ХРАМ ПРЕПОДОБНИХ ОТЦІВ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИХ ОТЕЦЬ В’ЯЧЕСЛАВ ВИКОПАВ САМ

    Минулого вівторка нам випала нагода помилуватись краєвидами Подесення з пагорбів біля Дробишева, походити ними, вдихаючи спекотний аромат літа вперемішку з квітами, травами, липовим цвітом. Привели нас туди запросини отця В’ячеслава побувати у печерному храмі. Котрий, до речі, вже освячений. На початку червня його освятив єпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП владика Іларіон.

   Недалеко від урвища глибокого яру стоїть хрест. Це і є хрест над підземним храмом. Один за одним, тримаючись за саморобні поручні, вслід за отцем В’ячеславом спускаємось вниз. Перед входом до печери розчищений майданчик. А до дна яру ще до десяти метрів. Втім, над підземеллям теж метрів зо три.

   Заходимо всередину. Священик запалює свічки. Дві, ікони – Богоматері і Сергія Радонежського, рушники досить прості. Але відчувається якась особлива енергетика. Скільки труда й душі було вкладено у це творіння! Та задумане здійснилось з Божою поміччю.

   - Інколи починав копати, але не йшло, залишав…, - говорить отець В’ячеслав, благочинний церков Н.-Сіверського округу УПЦ КП. - Хтозна, скільки часу пішло. А вже два роки, як завершив роботу. Аби правильно викопати, щоб не завалилось, питав у знаючих людей.

   Ми, звичайно, не приховували ані подиву, ані захоплення зробленим отцем В’ячеславом. Але сам батюшка не вбачає у своїй роботі чогось незвичного. І знає, що на його духовному шляху ще багато випробувань і спокус.

   Та неможливо пройти по життєвому духовному шляху без спокус. Але не може бути такої спокуси, якої б не витримали сили людські, підкріплення силою Благодаті Божої…

   Про що ж мова в храмі. Як не про високе.

   Сама печерка два з половиною на три метри, із захопленим зводом. Уже і служили у храмі, названому на честь Святих отців Преподобних Печерських.

   Але зазвичай служба відбувається нагорі, біля хреста. А тут, у печерній церковці, отець В’ячеслав приймає сповіді. І молиться сам.

   - Приїжджали сюди із Шостки, місцеві заходять. Одна жінка якось мені зізналась, що у неї дуже боліла голова, то вона взяла глини звідси, клала під подушку – і вилікувалась. Я на це відповів, що в цьому їй насправді віра допомогла.

   Піднімаємось нагору. Та не хочеться покидати ці чудові місця. А від підземної церкви недалеко до урочища «Церковлє», де стояв храм Різдва Богородиці.

   - Храм несподівано зник. За легендою, ніби то провалився під землю. Але як насправді було ніхто не знає. Можливо, блискавка влучила. У XVIII столітті його вже точно не було. Та і  досі у Дробишеві 21 вересня престольне свято на Різдво Пресвятої Богородиці. А на місці храму ми встановили Хрест. Я знайшов останки великих зубів, коли копав яму під хрест. Виявилось, мамонтові. На цьому місці було древнє поселення ще юхнівської культури. І кладовище.

    Якщо ви зацікавились, то відвідайте ці місцини – і не пошкодуєте.

Тетяна МАЛАЙ. Фото Світлани Секери.