Ковнір Степан

Ковнір Степан Дем`янович
(1695 — 1786)
Dидатний український архітектор ХVIII століття, неперевершений майстер українського барокко

Степан Дем`янович народився у 1695 р. в с. Гвоздові поблизу Києва в бідній селянській родині. В 1718 р., після смерті рідних, користуючись тим, що не був кріпаком, Степан вирішив мандрувати Україною, набратися життєвого досвіду, після чого оселився в Києві. Після пожежі в Києво-Печерській лаврі там розпочали масштабні будівельні роботи, якими керував архітектор з Москви - Іван Каландін, який став першим вчителем Степана Ковніра. З 1731 по 1745 рр. він працював над зведенням Великої дзвіниці. З 1746 р. робить реконструкцію споруд центральної площі Лаври, перебудовує оригінальні за архітектурою приміщення. Згодом одна із найгарніших споруд отримає назву Ковнірівський корпус. Степан Дем"янович прикрасив її фронтонами та орнаментами, в яких відчувалися елементи української народної архітектури, її риси та традиції. Ковнір завершив процес складання гармонійного комплексу Лаври. Підданим Лаври Степан Дем"янович залишався все життя і тільки становище головного майстра звільняє його від кріпацтва.
У 1749 р. Степан Ковнір брав участь в будівництві Андріївської церкви в Києві.
В 1755 році завершує розпочате архітектором П.І. Неєловим будівництво Кловського палацу, за що отримує вільне міщанське життя та садибу в Голосієві.
З 1754 по 1761 рр. за ескізами І.Г. Григоровича-Барського С. Ковнір будує дзвіницю на Дальніх печерах - прекрасне творіння українського бароко. В цей же час він зводить церкву Антонія і Феодосія у Василькові. Це була його заповітна мрія - перша власна церква.
В 1767 р. Степан Дем"янович закінчує будувати Троїцьку церкву в Китаєві під Києвом, в стилі українського або козачого бароко, де використовує п"ятикупольну конструкцію та ліпний орнамент. Вже майже в 72 роки він будує дуже гарну кам"яницю - палітурню лаврської друкарні. Багато фактів з біографії майстра залишилися не з"ясованими, його постать загадкова, бо як не маючи освіти можна створити такі досконалі шедеври, що під силу найосвіченішим архітекторам. Ті споруди, що ми знаємо, увійдуть до скарбниці найкращих зразків українського мистецтва, а ліпні оздоби його архітектурних творінь - найяскравіша риса саме українського бароко, в яких ми бачимо рослинні мотиви та предмети народного побуту.
На виставці відвідувачі мали змогу ознайомитися з книгами та періодикою про славетного майстра - будівничого та архітектора Степана Ковніра. Це, перш за все, наукові розвідки та статті дослідника його творчості Б.А. Крицького. «Народные мастера архитектуры XVIII века на Украине: Степан Ковнир: Архитектурно-строительная деятельность: Автореф. дис. На соиск. уч. степ. канд. архитектуры» (К., 1954), а також «Історія української культури: В 5т. Т.3: Українська культура другої половини ХVII-XVIII ст.» (К.,2003), «Енциклопедія історії України. У 8 т. Т 4»(К., 2007),«Архітектурна спадщина України. Вип.1: Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування» (К., 1994),Семчишин М. «Тисяча років української культури» (К., 1993), Семчишин М. «Тисяча років української культури» (К., 1993), «Зодчество Украины» (К., 1954), «Архитектурное наследство. Вып.9» (М., 1954), «Архітектурна спадщина України. Вип. 1: Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування» (К.,1994). Періодичні видання: «Образотворче мистецтво». -1971. -№ 1, «Архітектура Радянської України». -1940. -№ 8,, «Вісник Академії Архітектури УРСР». -1947. -№ 3 та ін.

Київ:
Києво-Печерська лавра: Ковнірівський корпус (1746—72); дзвіниці на Ближніх (1759—62) і Дальніх (1754—61) печерах;
Кловський палац (1754—58, разом із Йоганом Шеделем та Василем Нейоловим);
дзвінниця Братського монастиря на Подолі (1756, не збереглася);
церква у Китаєві (1763—67).

Васильків:
Церква Антонія і Феодосія з дзвінницею (1756—58).

джерело