Косов Сильвестр

Косов Стефан Адам (Сильвестр)
(бл. 1600–1657)
Педагог, письменник, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі

Стефан Адам Косов (чернече ім’я Сильвестр) народився неподалік Вітебська (тепер Республіка Білорусь) у шляхетській православній сім’ї. Початкову освіту здобув дома, згодом продовжив навчання у Віленській академії, Люблінському єзуїтському колегіумі, Замойській «Академії для руської нації». По закінченні прийняв чернечий постриг і впродовж певного часу викладав у Віленській і Львівській братських школах.

Втілюючи в життя власну концепцію ролі освіти в підвищенні культурного рівня православного духовенства, у вересні 1631 р. архімандрит Петро Могила відкрив Лаврську школу для молодих монахів у приміщенні Печерсько-Троїцького больничного монастиря. Навчання в ній проводилося латинською мовою, вивчалися класичні твори, «сім вільних наук», філософія. Відомий педагог І.Трохимович-Козловський дістав у ній посаду ректора, а Стефан Косов — префекта. У панегірику «Євхаристеріон», піднесеному учнями школи Петру Могилі, проголошувалися компроміс релігійного й світського та примирення християнства з античним язичництвом, прославлялися науки, які допомагають людині пізнати себе і світ. Школа порівнювалася з Геліконом і Парнасом, де оселилися музи ; висловлювалася впевненість, що «… потомок славных Роксоланов в науках поровняет премудрых поганов». *(1)

* (1) Цит. По : Дзюба Е.Н. Просвещение на Украине : Вторая половина XVI — первая половина XVIII в. К., 1987.

Однак опозиція могилянському нововведенню була значною через переважання в програмі школи латинської мови й вивчення «семи вільних наук». До того ж відкриття її суперечило заповітові колишнього ректора братської школи Івана Борецького про те, щоб «фундувати» школи лише при братстві. Навколо Лаврської і Києво-братської шкіл почали гуртуватися різні верстви населення Києва. Сильвестр Косов пізніше писав, що був момент, коли вчителі лаврської школи вже чекали, що опозиція почне ними «начиняти шлунки дніпровських осетрів».

Втім, Петру Могилі та його соратникам вдалося таки подолати ортодоксальні, старосвітські настрої своїх супротивників : у результаті злиття Лаврської та братської шкіл у 1632 р. було утворено Київський колегіум, у якому Стефан Косов одержав посаду префекта (1632–1635). Він одночасно викладав курси риторики й філософії, які мали особливе значення, оскільки давали вихованцям зброю для ідеологічної боротьби як з католиками, так і з прибічниками православного ортодоксального консерватизму. Основними засобами, які застосовувалися у викладанні риторики, були приклади з античних джерел та Святого Письма, невеликі новели різних жанрів, котрими ілюструвалися чи аргументувалися тези лекцій. Учений використовував приклади з історії звичайної і «священної», міфи, фольклорні джерела, параболи — оповідання, спеціально укладені для алегоричного витлумачення. У процесі навчання проводилися диспути, складалися диспути, складалися промови, організовувалися декламації та вистави. Серед його вихованців — просвітитель і письменник, засновник Чернігівського колегіуму І.Максимович, ректор колегіуму, визначний учений В.Ясинський.

Свою педагогічну та літературно-публіцистичну діяльність Стефан Косов пов’язував з боротьбою українського народу проти денаціоналізації, прагнув пробудити в ньому національну самосвідомість і тим самим активізувати національно-визвольні змагання. Мислитель пропагував необхідність збільшення мережі шкіл і поширення грамотності серед народу.

У 1635 р. він видав твір «Екзегезис…», в якому сформулював власні погляди на зміст освіти. Учений захищав засади, на яких засновано колегіум, від нападок конкурентів-єзуїтів та співвітчизників — прибічників лише слов’яно-візантійського типу освіти ; доводив, що латина є міжнародною мовою літератури, науки, освіти, дипломатії, юриспруденції, тобто— ключем до європейських знань і її вивчення не означає відходу від батьківської віри і традицій. На відміну від Івана Вишенського та колишнього архімандрита І.Копинського, які вважали, що латинські «школи і науки — прірва і вічна погибель», він виступав прихильником вивчення європейської культури, найширшого залучення молоді до всебічної освіти на основі європейських зразків, хоча радив підходити до цих досягнень з позицій вітчизняних традицій і потреб : «Ти, сповнений святині, народе руський, проси як милості, щоб тобі не забороняли манни вільних наук. Тільки тоді… нащадки твої, укріплені в батьківській вірі та прикрашені ораторією, філософією, юриспруденцією, прославляться своїми судженнями та промовами на загальних сеймах та трибуналах, в судах та земських розправах…».*(2)

* (2) Цит. за : Києво-Могилянська академія в іменах (XVII–XVIII ст.) : Енциклопед. видання / Упоряд. З.І.Хижняк, за ред. В.С.Брюховецького. К., 2001. С. 286.

Стефан Косов викладав риторику і філософію — це мало велике педагогічне значення, оскільки таким чином у вітчизняну педагогіку проникали ідеї гуманістичного виховання.

До вирішення дидактичних питань він підходив з передових позицій свого часу, розв’язував їх в дусі принципів педагогіки реалістичного гуманізму. Будучи одним з найкращих викладачів, обстоював принципи національномовної освіти з обов’язковим вивченням класичних дисциплін, віддавав перевагу світській освіті над духовною. Ідучи за традиціями педагогіки європейських академій і братських шкіл, рекомендував

керуватися передусім наукою, яка є джерелом усілякої доброчесті, так само,

як і авторитет, і особистий приклад батьків й учителів. Викладання, яке спирається на досвід, на свідоме засвоєння, передбачає практичну користь від отриманих знань. Таке твердження було принципово новим порівняно із середньовічною схоластикою. Питання морального виховання просвітитель вирішував в основному в дусі принципів християнської моралі й відданості своєму народові.

Педагогічна і публіцистична діяльність Стефана Косова свідчить про широту світогляду й глибокі наукові пізнання : він був обізнаний з найкращими зразками світової наукової, педагогічної, публіцистичної та історичної літератури ; у своїх працях коментував доробок античних авторів і християнських письменників, у полемічних творах — ідеї та аргументацію своїх попередників. Характерним є високе почуття громадянськості, яким просякнуті праці вченого.

Життя людини, хід історичних подій він ставив у залежність від характеру виховання, а не від Божої волі, що було типовим для Івана Вишенського та його послідовників. Розвиток особистості, ефективність виховання залежать від її природжених даних, а не від божественного визначення. Основна мета виховання — підготувати людину до практичної діяльності на благо рідного народу.

У 1635 р. Стефана Косова було висвячено на єпископа Мстиславського, Оршанського й Могильовського, а після смерті в 1647 р. Петра Могили було одностайно обрано його наступником. Обіймаючи високі духовні посади, просвітитель не поривав з колегіумом. Він докладав чималих зусиль для забезпечення діяльності навчального закладу під час визвольних змагань 1648–1654 рр., коли частина студентів вступила до козацького війська, а маєтності Братського монастиря, за рахунок яких утримувався викладацький склад, були частково спустошені, частково відібрані. Значною мірою завдяки наполегливій діяльності митрополита польський король підтвердив привілеї колегіуму (1651). Протягом кількох років боротьби за Київ його кілька разів руйнували. Щоб швидше відновити заняття й відбудувати зруйновані приміщення, Стефан Косов домігся від українських єпископів зобов’язання щорічно виділяти кошти на утримання Києво-Братського монастиря, частина з яких йшла на утримання колегіуму. Богдан Хмельницький передав монастиреві на користь колегіуму володіння ліквідованого Домініканського собору.

В 1649 р. російський уряд звернувся до митрополита з проханням прислати учених для перевірки текстів Біблії. У відповіді Стефан Косов писав, що «відправив двох чесних учителів Арсенія Сатановського та Єпифанія Славинецького» — видатних випускників і викладачів колегіуму.

Учений був автором низки значних творів, які мали просвітнє значення. За сприяння Петра Могили видав «Патерик, або Житія святих печерських…» у 1635 р., до якого додав різноманітні історичні примітки. Його перу належать також відомий богословський твір «Дидаскалія, альбо Наука… о седми сакраментах…» (1637), підданий критиці Московським патріархатом як єретичний, і також ряд полемічних творів.

Виявив себе Стефан Косов також і як громадсько-політичний діяч. Йому Богдан Хмельницький доручив сприяти затвердженню в Сенаті Зборівської угоди, в якій були пункти щодо повернення православним давніх прав і вільностей. Спираючись на королівські привілеї, митрополит енергійно повертав православним церкви й монастирі, відібрані в них після Берестейського собору.

Будучи непримиренним противником зближення з Москвою, Стефан Косов рішуче виступив проти рішень Переяславської ради й підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові. До Сейму направлено було відповідний протест. Влітку 1654 р. митрополит надіслав свого посла Інокентія Гізеля до російського царя, щоб одержати підтвердження давніх вольностей українського духовенства : підпорядкування патріархові Константинопольському, самостійне обрання в Україні митрополита Київського та єпископів, щоб Москва не присилала в Україну московських духовних людей і не забирала силою українських.

Викладацька робота й науково-публіцистична творчість Стефана Косова, його трактат про зміст освіти й навчання — приклад прогресивної просвітньої діяльності першої половини XVII ст. Його оборона прав української православної церкви сприяла тому, що вона ще більше як 30 років після Переяславської угоди залишалася незалежною.

Помер мислитель весною 1657 р., поховали його в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

джерело