Днями італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі вкотре збурив італійську публіку і потішив читачів жовтої преси, пожартувавши на з’їзді власної партії. Мовляв, з падінням рейтингів треба щось робити, тож варто подумати над новим брендом політичної сили. Перейменувати, скажімо, Forza Italia («Вперед, Італіє») на… Forza gnocca. Перекласти запропоноване словосполучення з італійської важко з огляду на надто вже брутальний зміст. Якщо триматися в межах пристойності, вийде щось на зразок «Давай, шльондро». Тут навіть ті, хто звик до витівок Берлусконі, не стримували слів… Але старий ловелас мав ці прокльони глибоко в носі. Бо сам він в прем’єри більше не збирається. Тож загравати перед виборцями і пресою йому вже не треба. А його партії, тій самій, яку він жартома запропонував перейменувати, переконують експерти, і так перемога на виборах не світить. Тож знущатися над «поважною публікою» можна досхочу.
Поведінку українського президента Віктора Януковича пояснити складніше. Він нібито і на другий термін (президентський) збирається, і його партія має все ще непоганий (на тлі «погіршення життя вже сьогодні»), хоч і підупалий рейтинг. Але діє «залізний господар» так, ніби навмисно дратує – і власних виборців, і закордонних партнерів. Як дитина, якій неодмінно кортить зробити те, що заборонене – хай навіть на будці висить величезний знак «не влізай – вб’є». «Влізла» українська влада вже не один раз – і з формування більшості, і з Харківськими угодами, і з скасування політреформи, але кожного разу «розряд» був таким слабким, що вона його майже не відчувала, тож кожна нова заборона лише спонукала її на нові «звитяги». Виняток був лише один – податковий кодекс, але від переляку на Банковій отямилися швидко. І вже навіть встигли помститися насправді не такому вже страшному «чорту», що їх так настрашив.
Вочевидь зрозумівши, що «м’які» поради не мають ефекту, або ж взагалі приносять прямо протилежний результат, європейці і американці змінили тон. Тепер вони прямо вимагають припинити вибіркове застосування правосуддя, звільнити Юлію Тимошенко і гарантувати її участь у наступних виборчих перегонах. Попереджаючи, що Януковича може чекати доля Лукашенка. Щоправда з білоруським лідером мовою ультиматумів Захід розмовляє вже не перше десятиріччя – і сказати, що від цього його політика стала м’якішою, важко. Але Лукашенко – політик. А ті, хто зараз при владі в Україні – вчорашні комерсанти. Комерсанти в специфічному пострадянському сенсі цього слова. З усіх інвектив європейців вони зрозуміли лише одне – для Заходу Тимошенко складає якусь цінність. Вона їм потрібна. А відтак, чому б екс-прем’єрку… не продати. Подорожче. Згадайте, як підняли ціну сомалійські пірати, коли дізналися, що на «Фаїні» цінний вантаж… Ось і українці чекають від Європи пропозицій. «Forza, бабуля» - як сказав би один жартівливий італійський «кавалер».
Найдивніше, що Європа, як у бородатому анекдоті, ВЖЕ почала торгуватися. Перший раунд зводився до тези «якщо Тимошенко сяде - не буде ніякої зони вільної торгівлі з Євросоюзом». З Банкової на це відповіли, що європейці демпінгують, і самі в ЗВТ зацікавлені більше, ніж українці. Тепер ціною звільнення Тимошенко називають «асоціацію з ЄС». Швидше за все, сподіваються на те, що це яскраве брязкальце припаде Януковичу до душі. І певна логіка в цьому є... Люди близькі до нинішнього кажуть, що він таки думає про своє місце в історії. І справді приміряє на себе роль людини, що не лише облаштувалася у Міжгір’ї, а ще й підписала угоду про асоціацію з ЄС. Мабуть, радники з міжнародних питань не встигли пояснити президенту, що схожі угоди мають і ті країни, яким ніяк не світить членство в Євросоюзі – скажімо. Марокко або Алжир. Туніс взагалі «асоціювався» з ЄС ще за часів Бен Алі. Але це не лише не наблизило цю країну до європейської спільноти, але й – по-перше - не надто «європеїзувало» її внутрішню політику (на що чомусь дуже сподіваються деякі прихильники угоди з опозиції), а по-друге, на що Януковичу варто звернути особливу увагу – аж ніяк не врятувало самого Бен Алі від революції. Тож коли радники нарешті достукаються до першої особи – цілком можливо, що Банкова знову підвищить ставки у грі за викуп «лук’янівської заручниці».
На що Тимошенко точно міняти не будуть, так це на «європейські цінності». За великим рахунком абсолютна більшість українських політиків (незалежно від політичного кольору, між іншим) просто не вірять в існування такої ефемерної, на їхнє переконання, субстанції. В кращому випадку вони можуть припустити, що це така «фішка» західних політиків, яка дозволяє їм «розводити» власний електорат. Ну, щось на зразок вітчизняного «почую кожного» чи «любі мої». Але ж ті, хто зараз при владі, самих себе точно «лохами» не вважають. Тому терпляче чекають, коли нарешті їм припинять «вішати локшину на вуха», і перейдуть до справді цікавих пропозицій. Ну, знайшли ж Саркозі і Меркель, що запропонувати Путіну. І навряд чи це були слова про демократію. То чого ж з нашими хлопцями обмежуються лекціями? Як там у класика – «німці, конгрес якійсь, голова пухне…» Ні, щоб як Берлусконі – коротко, смішно і про баб… Ну ж мо, Європо!!!
____________________________________________________________________________________
Читайте також:
«Темники» для справжніх патріотів
Натяки деяких інтелектуалів на те, що Януковичу час ставати «другим Мазепою», заклики змінити нарешті гуманітарну політику і навіть «опертися на прозахідний електорат» є радше «оголошенням ціни», за яку вони готові підтримати владу.