На захист салонної поезії
Творче кредо поета – це відвертість. Справжня поезія – це своєрідний щоденник у віршованій формі, де занотовано враження повсякденного життя, і ті висновки, які щодня приходять до кожного у вигляді життєвого досвіду. Недаремно шанувальники поезій тримають улюблені збірки на своїх нічних столиках, щоб почути слово підтримки та розради у скрутну хвилину і просто не почуватися самотнім, коли зле на душі.
Оспівування та звеличення заслуговує лише краса та добро. Справжній поет вміє знайти красу у навколишньому світі і подарувати її іншим. Але сама поезія може існувати лише у відповідних умовах. Сьогодні вона не збирає стадіони, але збирає друзів у затишних залах, де звучить музика, вірші, компліменти чарівним дамам, чемні офіціанти розносять шампанське та цукерки.
Власне, цей стиль притаманний салонній поезії, що була покликана плекати прекрасне. І в цьому є глибинний сенс, адже створити умови для розквіту слова – це важливе і складне завдання. Можливо, що наша молодь перестала сприймати поезію, бо звикла читати вірші на бігу, або у класі «на оцінку». Але рідкісні квіти цвітуть лише в оранжереях, то чому ж ми забули, що і поетичне слово – це така ж квітка, яка може розкриватися тільки у особливій атмосфері, а саме – при свічках, і, можливо, винятково при свічках?
Тому справжніх прихильників поезії звжди об’єднує давня і щира дружба і спільне бажання дарувати красу людям та плекати її у повсякденному житті. Вони переконують – не розкішне застілля зближує людей, а приємне спілкування. У наш час вже нікого не здивуєш вибагливими наїдками та напоями, вишуканим сервісом. У цьому наше суспільство вже досягло певної досконалості. Але тим відчутніший дефіцит вишуканого спілкування, того, що Антуан де Сент-Екзюпері назвав справжньою розкішшю. Все частіше виникає усвідомлення, що отримати відчуття достатку можна не ставши багатшим, а ставши кращим, збагатитися не матеріально, а духовно, що людина має не лише повсякденні потреби, а й вічні, а поетичне слово окрилює душу.
