Особливості української релігійної міфології
1. Поняття міфа і міфології. Міф (від грецького mitos – слово, переказ) означає давні вірування народу, сказання про походження Всесвіту, Землі, явищ природи, Богів, героїв. Міфологія – це сукупність міфів того чи іншого народу. До недавна у фольклористиці побутувала думка про те, що міфи слід відрізняти від казок, бо казки нібито вже у стародавні часи сприймалися як вигадки, плід фантазії, в той час, як до міфів ставилися як до імовірних подій. Але не слід забувати, що значна частина казок створювалася на основі давніх міфів, хоча вже завуальованих від християнських переслідувань. Часто в наших казках віднаходимо паралелі з етнічною релігійною міфологією. Міфи відрізняються від легенд, які найчастіше розповідають про реальних осіб, або справжні події.
2. Природність. Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших Предків. Їхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини й дочки, їхня худоба та поля. Міфологічні сюжети яскраво забарвлені родинним побутом. Як писав Іван Нечуй-Левицький, у найархаїчніших колядках і щедрівках знаходимо прославляння господаря не якоїсь конкретної родини людей, навіть не князівської чи гетьманської, але швидше – відгомін прославляння сім’ї небесних світил та природних явищ: Сонця, Місяця, Зорі, дрібного Дощику, Вітру та ін. Часто в наших міфах персонажам божественного походження надавалися людські імена, що й перетворювало міф на казку.