У палаті свято

Люди холопского звания -

Сущие псы иногда:

Чем тяжелей наказание,

Тем им милей господа.

Н. Некрасов.

"Кому на Руси жить хорошо"

Два чергових етапи у суспільному житті проминули. Пережили вибори парламенту і перебули невдалий кінець світу. І що? Минулося. Пронесло. Масове несвідоме двічі потерпіло нищівної поразки. Змінений парламент не змінив правил гри у системі, а кінець світу не зупинив спільне буття у цій системі.

Надія на якийсь зовнішній чинник, який усе довкола під корінь поміняє, згасла. Усе як завжди: самі собі "наобіцяли" змін, самі бездумно у них повірили, на хвилинку напружилися, зміни не настали, плюнули і розслабилися. Класичний пост-совковий часовий континіум. І висновок: ми нічого не міняли – вони усі винуваті.

От тепер прийшов саме час готуватися до масового алкогольно-продуктового психозу з повним набором зовнішніх атрибутів новорічно-різдвяного циклу. І хай там що за вікном: кризи, обвали, обломи, митні союзи – плювати. Почався українсько-радянський місяць "рамадан".

Усе як завжди: стариє пєсні о главном і колядки, олів'є і кутя, вертепи та щедрівки і пугачови з басковими, "Христос рождається!" і " с наступаючім!".

Географічно й культурно також на мапі України усе без змін: на заході країни ходить християнський "Миколай бородатий", на сході – "сталінський дєдушка Мороз із Снєгурочкой". На кордоні цих світів (у політичній столиці Києві), де усе совкове й українське перетинається - ця шиза найбільш кумедна: до Святого Миколая приставили Снєгурочку в кокошніку

Аналогічно виглядатиме і сам новорічно-різдвяний цикл: свято Миколая для дітей у Львові і "новогодні утрєннікі з Дєдом Морозом і Снєгурочкой" у Харкові, локальні телекомпанії будуть колядувати, а центральні транслюватимуть "рождєствєнскіє встрєчі Пугачьовой", регіональний телевізор покаже Святу Літургію і включить концерт з колядок, а центр вкотре запустить "С льогкім паром" і доганятиметься "Йолкою" та "Йолкою-2".

Ніхто і не пробує змінити цей совково-український вінегрет десятиліттями. А для чого, якщо люди усе життя проживають у цьому коктейлі абсурду, то чому б його раптом мали позбутися у зимовому святковому марафоні? Адже нічого не заважає нашим людям побухати-потусувати на Гелловін і на Октябрські празнікі, відбути Великдень і Майські, купити сердечка 14 лютого на Св. Валентина і гель з одеколоном на день Совєтской армії 23 лютого.

Ідеологічно-культурна (чи точніше позакультурна) шизофренія вертикальна: від найбідніших люмпенів до олігархів-мільярдерів. І потворна, і комічна водночас, як георгієвські стрічки на антенах німецького Порш Каєна на 9 Мая чи написи на джипах Мерседес і БМВ "спасіба дєду за пабєду".

Ціла держава помпезно покладає квіти Кобзареві і захищає своїми силовиками пам'ятники Лєніна та бюсти Сталіна. Увесь народ сповідує совєтський та український дискурси водночас і перебуває поза культурним простором цілковито.

Тому дивуватися проявам шизофренії у побуті просто немає кому. Абсурд лізе звідусіль. Люди на виборах голосували за мажоритарного кандидата від Партії Регіонів, а в партійному бюлетені - за ВО "Свобода"? Бувало й навпаки: мажоритарник від опозиції і за партію влади - по списку.

Це з тієї ж опери, що й всенародне засудження корупції: вдень на роботі пляшку французького коньяку у подяку від клієнта і ненависть перед телевізором увечері до парткерівництва держави за бюджетні відкати на дорогах чи стадіонах Євро-2012.

Чи скажімо конверт від вдячного пацієнта (клієнта) за послугу - і лють за розкрадання мільйонів на держзакупівлях. Я – не корупціонер, а просто потрібний людям спеціаліст у своїй справі, а вони – хабарники-злочинці. Мєнт – то хабарник, а я – ні, бо я усім потрібний професіонал.

Така всеохопна шизофренія дозволяє водночас ненавидіти усіх цих "западних ліберастів", "піндосів", тупих еуропейців та амерікосів і спокійно миритися зі злочинним бардаком у совковому просторі, зі щоденним дрімучим хамством. Ненавидіти більш успішного сусіда, але миритися із казнокрадством начальника і боготворити тирана.

Щохвилини ми можемо робити свій вибір кращого або гіршого в житті, але шизоїд не робить взагалі жодного вибору. Він "вибирає" все і одразу, і не вибирає водночас нічого, що може змінити звичний уклад палати №6.

Тому й лишаємося водночас у кондових стереотипах совка і раннього капіталізму, між християнськими і комуністичними ідеологемами та символами, між ненавистю до ближнього свого і любов'ю до вищестоящого "руководітєля".

Роман Чайка