Текст: Микола Воськало Фото автора
Навіть якщо ви не фанат української рок-музики, існує велика вірогідність того, що ви чули голос Андрія Середи. Вокаліст гурту «Кому Вниз» озвучував передвиборні гасла президентської кампанії Віктора Ющенка, документальні фільми, рекламні ролики засобів від кашлю і навіть мультсеріал «Телепузики». За освітою Андрій Середа актор і зараз грає у виставах театру КРОТ за п’єсами Леся Подерв’янського.
Зустрілись ми з Андрієм у Львові, куди музиканти «Кому Вниз» приїхали виступити на фестивалі «Народжені Майданом». З теми Майдану і почалася наша розмова у мікроавтобусі за сценою.
– Фестиваль називається «Народження Майдану». Як ви вважаєте, що народилося в результаті Майдану?
– На Майдані народилося якнайменше те, що до цього було таким пафоcним, пов’язаним з історією, а потім стало просто дуже буденним. Я по собі відчув, коли привітання «Слава Україні – Героям Слава!» зазвучало природно – настільки все стало на свої місця. Є такий гандж: коли описують історичні події в Україні, завжди кажуть «українці», а просто треба замінити на слово «ми». МИ потерпали, МИ боролися, МИ гинули – і це є свідченням того, що ми – це вся Україна, тоді як раніше наче був такий відсторонений стосунок. А тепер все стало на свої місця. Гімн стало природно співати – воно все стало рідним, і це дуже добре.
Ще хотілось би, щоб змінилась ситуація з мовою, тому що зараз у Києві українська – це здобуток, дорогоцінність. З однієї сторони, це дуже добре, але з іншої – треба добиватись, щоб вживання української мови стало буденною річчю.

– Як ви гадаєте, на Майдані народилася українська політична нація, до якої входять не лише етнічні українці, а й росіяни, білоруси, вірмени, євреї?
– Як політична – безумовно. Ось, скажімо, з нашого прикладу – ми як гурт уже 26 років разом, наш гітарист Славко Малюгін – етнічний росіянин, народжений у Казахстані, – одним із перших запропонував зробити великий плакат «Кому Вниз», щоб два гелікоптери підняли величезний національний прапор, а ми внизу стояли як мурахи.
– Будь-хто може стати членом української політичної нації?
– Так, будь-хто. Потім розберемось. Головне, щоб люди поділяли погляди на те, як має розвиватися країна. Власне, у тому і є політична спільнота.
– Ви часто виступали на концертах і фестивалях за підтримки ВО «Свобода». Фестиваль «Народжені Майданом» організовував «Правий сектор». Ви поділяєте ідеї цих політичних сил?
– У нас добрі стосунки зі «Свободою» ще з того часу, коли вони були СНПУ, ми є лицарями «Пустельного хреста» УНА-УНСО. «Кому Вниз» завжди були, так би мовити, з правого боку і продовжуємо підтримувати праві сили. Треба розуміти, що, якщо 350 років нічого не відбувається, не можна за два роки добитися від людей меду. «Свобода», як на мене, нині займається сатанинською діяльністю, в тому сенсі, що це єдина з правих партій, котра потрапила до цього свинячого парламенту. І вони, з одного боку, залишаючись вуличними бійцями, одягнули на свої чоботи лаковані черевики, але з іншого – все одно всередині сидить людина природна. Вони вчаться звірячої мови, поки не буде вичищено, вибито з парламенту всіляких мудацьких речей. Для них це тяжко – вони цьому ніде не вчилися, тому ми зі свого боку даємо їм карт-бланш, щоб вони в тому розібралися. Тому нам потрібна «Свобода» в парламенті, а поза межами в нас до біса гарних людей: є і «Правий сектор», і багато інших.
– Питання люстрації. Є люди, які кажуть, що не можна кидати депутатів в сміттєві баки. Видається, дехто просто не зрозумів, що країна змінилась. Закон ухвалено, але, якщо він не запрацює так, як очікується, може дійти до якогось народного суду?
– Зі сторони народного суду, якщо будуть якісь нормальні організатори, котрі об’єднають цей рух в одне ціле, то це вкрай необхідно. З нашого боку вітаються навіть жорсткіші методи, тому що тут потрібне хірургічне втручання. Уже не вилікуєш, потрібно просто відпанахувати зайве.
– Вважаєте, певна жорсткість доречна?
– У нас на Сході зараз вбивають наших людей, і говорити про лояльність не доводиться. Щоб ти не зробив з цією сволотою, яка, як Лєна Бондаренко, казала, що ще мало вбили наших дітей, все одно цього буде недостатньо. Хоч як жорстко з ними вчинили би.
– Є думка, що таким чином ми породжуємо нових Шарікових.
– Це позиція слабкої людини. Це те ж саме, що сказав наш нинішній президент: що менше ми підтягуватимемо наші війська до фронту, то менше, мовляв, кацапи будуть підтягувати.
Це позиція не інтелектуала, а саме інтелігенції – залишка совдепії, людей, які бояться брати на себе відповідальність. Вони егоїсти, у них вибило пам’ять про те, що в них народжені діти, які мають тут жити. Вони хочуть спокійно здохнути, а ми хочемо нормально жити – в цьому і є вся різниця.
– Чим, на вашу думку, закінчиться конфлікт на Донбасі?
– Я не бачу перспективи швидкого завершення. Є великі розірвані фази конфлікту. Коли є постійний зв’язок з тими, хто зараз там, стає набагато легше, а коли виникає якась пауза, упродовж навіть тижня, стає достатньо моторошно. Живучи в Києві, ти бачиш, що державні структури нічого не роблять – іде торгівля. Війни немає. Поїзди «Київ – Москва» ходять до цього часу. Влада хизується тим, що ми виплатимо частину боргу за газ. А скільки коштує Крим? Оця незрозумілість спонукає до того, що ти не задумуєшся про перспективи, ти просто бачиш гівно, яке зараз є, і опікуєшся нагальною проблемою.
– Яку сторону ви займаєте в дискусії про те, чи потрібен нам Донбас взагалі? Чи, може, варто його залишити, бо люди там ненавидять Україну і їх уже не перевиховати?
– Річ у тім, що в будь-якій країні 80% людей потребують тільки хліба і видовищ. Особливо – люди неначитані, малограмотні, маловиховані. Вони думають, що вони місіонери, а вони просто функціонери. Є людські істоти, яким треба дати тільки роботу, розваги і платити гроші – все. На більше вони нездатні. Крім того, це наша земля. Якщо хтось хоче кудись їх вигнати нахєр – нехай їдуть і там чинять бєспрєдєл, а не влаштовують Росію на моїй землі.
– Що нам чекати від Заходу?
– Ми зможемо отримати допомогу, тільки коли зробимо щось самі. Захід прагматичний. Для них головне, щоб на їхній території не було війни. Після Другої світової Америка стала найсильнішою, тому що скупила все і продавала все. Їй була необхідна війна за межами країни. Захід дивиться на все з погляду торгівлі. Чекати нам звідти нічого не треба. Нам потрібно робити своє.
– Ким ви вважаєте Путіна? Він хто – шизофренік чи великий стратег?
– Думаю, як у багатьох людей невеликого зросту – не у всіх, звичайно, бо історія показує і інші приклади, – у нього комплекс меншовартості. Він дуже озлоблена людина від виховання часів КДБ. Вони таким чином виживають.
З іншого боку, я не знаю нормальної людини, яка довго живе в Росії, – у них поняття зовсім нам незрозумілі. Навіть той же Грєбєнщиков, що наче проти війни, водночас каже: «Мы же единый народ, одна земля». Вони ніх@я не розуміють. І Путін – породження тої країни. Це дуже придуркувата позиція, коли все спихують на одну істоту: сталінізм і таке інше, а насправді це територія – вона породжує таке гівно.
– Тобто Російська імперія, Радянський Союз, Російська Феде-рація – це все одне і те ж.
– Ніякої різниці. Вони навчені на псевдоісторії, у них колективна свідомість, на противагу українцям, у яких індивідуальна свідомість. Українець може жити сам по собі.
– Українець без держави існувати може і старається спілкування з нею обмежити до мінімуму.
– Так, а росіянин на це не здатен. Він не може брати на себе відповідальність, а просто обирає собі державну структуру і більше про це не думає.
– Це як після скасування кріпосного права селяни не хотіли йти від поміщиків, бо в поміщика можна було ні про що самому не думати: тепло, дають поїсти і кажуть, що робити.
– Вони вже зараз кажуть, що при кріпосному праві кріпосні жили дуже добре. Багато нормальних людей намагались зрозуміти цей феномен.
– Умом Росію нє понять?
– Думаю, Росія – це творіння богів, такий спеціальний баланс: що страшніший цей жупел, то сильніше кристалізується нормальна свідомість і відчуття людей, які живуть за межами Росії. Не може бути вся земля прекрасною – повинно бути якесь гівно. Ми призвані Богом, який нам дав свою кращу землю, бути кордоном між світлом і темрявою.
№11 (130) 2014

- Google+
- VKontakte