Немає дівчат у віночках із польових квітів. Немає п'яних і, здається, не видно обкурених. Чуваків у вишиванках і з оселедцями на голених маківках також немає.
Так і хочеться спитати: це плюс чи мінус? Але запитання висне без відповіді. Зрештою, перелічені вище відмінності не найсуттєвіші з тих, які відрізняють польські фестивалі від наших. Найсуттєвіша – якість музики і клас виконавців. А також масштаби, розмах.
У ці дні в Костшині на заході Польщі відбувається черговий "польський Вудсток" (офіційна назва Przystanek Woodstock). Щороку він збирає до півмільйона людей, і цей рік не виняток. Я не перебільшую – півмільйона, тобто 500 тисяч.
Можна уявляти все поголівно населення немалого обласного центру з нашу Вінницю. Можна порівнювати з велетенською наметовою армією. Проте з огляду на гіпівсько-пацифістську атмосферу таке порівняння геть неправильне. Не армія – мирна маніфестація.
У мережевих відгуках пишуть, що на "Вудстоці" почуваєшся найбезпечніше на світі, хоч алкоголь і трава начебто й дозволені. Тобто не те щоб дозволені – вони присутні за змовчанням.
Перевірити, правда це чи ні, я поки що не можу. Я в розпеченому сонцем Катовіце на іншому фестивалі, назва якого "Off". Організатори мали відвагу запланувати його на ті ж точнісінько дні, що й "Вудсток". Вони не злякались – і мали рацію: своїх людей вони зібрали без втрат.
Це, як завжди, два – три десятки тисяч. Панорама наметового містечка просто вражає. Квитки жахливо дорогі, але й це не відваджує.
Навколо – велетенський парковий масив, Долина Трьох Ставків. Природа в найвищій стадії літнього буяння, такої зелені не бачено сто років. Узагалі-то Катовіце – столиця польського шахтарства, а заодно й металургії.
Коли я вперше сюди потрапив років тому десять, на вокзалі мене зустріли словами "Вітаємо на Донбасі!" Щойно тепер я повною мірою зміг оцінити той жарт. Якщо в них такий Донбас, то зрозуміло, чому вони там, а ми тут.
Усередині фестивального містечка аж чотири концертні сцени. Виконавців розподілено за цілим рядом критеріїв. На головній виступають найзірковіші, на експериментальній найекспериментальніші.
Деякі концерти перетинаються в часі, деякі майже повністю накладаються. Проте акустично і просторово все продумано настільки вдало, що музика музиці не заважає. Й головне – на кожному концерті велетенські натовпи, тобто погано відвідуваних концертів просто немає. Всі відведені для неї території публіка заповнює вщерть.
І це при тому, що філософія "Off-у" – презентувати лише рідкісне і незвичайне, а часом і нерозкручене, такий собі послідовний ідейний неформат чи, краще сказати, антиформат. Химерні суміші блек-металу з джазом чи гаражного панку з новою романтикою тут усіляко підтримуються й заохочуються. Фолькова вразливість межує з авангардовою відвагою.
Серед учасників – гурти й виконавці зі США, Канади, Британії, Швеції, Фінляндії, Німеччини. Ну й поляки, звичайно. 90 відсотків імен та назв нічого мені не кажуть, але концерти вражають своїм фантастичним рівнем. Укотре переконуєшся в тому, як багато на світі чудової й невідомої музики. Світ просто-таки просяклий нею, він увесь нею сочиться.
30 тисяч охочих до музичного неформату в одному місці! Чи на наших попсових землях назбиралася б хоч би тисяча? Чи шансонний наш народ узагалі здатний ще виродити бодай жменьку якихось справжніх слухачів справді хорошої музики? Чи генетичні зміни зайшли надто далеко, й українські вуха навік позакладало ефемним лайном?
Пригадується, як на цьогорічному "АртПолі" знайомі моїх знайомих похвалялися, що за всі роки фестивалю – ще відколи він був "Шешорами" – жодного фестивалю не пропустили. Однак при цьому – й цим вони похвалялися ще голосніше – на жодному фестивалі вони не відвідали жодного виступу! А чого їхали? Та щоби побухати в наметі, хіба не ясно? Під старенькі записи ВВ й Гадюкіних. Тобто все-таки з музикою.
На "Off-і", пардон, не набухаєшся. Усе під контролем торгової марки "Grolsch", яка наливає пиво. А скільки його, цього ґрольшу, треба видудлити, щоб хоч трохи захмеліти? Напевно, з бочку. Місія неможлива. Тому п'яних немає. Зате всі радіють прекрасній музиці, хоч і тверезі.
А в нас? Музика переважно так собі, жована й пережована. Звук переважно жахливий. Зате багато п'яних, так що музика все одно подобається.
От я й запитую: це плюс чи мінус? І що краще: чудова музика і твереза публіка чи п'яна публіка й несуттєво яка музика?
Мені здається, поки ми не знайдемо відповіді на це запитання, ми так і не дізнаємося, куди нам далі рухатись. Якщо ми взагалі ще за те, аби кудись та й рухатися.
Юрій Андрухович