|
Цей сніг, як сон, прийшов - розтане.
Здимить і в хмару перейде... Весна
Село лежить в тумані.
Голодний рік. Голодний день.
М. Будлянський
Пам’ять – нескінченна книга, у яку зафіксовано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок уписано криваво-чорними письменами: читаєш і здригаєшся від жаху. Особливо вражають ті, де викарбовано слова про голод.
Пам’яті мільйонів українських людей, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного тоталітаризмом, пам’яті мільйонів синів і дочок України, чиє життя забрала жорстока репресивна машина, присвятили вечір-реквієм слухачі секції історичного краєзнавства Підгаєцької філії МАН.
Тематичний захід розпочався виконанням Державного Гімну України. Хвилиною мовчання вшанували загиблих. Зі сцени звучали вірші та розповіді про байдужість режиму до людських страждань.

Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил... Надто тяжкі втрати...
І тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.
Українські письменники наголошують, що народ, який не пам’ятає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки знову і знову. Ми не можемо вирвати жодної сторінки із книги буття народу. Невідомо, що принесе нам завтрашній день, але пам’ятаймо, що минуле – це застереження на майбутнє.
Василь Максимів, слухач секції історичного краєзнавства Підгаєцької філії МАН |