Buon Anno!

Ці сучасні нащадки римлян, які так схожі до нас за темпераментом, опівночі можуть викинути навіть стару шафу через вікно. Під італійськими вікнами буває повний екстрим. Але зараз не про це. У легкості позбутися того, що вже відслужило своє, італійці приємно відрізняються від наших людей, які мов плюшкіни, ніколи не полишають свій мотлох, а з кожним роком лише нагромаджують його довкола себе.

Напевно важка історично-генетична пам'ять примушує нас усе нести в сім'ю, в родинне гніздо. Це ірраціональне почуття нагромаджувати, аби завжди бути готовим до "поганих часів". Усе колись ще знадобиться. І це на підсвідомому рівні. Достеменно, як якісь сороки. Саме цей набутий століттями інстинкт примушує з покоління в покоління обростати предметним і духовним мотлохом. І вже як наслідок – "розруха не в клозетах, а в головах".

Людина, яка з дня в день перебуває у цьому затхлому складі речей та ідей, звикає до смороду і бардаку. Усе це стає її життєвим простором і звичним середовищем. Я не про порожні банки усіх можливих літражів, запаси солі й круп, сірників і покришок, завалені напів-поламаними уламками предметів та пристроїв з минулих епох гаражі, балкони, підвали та комори. Жахливо, що увесь ідеологічний мотлох совкової епохи та бандитських 90-их ми всі вперто тягнемо у третє тисячоліття. Захаращуємо уми, інформаційний простір і все навколишнє середовище і собі, і новому поколінню.

Цей віджилий мотлох тримає нас в цупких обіймах, а на новорічні свята він лавиною навалюється на нас з телевізора. І здається, що від смороду і гуркоту усіх цих кобзоново-баскових "голубих аганьков", цієї совково-жлобської телетусовки, цього суржикового хохло-бидляцького гумору нижче пояса, цих комсомольських ка-ве-енів та московського телемила неможливо сховатися ніде.

Що ж заважає позбутися цього сміттєзвалища епох, яке тліє на кожній телекнопці країни? Більшість телеменджерів виправдовують цю ярмарку мотлоху звичним: "піпл хаває". Як показують цифри рейтингів - це телесміття справді утримує масового глядача. Звичка – друга натура? Ми звикли до такого совєтського рагу? Воно нам смакує? І ніби й відповідь проста: а є вибір?!

Саме телевізор віддавна є масовим агітатором і пропагандистом єдиного совкового простору. І водночас сам "телеящик" є дзеркальним відображення звички наших людей нагромаджувати цей непотріб довкола себе. Адже цей мотлох назбирується по обидва боки екрану. А з року в рікглядачі-плюшкіни ще й захищають це сміттєзвалищена ТБ від спроб розчистити Авгієві конюшні несмаку і тління. Кругообіг сміття в природі і в головах.

Через небажання позбутися усього цього мотлоху суспільство перетворилося на сакрофагів та некрофагів. Але не усі ж поголовно. Ті, хто не хоче харчуватися рештками минулих епох, давно втекли від телезвалища в інтернет, у соцмережі. Так, не всі вони, а це переважно молода й ініціативна громада, стали носіями досконалогу смаку, але однозначно стали людьми вільного вибору, які легко позбулися і самого "зомбоящика" і всієї потолочі з нього.

Нам усім в пригоді може стати італійський новорічний звичай. Давайте спробуємо позбутися зайвих речей, нечисті й мотлоху. Люди, які розчистять свій життєвий простір від речової й ідеологічної шушвалі, не лише позбуваються пилу й розгардіяшу довкола. Вони вже більше не захочуть обирати мотлох на щодень - ні собі до хати, ні собі до голови. І навіть на виборах. Навіщо захаращуватисвоє життя. Як кажуть італійці: Buon Anno! З Новим роком!

Читайте також:

Вінд оф чендж

"Неопомаранчеві" мають московську прописку. Починається відродження громадянської солідарності і в столицях, і в містах федерації. Перші десятки тисяч нових громадян майбутньої Росії вперше декларують свою людську гідність