Вона не хоче бути героїнею, Вона прагне взяти участь у президентських виборах. Тому звільнення важливіше реабілітації, а участь у кампанії важливіша, ніж доказ принциповості. Така тактика дозволить обіграти опонентів та дасть шанс перемогти на виборах. А переможців не судять. Вони вже судять.
Останнім часом я дедалі більше почуваюся одним із судових присяжних, і разом зі мною в "засідателях" вся країна. Ми – учасники Процесу, який повинен вирішити головне питання країни - випустити Її на лікування чи ні? Чим ближче наближаємося до події під кодовою назвою "Вільнюс", тим більше я разом з усіма іншими споживачами інформації занурююсь у Процес: ми вивчили подробиці газової угоди 2009 року, кілька років поспіль до гикавки заслуховуємось одкровеннями звинувачення, і до нудоти – рятівними спічами захисту, та ознайомилися з усіма деталями медичної карти ув'язненої. Залишилась одна загадка: "Кокс-Кваснєвський" - то одне подвійне прізвище чи одразу два, але написані через тире? У кожному разі, комісія отого Кокса-Кваснєвського може вирішити нашу долю: їздити нам незабаром до Європи без віз, чи зась, і цей факт ще більше прив'язує до отого судового збіговиська.
Позиція звинувачення проста: 1999 року Вона несподівано втрутилась у газову угоду з РФ, через що ціна на паливо виросла мало не удвічі. Нинішньою владою пораховано, що лише за 3,5 роки збитки від цієї Її активності склали 15 млрд. доларів. Якщо розкидати на усіх 45,5 млн. українців, то вийде 330 дол. на душу населення, а з врахуванням так званого цінового мультиплікатора – то мінімум удвічі більше. Ці додаткові видатки закладаються у вартість продукції, і в кінцевому підсумку за все платить споживач, тобто ми, присяжні.
Офіційно не говориться, але між рядків звучить натяк, - у Неї був особистий інтерес до підвищення ціни, інтерес спільний із главою сусідньої газової держави (назвемо його – Пукін), саме тому Пукін попервах так активно боровся за Її звільнення. При цьому сторона обвинувачення натякає, що довести присутність отого особистого інтересу неможливо, тому й впаяли Їй банальне "перевищення службових повноважень".
Натомість, лінію поведінки захисту зрозуміти неможливо. Будь я не присяжним, а працював на ту сторону, то наполягав би на відстоюванні Її юридичної невинуватості, а значить - вимагав би реабілітації від рішень судді Кіряєва. Чи то главою держави, чи то Страсбурзьким судом, це вже суті не змінює. Такий алгоритм складніший і триваліший у реалізації, але він дозволив би зберегти той головний капітал, яким може володіти політик – добру репутацію.
Та Її оборонці віддали перевагу можливості скорішого звільнення підопічної над відновленням доброго імені.
Адвокати та політичні соратники співають пісню про "вибіркове правосуддя", мовляв, Вона – жертва цього процесу. Дефініція цього терміну аж зовсім не означає, що клієнтка невинна і засуджена неправильно, слово "вибірковість" лише означає, що одних судять, а інших – ні.
"Guilty", - зробили б висновок американці. Так, guilty, але оскільки інші винуватці до суду не притягуються, то звільніть і Її. Тобто… вибіркове правосуддя замінити його повною відсутністю.
По-друге, у головного конкурента на президентських виборах Її прихильники просять помилування, тим самим визнаючи вину: конкурент повинен на злочин відповісти милістю.
Така лінія поведінки захисту викликає у мене, як, зрештою, у багатьох інших присяжних, двозначне враження: Вона дійсно винна, але як лідер опозиції і кумир мільйонів, вона вимагає особливого ставлення до себе. Саме тому їй дозволено провести рік у лікарні, а не у в'язниці, саме тому її слід випустити за кордон на лікування, де й розвернеться наступний акт юридичної вистави. На кожного печерського "Кіряєва" завжди знайдеться у Страсбурзі свій "анти-Кіряєв", і напередодні президентських виборів в прискореному темпі відновить політичний баланс у нашій країні. І ті ж самі люди нас переконуватимуть, що сценарій змінився: там де було "guilty" тепер треба вважати "not guilty".
Ідея з лікуванням – не що інше як трюк, аби перевести Її під юрисдикцію іншої судової системи, котра ухвалюватиме рішення в іншому, лояльнішому політичному ключі.
Політичні в'язні бувають різними. Левко Лук'яненко, котрий відсидів півжиття за політичні переконання і якого декілька років тому зачистили зі списку однієї політ сили – то одна історія, Петро Мельник, котрий прикинувся "шлангом", потім утік за кордон – то зовсім інша. Моє суб'єктивне враження – Вона не хоче бути героїнею, Вона прагне взяти участь у президентських виборах, тому звільнення важливіше реабілітації, а мета – вища за принципи. Бо не пропустити кампанію важливіше, ніж довести принциповість. Така тактика дозволить обіграти опонентів та дасть шанс перемогти на виборах.
А переможців не судять.
Вони вже судять.
Орест Сохар