Олександр Кватирко: особлива увага співпраці з об’єднаннями атовців

– Так, цього не можна заперечити. Саме тому ми намагаємося уважно ставитися до пропозицій громадських активістів, якщо це можливо, пояснити ситуацію, залучити їх до вирішення проблем. Ви ж самі бачите: з багатьма громадськими організаціями у нас уже налагоджена співпраця. Особливо уважно ставимося до об’єднань, куди долучені учасники АТО. Мабуть, не перебільшу, якщо скажу: лісівники найбільш активно співпрацюють із такими структурами. Крім того, що лісова галузь надає різноманітну матеріальну підтримку, ми намагаємося залучати колишніх військових до охоронної роботи – саме тут виходить найбільш плідна співпраця із двосторонньою вигодою.  Ось останній із прикладів – при управлінні лісового і мисливського господарства створено оперативні групи швидкого реагування. Разом із досвідченими охоронцями лісу там працюють учасники АТО. У кожній групі – по чотири особи, тож ми створили 80 нових робочих місць. Серед таких – 20 колишніх військових. Усі вони зараховані до штату держпідприємств Волинського лісового облуправління і разом із лісівниками патрулюють території.

Окремо варто зазначити, що розроблена і діє програма підтримки сімей учасників АТО. Ми повністю забезпечуємо їх дровами. Щодо тих, хто нині перебуває у зоні військового конфлікту, то Волинське облуправління вже на регулярній основі надає адресну допомогу службовцям ЗСУ і добровольчим батальйонам, а також їхнім родинам.

– Це дійсно унікальний випадок для України! Ми також оновили автопарк, максимально намагаємося забезпечити лісову охорону необхідним обладнанням. Лісоохоронці мають бути мобільними. Адже не секрет, що порушники, які наживаються незаконно, мають усе необхідне для швидкого пересування. Якщо наша охорона програватиме у цьому, то вся робота зведеться нанівець.

Ліс просто необхідно добре охороняти. Сил штатної охорони не завжди достатньо. А службовці Нацгвардії не можуть постійно цим займатися – у них інше призначення, і в нинішній непростий час – значно важливіше.

– Тут немає особливого плану. Таким людям лише необхідно дати можливість працювати законно. А це означає, що рівень оподаткування має бути таким, щоб і податки мали змогу заплатити, і працівників офіційно оформляли на роботу, і ліс купували на аукціонах. Зі свого боку, робимо все для того, аби мінімум деревини йшло на експорт, і максимально виставлялося на аукціон. Лише так можна напрацювати ринок і здорову конкуренцію.

З іншого боку – контроль руху деревини. Прозорий і відкритий, який ми вже активно реалізовуємо, впроваджуючи систему електронного обліку деревини.

– На жаль, ще понад півроку тому ситуація із впровадженням електронного маркування й справді була непростою. Станом на середину серпня у більшості лісгоспів управління ми не мали стовідсоткового маркування деревини електронними чипами. Загалом по області було промарковано 72% деревини при заготівлі, 86% – при реалізації на внутрішньому ринку і лише 52% – експортної деревини. У деяких господарствах маркування при заготівлі деревини становило лише кілька відсотків, а були й такі господарства, де при реалізації деревина взагалі не маркувалася. В результаті – різниця між вивезеною з лісу та прийнятою для подальшого використання деревиною сягала тисяч кубометрів.

Тому перше завдання, яке поставив собі до виконання після призначення виконувачем обов’язків начальника ВОУЛМГ, – змінити ситуацію докорінно. Саме електронний облік унеможливлює розкрадання. Маємо суттєві результати вже сьогодні. Уся деревина, яку заготовляють та реалізовують державні підприємства, що перебувають у підпорядкуванні Волинського ОУЛМГ, промаркована. Ми вже вийшли на показник понад 90%. І зробили це буквально за півроку. А це означає, що ми можемо побороти цю проблему.

– Переконаний: значна частина регламентуючих документів стосуватиметься саме посилення обліку деревини й контролю за його достовірністю.

– Знаєте, ми звикли думати, що ліс – то на віки. Нас так завжди виховували. І мене так виховали. Але спробую пояснити на прикладі сусідньої Польщі, де ми часто черпаємо досвід. Порівняно з поляками, ми навіть не добираємо деревини. Якщо у них приросло, наприклад, мільйон кубів, то стільки ж вони й вирубують. У нас приросло мільйон, а під вирубку іде половина. Тобто на 50 відсотків деревини не добираємо.

Завжди у такій ситуації наводжу простий приклад: чому коли збирають на полі урожай зерна, всі тішаться, якщо його багато. А коли виростає ліс, то одразу – лісівники злодії. А це такий же урожай. І в нас, до слова, 7% насаджень – перестійні. Вони навіть екологічного значення не мають. А це майже 40 тисяч гектарів площі.

Сьогодні ліс – не лише легені і зелений щит, як зазвичай зазначалось у пафосних офіційних промовах, а той надійний внутрішній ресурс, який може і має сприяти посиленню енергетичної незалежності Української держави та позбавити нас від зовнішнього енергетичного шантажу. Всі маємо це зрозуміти.

Інша річ – припинити варварське поводження з лісом та розвивати, нехай навіть шляхом заборони вирубок, культуру лісокористування. Згоден із діями Кабміну, особливо після того, як побачив сюжет громадських активістів про винищення лісів на Закарпатті.

– На базі управління ми провели спільну конференцію, під час якої обговорили багато питань, що стосуються зміцнення співпраці, ділилися проектами, сподіваннями та напрацьовували спільні плани. Польська делегація також ознайомилася із роботою Маневицького та Городоцького лісгоспів.

Для нас досить цікавим є досвід польських колег щодо роботи у лісорозсадниках, із насіниною, вирощування саджанця і пересаджування його у ліс. Догляд за молодняками, лісовими культурами, а також захист лісів від пожеж, ведення мисливського господарства. Крім того, поляки зуміли значно підвищити продуктивність своїх лісів. Особливо цікаві їхні напрацювання  у  питанні ведення електронного обліку. Будемо розвивати співпрацю, тим більше, така зацікавленість є двосторонньою.

– На території держлісфонду підприємства облуправління щороку забезпечують 100-відсоткове відновлення лісових насаджень. Цього року ми відновили лісові насадження на площі 5 182 га при запланованих 5 300 га. Але скажу таке: тут найважливіше питання не кількості висаджених дерев, а якості насіння і підготовки ґрунту.

Для виконання цієї програми на розсадниках наших підприємств щорічно вирощується 17-20 мільйонів сіянців і саджанців головних лісоутворюючих та супутніх лісових порід. У 2016 р. ми поставили план виростити 20 мільйонів.

Маємо гарних фахівців у постійному лісовому розсаднику ДП «Ратнівське ЛМГ», ДП «Волинський лісовий селекційно-насінневий центр». Вони постійно виконують визначені плани.

Приємно також констатувати, що цієї весни до роботи із висадження лісу активно долучилася громадськість. Ми залучали правоохоронців, робітників бюджетних установ, вже традиційно – школярів. Переконаний, що ті діти, які висаджували дерева, тепер будуть стежити, аби дерево гарно росло, і берегти, щоб із ним нічого не сталося.

– Я ще зі школи дуже хотів вступити до Шацького лісового технікуму. Батьки не заперечували. Але, як бачите, Шацького лісового технікуму у моїй біографії немає. Не вступив, що в результаті вийшло на краще. Бо після закінчення середньої школи одразу вступив в Український державний лісотехнічний університет України, що у Львові, а в 2007-му завершив навчання у Національному лісотехнічному університеті України – захотілося освоїти менеджмент.

– Так, і починав я з помічника лісничого, мисливствознавця, лісничого, головного лісничого. Очевидно, щось вдавалося, бо вже у 25 років очолив Володимир-Волинський держлісгосп. Були й помилки, їх завжди намагався виправити. Не працюючи над собою, над своїми помилками, марно висувати високі вимоги до підлеглих. Тому багато часу приділяю аналізу результатів роботи, помилок та успіхів, а також плануванню взаємодії з колективом.

Переконаний: саме молодим людям потрібно давати можливість працювати, прислухатися до їхніх ідей. Водночас робити все виважено та обдумано, бо першочерговими повинні бути фаховість та відповідність займаній посаді. Саме тому вимоги, яким мають відповідати молоді люди, які хочуть працювати в лісовій галузі, досить жорсткі. Це в першу чергу відповідний рівень освіти, ініціативність, відповідальність та терплячість. Лісова справа не лише не терпить поспіху, вона ще й потребує самовіддачі від людини протягом десятиліть.