Російсько-українські словники

Онлайнові перекладні словники

Сьогодні є величезна потреба в двомовних (багатомовних) онлайнових словниках, а поки на російській основі – поза конкуренцією. Тому нагальною справою є створення онлайнових словників: англійсько-, арабсько-, грузинсько-, еспансько-, італійсько-, китайсько-, німецько-, польсько-, французько-, японсько-...українського силами якнайширшого кола мовців («народні» словники) або силами окремих авторів («авторські»).

Загальна концепція відкритих онлайнових («народних») словників

Це справа загальна (словник народний): бажаність залучення якнайширшого кола людей до творення словника. Долучення: від поставлення запитань стосовно окремих слів, сполук, висловів до критики, і від критики до пропонування своїх варіянтів. Критика – неодмінний елемент в укладанні словників, вона є основним інструментом боротьби зі сміттям чи невдалими словами (сполуками). Вона має бути жорсткою і, бажано, доречною. А оскільки критикувати трохи легше, ніж укладати, тому хочеться сподіватися на залучення багатьох людей до цієї справи. Тут не повинно лякати те, що, можливо, багато хто не буде добре обізнаним, а хтось і заважатиме. На це він відкритий словник. Просто слід сподіватись, що конструктиву буде більше, а кількість переходитиме в якість (високу чи ні – залежатиме від словникарської спільноти). Навіть людина, запитавши слово, якого до цього не було в словнику, вже долучається до авторського колективу, тому що редактори звертають увагу на це слово і врешті готують відповідну статтю. Ми запізнилися з словниками років на 5, а дальше зволікання призводитиме до того, що в українській зростатиме кількість покручів, бо, по-перше, навіть за доброї волі творців нової лексики чинний правопис часто не дає однозначної відповіді, або сам є суперечливим, а по-друге, далі запозичуючи не напряму, а за посередництва російської, досить часто калькуємо невдалі відповідники з останньої.

1. Організація роботи: є редактори, адміністратори і форумці. Перші готують статтю, або ставлять крапку в ній. Адміністратори організовують «побиття» запропонованої статті (обговорення), пропонують свої варіянти, чи готують статті (заготовинки), які остаточно оформлюють редактори; і форумці, основна функція яких – критика. Позірно на перший план виходить робота редакторів, які повинні бути досить обізнаними людьми, але насправді і звичайний форумець може зробити для укладення словника більше корисного, ніж редактор. Слід враховувати, редактор не обов’язково буде найобізначнішим серед словникарської спільноти, і не обов’язково найобізнаніший захоче (матиме змогу) бути редактором. Тому тут всі рівні. Словник – справа загальна і масова (зрозуміло, внески кожного учасника різнитимуться кількісно, але головне – щоб були якісними, чого можна досягти, зокрема, через критичне обговорення). Залучення загалу є само по собі й ціллю і це провідна ідея. Є купа галузей, ще більша купа слів (сполук), які краще можуть «оформити» нередактори. Як буде конкретно організовано справу з відповідним словником, це насамперед залежить від відповідної «редколегії». З одного боку, організація справи проста. Кількість редакторів не є фіксованою, а, скажімо, дискусійні зміни в словник редактори вносять з відома всіх редакторів. Стосовно новотворів варто досягати консенсусу, але рішення можна приймати і простою більшістю голосів редакторів (обов’язковим у такому випадку є обговорення статті на форумі). Вимоги до новотворів традиційні: відповідність поняттю (за внутрішнім змістом), милозвучість, влучність (щодо термінів – ще й стислість, по змозі), точність, словотворча здатність тощо). Будь-яку статтю може редагувати будь-хто з них, але дотримуватися гасла «не нашкодь!». Будь-яку статтю може редагувати будь-хто з них, але дотримуватися гасла «не нашкодь!» Може бути відразу декілька редакторів, а може бути один, який поступово добиратиме колег. Поле для організаційної творчості не обмежене. Аби була плідна робота. З іншого боку, статус редактора треба буде постійно підтверджувати. Варто виробити правила, спрямовані на обмеження “свавілля” редакторів, скажімо, після n-ї кількості помилок якогось редактора словникарська спільнота має право порушити питання про переведення його “в резерв” тощо). Спільнота користується словником, робить зауваги, направляє свої матеріяли, або ставить запитання (якщо не влаштовує варіянт в словнику, чи нема потрібного слова, вислову). Пропоновані зміни, зауваги, доповнення, приклади охочі обговорюють на форумі. В силу концепції словника редактори – безіменні. І проєкт має жити незалежно від редакторського складу. Концепцію кожного словника розробляють його редактори (і подають в передмові). Чим вона буде розлогіша, детальніша і чіткіша, тим краще (до її обговорення можуть долучатися форумці). Правила можна, звісно, змінювати, уточнювати в процесі. Їх насамперед мають виробити люди, які цим займатимуться. Головне – «несовковість», відкритість до дискусій. Аргументація і сприйнятливість до критики – рушійні сили. Аргументи форумців мають бути такими, щоб було очевидно, що редактори помиляються (по суті це єдиний спосіб вплинути на них, оскільки кінцеве рішення приймають останні). У крайньому разі відповідні місця можна позначати як дискусійні. Одним словом – це питання самоорганізації, а її шляхів – безліч. Суттєво: незалежно від внеску (заслуг) будь-якого редактора словник належить спільноті. А це означає, що закривати (чи узурпувати) проєкт не можна, він може тільки сам закінчитися.

2. Схема роботи: якщо запитуваного слова (сполуки) нема в словнику, редактор готує відповідну статтю (або доповнює наявну відповідною сполукою). Це ж може робити будь-який форумець, пропонуючи відповідну статтю (сполуку) для обговорення на форумі. Як і у випадку r2u редактор бачитиме статистику запитуваних слів (сполук), яких поки нема в словнику (і готуватиме відповідну статтю). Обговорювані статті на форумі треба називати так, як вони будуть названі в словнику (це забезпечить зв’язок словникової статті з її обговоренням на форумі). Те ж стосується сполуки: у цьому випадку форумне обговорення слід називати назвою статті (а вже безпосередньо в повідомленні вказувати на сполуку, що її треба обговорити.

3. Технічне виконання – як у випадку російсько-українського словника – є бажаним єдиний технічний супровід і зв’язок між словниками. Бажаною є загальна схема (див. п. 10) і використання однакових скорочень, допоміжних слів тощо.

4. Бажано ґрунтуватися на відомих (ще краще – безперечно авторитетних) словників (як, скажімо, Академічний словник). При цьому не слід перейматися тим, що, можливо, для когось така основа не буде авторитетною. На смак товариш не всяк. Для прикладу візьмімо майбутній англійсько-український словник (класичного словника у цьому випадку ми не маємо). Тут можемо піти двома шляхами: 1) взяти за основу будь-який словник (загальний) як заготовину (зрозуміло, не повинно бути проблем з авторськими правами) і далі правити, розвивати тощо; 2) в основу покласти збірку спеціялізованих словників (їх може бути десятки), а вже статті «народного» словника готувати, насамперед заповнюючи лакуни в лексиці (тобто, як у випадку російсько-українського словника). У будь-якому разі бажано мати від початку якусь основу (принаймні тисячі готових статтей). Але у випадку непоширених мов можна укладання починати без заготовини.

5. Бажаним є об’єднання всіх таких словників на певній (“конфедеративній”) основі. А основна об’єднавча ідея — незалежно від того, з якої мови перекладаємо, головною є українська. Тому дуже важливо, щоб в словниках не було покручів чи недолугостей з часів “єдиної термінології”. З АС видно наскільки самостійною була українська лексика (і, зрозуміло, українські мовознавці), і влучною зокрема, з теперішніх же словників – наскільки прив’язана вона кальками до російської, а останім часом і до англійської та ін. Власне, змінити такий стан можна, але над цим треба працювати. Все залежить від мовців (їхнього бажання, творчості й зусиль). Перефразовуючи Св. Августина, мова – як ми, які ми – така й мова. Можливі (і, врешті, неуникні) у такій справі помилки лякати нас не повинні. Відомо, хто не помиляється. Ціль словникарської спільноти – задавати шлях розвитку української мови, такий, щоб вона стала послідовнішою, легшою у вивченні і користуванні, а отже, конкурентнішою.

6. Українську частину треба зразу ж готувати на певній “Правописній угоді”, яку, відповідно, слід розробляти і втілювати. Словників в перспективі має бути багато: у кожного (оптимістично) буде своя редколегія, всі редколегії треба «охопити» Правописною угодою (див. далі), до вироблення і втілення останньої треба залучити якнайбільше людей.

7. Надзвичайно бажаним є участь професіоналів-мовознавців. Але вони мають бути готовими до того, що інтернетспільнота не надто зважатиме на академічні заслуги чи посади. Свої позиції треба буде обґрунтовувати, можливо, деколи сідати маком, діставати щиглі від якого-небудь «надто» розумного студента тощо. І тут є ще одна проблема: професіонали-мовознавці, вочевидь, виходитимуть з принципу, що поки є цей правопис, його треба дотримуватися [“Державна мова (а такою знову стала українська) повинна мати стійкий правописний кодекс, обов’язковий для всіх громадян держави й друкованих органів. Правописні варіанти, а тим паче – різні правописні системи, як правило, не практикуються навіть у найдемократичніших країнах світу” (В.Німчук)]. Для них запроваджувати зміни в правописі й самим їх дотримуватися на практиці (без офіційного освячення) може бути неприйнятним. З іншого боку, чекати з «офіційного» моря погоди або добрих вісток від міністра освіти можна довго (про що свідчать попередні 20 років). А тим часом дотримуватись деяких норм чинного правопису, знаючи, як їх виробляли (див., наприклад, http://r2u.org.ua/node/57), не випадає ні з морального боку, ні з чисто розумового. І багато хто вже не дотримується. Тому варто виробити якусь спільну основу (не кожен поодинці, а разом, залишаючи певний простір для індивідуальних уподобань.

8. У всіх випадках, де будуть розбіжності з чинним правописом, варто подавати два написання: пропоноване (за «правописом народного словника») і в дужках традиційне (за чинним правописом). На форумах пояснювати, у разі запитання, чому не годиться «чинний» варіянт.

9. Зміст онлайнового словника охоплюватиме не тільки всю більш-менш вживану лексику (зазвичай подавану в загальних словниках), але й жаргонізми, сленг, вузькоспеціалізовану лексику, власні назви (антропоніми, топоніми, етноніми) тощо. Особлива увага науковій і технічній термінології. Добирати слова, сполуки – справа редакторів (словник не слід перевантажувати однотипною лексикою). Проти проблемних чи невдалих (але вживаних) перекладів ставити відповідну позначку.

10. Загальна схема статті: слово – 1) транскрипція; 2) службові слова (частини мови, рід тощо); 3) переклад (відповідники слід розміщувати за частотністю вживання у відповідному сенсі, не допускати покручів); 4) сполуки (подавати за абеткою) – переклад; 5) речення (прислів’я, вислови, приклади з літератури) – переклад.

Щодо «авторських» словників

Можливий варіянт творення словників: їх укладають окремі автори (зокрема, автори вже надрукованих словників можуть надалі розвивати їх уже на сайті, будучи при цьому редакторами тільки «свого» (спеціялізованого – математичного, ветеринарного, музичного тощо) словника, а не загального «народного»). А можуть бути редакторами і «свого», і «народного», за бажання. Але форум для всіх словників (з певної мови) буде єдиний.

Бажаним є залучення до укладання таких словників рідномовців, людей, для яких відповідна мова є рідною і, крім того, вони розуміють українську, або людей, які володіють українською (є для них рідною), але проживають в іншому відповідному мовному середовищі (діяспора).

Автори, звісно, повинні будуть враховувати доречні зауваги форумців (насамперед стосовно правильності української частини).

Обмеження

1. Словникарі вільні в пошуку спонсорів, грантодавців, меценатів і користуються на свій розсуд залученими на своє словникарство коштами, але оскільки (поки) сайт в «безплатній» частині інтернету, то (доти) не можна розміщувати на ньому рекламу;

2. користування словниками тільки безплатне;

3. лексика – без матюків, блюзнірства, некоректностей.

4. нема обмеження на мову – незалежно від поширення, писемності тощо.

Насамкінець

Чому словники конче треба робити вже і широкому загалові. Бо, судячи з усього, якісь «офіційні» структури цього найближчим часом не зроблять чи не зможуть зробити через різні причини. Принаймні поки не змогли. А тим часом мова засмічується різним непотребом, який потім всупереч глузду і нормам мови «узаконюють»: ведучих, льотчиків, гонщиків, медіа тощо. Тому створювані словники мають, зокрема, пропонувати здорову альтернативу, хоч, можливо, спочатку якесь слово (чи вислів) буде незвичним, дискусійним, а, мо’, й саме врешті виявиться негодящим. Не страшно. До справи!