В жовтні бувають такі особливо сонячні дні, коли втрачаєш відчуття пори року. За всіма календарями погода мала б не так тішити, як пригнічувати, небом повинні були б нервово рухатися низькі, обтяжені зимною вологою хмари, і все мало б завертати на довгу безкінечну осінь, зі сльотою та застудами. Серце десь так і починає почуватися, не очікуючи нічого доброго.
Проте іноді в такі дні ти визираєш зранку за вікно, бачиш це неймовірно прозоре небо, і думаєш собі – добре було б, аби таке небо стояло наді мною років так за п'ятдесят, коли мені час буде помирати.
Помирати під таким небом – одне задоволення, думаєш ти й виходиш на вулицю. Іноді природа чинить, можливо, й не надто мудро, але так прекрасно й неочікувано, що тільки й лишається співати гімни радості, проходячи під теплими жовтогарячими деревами.
Хоча осінь так чи інакше нагадує про себе, перш за все, звісно, одягом. Варто лише витягнути з шафи який-небудь шалик, светр чи куртку – відразу згадуєш усе, що на тебе очікує, і найгірше – все, що з тобою сталося.
З ними це сталося теж на початку жовтня. Познайомилися вони в маленькому південному містечку, хоча навіть там, на Півдні, відчувалося - ще кілька днів, кілька останніх сонячних ранків, кілька прозорих вечорів, і все зміниться, зламається тонка конструкція літа, мерехка комбінація теплих вітрів і сухих світанків, прозоре плетиво зелені й придорожнього пилу.
Але в них ці кілька днів лишалися й вони встигли ними скористатися.Вона приїхала туди з мамою, на похорони тітки, яку ніколи не бачила. В сенсі, живою.
Поштовхавшись на похороні й наслухавшись дурниць про чесноти померлої, непомітно втекла й пішла до моря. Там вони й познайомилися. Він вибирався на Північ, додому, без грошей та особливого бажання.
Зупинявся в друзів, зловживав їхньою гостинністю, вперто не розумів натяків і не хотів вибиратися з чужих помешкань, зрештою, зривався з місця й перебирався до наступного гостинного населеного пункту.
Вона була одягнена в чорну шкірянку, на ньому був дірявий армійський светр, вони просто не могли не сподобатися одне одному.
Тієї ночі вони довго вибиралися побережжям, він тримав її за руку й тягнув за собою під розхитаними деревами, нізащо не бажаючи відпускати додому, де на неї чекала вся дружна родина, з померлою тіткою включно.
Море схоже було на холодні чорнила, вітер вихолоджував їхні поцілунки, він розповідав їй байки й напихав до кишень її шкірянки червоне листя жовтня, хоча вона зовсім нічого не помічала, дещо налякано слухаючи море, що ставало все неспокійнішим.
- Головне, щоби ти ні за чим не шкодувала, - говорив він. – Життя робить нас
обережними й настороженими, позбавляючи нас легкості й нерозважливості. Ми втрачаємо довірливість та безпосередність, намагаючись усе прорахувати наперед, а коли нам це не вдається – страшенно шкодуємо за втраченими можливостями та нереалізованими шансами.
А можливостей у нас, насправді, завжди дві – зробити крок у бік чорного моря, ступити в темряву, зважитися й зрушити з місця, чи лишатися нерухомо там, де ми є, ні на що не розраховуючи, нічим не ризикуючи, нічого, зрештою, не отримуючи.
Восени особливо гостро відчуваєш цей холодний вітер на зубах, особливо солодкими є слова жінок, яких ти любиш, особливо безнадійними здаються відстані між містами, тому саме восени здійснюються, зазвичай, найбільш героїчні та відчайдушні вчинки.
І саме за скоєним восени ми, зазвичай, найбільше потім шкодуємо. Тому не бійся помилитися, - говорив він, натягуючи на неї свій светр, аби вона зігрілася, - не бійся лишитися ні з чим. При тобі завжди буде твоя пам'ять, твоя любов і це пересушене листя.
Вона справді ні про що не шкодувала. І коли повернулася додому, почала серйозніше ставитися до того, що відбувалося в її житті – заспокоювала подруг, допомагала мамі, подорослішала й виросла, доки минала зима, доки швидко завершився травень, доки непомітно скінчилися літні місяці.
З нею сталося стільки всього дивовижного й важливого, вона стільки всього відчула, вона встигла все зрозуміти й про все забути. А ось у жовтні витягла свою стару шкірянку, знайшла в кишені сухе листя і, ясна річ, відразу ж усе згадала.