з усіма іншими мобілізованими Максим Доник перебував то на території колишнього 300-го полку в Чернівцях, то на полігоні у Сторожинці. А потім його бригада вирушила у зону проведення АТО. «Максим мені казав, щоб не хвилювалася, що їх везуть до Рівного, на полігон. Але це було не так. З телефонних розмов я здогадалась, що він на війні. Максим просив мене не хвилюватися, переконував, що все буде добре… Просив також записати Артема до садочка і зробити закордонні паспорти – мрія побачити Колізей не полишала його навіть у тій складній ситуації. А ще сказав, що дуже хоче донечку», - стримуючи сльози говорить Любов Доник. А одного дня зв'язок із Максимом перервався, він був «поза зоною». «Це була якраз річниця нашого весілля. Я хотіла зателефонувати і привітати, сказати, як сильно я його люблю і пишаюсь. Але не судилося і доля вирішила інакше», - каже дружина загиблого. Максим Доник загинув у бою з російськими бойовиками в районі м. Щастя, що на Луганщині. Указом Президента України № 631/2014 від 2 серпня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), а рішенням Чернівецької міської ради нагороджений медаллю «На славу Чернівців» (посмертно). «Я відчуваю, що втратила свою найважливішу половинку, і не можу без неї, бо там – порожньо. Це так боляче, що вже несила терпіти, — із сумом мовить Любов. — Тішусь думкою, що Максим незримо щомиті присутній біля нас із Артемчиком, і боюся, аби це відчуття не полишило. Ходжу до церкви, молюся, стає легше. Синочок знає, що його татко – Герой, що зараз він на небі. Але не розуміє, чому до татка не можна… Я не знаю, як бути з цим далі». Держава допомогла родині загиблого в АТО Максима Доника: дружині Любові та 4-річному синові Артему, надавши компенсацію та призначивши пенсію по втраті годувальника, але її не вистачає. Дитина швидко росте, тож потрібен дитячий одяг і взуття, а ще Любов хоче зробити ремонт у дитячій кімнаті. Давайте разом підтримаємо і допоможемо родині загиблого в АТО Максима Доника. ДОНИК ЛЮБОВ ЛЕОНІЇВНА 4188373027562443 (Райффайзен банк «Аваль») Джерело: Блог на ЛБ ЗРОБЛЕНО Все Тут знаходяться родини, які зібрали необхідну кількість коштів на рік (097) 75 47 476 , (066) 409 89 11 "Люди допомагають людям" Головний офіс проекту: 01030, Київ, вул. Б. Хмельницького, 33/34, офіс 4 ludipomogaut@gmail.com 911.lpl@gmail.com © 2014 All rights reserved Toggle navigation Про нас Потрібна допомога Хочу допомогти Історії АТО Наша діяльність FAQ × Enter text {{datapk}} {{Value}} Close Save changes