Отже, виробники української сільгосптехніки висловили свої зауваження й побажання до Державної програми розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування. Було б неправильно не надати слово саме тим, хто працює на вітчизняних машинах у своїх господарствах. Ось які пропозиції до проекту держпрограми ми почули.

Василь В’юн, голова правління СВК «Агрофірма «Семенівська» (Сумщина):

- Наше господарство тримається тваринницького напряму, маючи від цієї галузі майже дві третини прибутку, в той час як від рослинництва - трохи більше третини. І 5,3 тис. л молока від однієї корови та понад 50 ц/га - для нас не межа. І це чималою мірою завдяки особливій увазі до технічного оснащення. 

Працюємо як на тракторах з ближнього зарубіжжя МТЗ, так і на вітчизняних ХТЗ. У комбайновому парку віддаємо перевагу ДОН і John Deere. Хто б і що не казав, але щодо втрат зерна – вони в рівних позиціях. Інші комбайни ми обираємо за багатофункційністю. Вони не лише жнуть і обмолочують, а й «готують» із соломи січку, яку ми без зайвої обробки можемо використовувати як компонент корму для ВРХ. Звісно, є побажання нашим виробникам машин – виробляти їх на високотехнологічних заводських конвеєрах, на сучасних європейських підприємствах. І особливу увагу я би радив приділити контролю та гарантіям якості техніки, що випускається.

А щодо проекту Держпрограми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, я би окрему графу чи розділ присвятив саме питанням якості техніки: вимоги до неї треба прописати чітко й однозначно.

Матеріал про підготовку до затвердження Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, оприлюднений в №2 нашого журналу під заголовком «Машинобудування перед поданням», не залишив байдужими багатьох виробників техніки. Ми почули від авторитетних виробників машин для села чимало цікавих думок. Дехто відверто був здивований зверхнім ставленням профільного міністерства до українських інженерів, яке вони відчули на нещодавній нараді в Мінагрополітики.

Виявляється, під час зустрічі, на яку запросили представників багатьох заводів, у т. ч. закордонних, чиновники не досить коректно говорили про власне вітчизняне машинобудування. І це при тому, що не лише виробники техніки винні, що агромашини саме нашого виробництва не завжди затребувані у аграріїв. Маючи чи не найпотужніший потенціал в аграрній сфері планети, ми десятки років пасемо задніх у виробництві техніки, бо державі є діло до ракето- і літакобудування, ядерної енергетики, нафтопереробного виробництва, металургійної промисловості… Тільки до комбайнів й інших машин, потрібних селу, руки не доходять.

Скільки їх було - програм, законів, заходів, спрямованих на розвиток і виробництво агротехніки? До скількох цікавих ідей інженерів прислухались на рівні держави? Де ті проекти, якими передбачалося створення спільних підприємств тощо? Не кажучи вже про Мінпромполітики, яке курувало галузь і чомусь кануло в Лету…

І знову, тепер вже в Мінагрополітики просять машинобудівників оприлюднити їхні пропозиції, які стануть основою стратегії й тактики розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування. Аби автори Державної програми ще до подання її на розгляд уряду (в березні 2013 р.) почули й врахували думки саме тих, задля кого розробляється перспективний документ.

В Україні протягом останніх 20-30 років поступово склалася так звана комбінована система обробітку ґрунту, що передбачає використання різних способів і знарядь з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов, вимог рослин і попередників. Ця система має чимало позитивних ознак, але варто звернути більше уваги на її недоліки.

Це – знеструктурення і ерозія ґрунтів, підвищені втрати органічної речовини як наслідок того, що верхній шар ґрунту занадто часто оброблюється і тривалий час перебуває у надмірно аерованому стані; переущільнення підорного і піднасіннєвого (весною) шару як наслідок використання важких енергонасичених і колісних тракторів тоді, коли названі шари ґрунтів мають вологість, близьку до оптимальної, і тому найбільш уразливі до переущільнення; перевитрати пального через велику кількість окремих технологічних операцій.

Таким чином, екологічні й економічні причини потребують перегляду сучасної методології обробітку ґрунту, а також інтенсифікації наукових пошуків його здешевлення. Найвищого ефекту, за даними багатьох закордонних дослідників, можна досягти за умов застосування нульового обробітку.

Нульова технологія – висаджування насіння у необроблений ґрунт, зайнятий покривною культурою, шляхом нарізання борозни потрібної ширини і глибини, достатньої для заглиблення насінини. Інші види обробітку не застосовуються. Допускається лише обробіток піднасіннєвого шару в разі його переущільнення, але такий обробіток проводиться спеціальними знаряддями і постійний надґрунтовий рослинний покрив у цей час не порушується.

Трохи більше місяця залишилося до подання на розгляд уряду проекту постанови «Про затвердження Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». Відомо, що над цим питанням активно працює робоча група за участю фахівців Мінагрополітики, Мінекономрозвитку, Державного космічного агентства України, наукових установ, лізингових компаній та громадських організацій.

На які ж преференції розраховувати вітчизняним аграріям, що обирають українську сільгосптехніку? Чи відкриється у наших машинобудівників друге дихання, щоби випускати доступні й конкурентні сільгоспмашини, аби розвиватися й відвойовувати внутрішній ринок? Про це ми говорили з головою робочої групи, директором Департаменту інженерно-технічного забезпечення та сільськогосподарського машинобудування Мінагрополітики Олександром Григоровичем.

За оцінками провідних фахівців, 2012 року в Україні площі під краплинним зрошенням досягли близько 75 тис. гектарів. Здебільшого (понад 50%) в такий спосіб отримують вологупросапні культури (овочеві, баштанні, картопля, кукурудза, соняшник, лікарські рослини тощо). І не дарма площі «під краплею» зростають щороку невпинно. Бо цю технологію можна налагодити навіть у бідних на вологу і далеких від річок та каналів полях і городах.

Коли ж у поливній воді стали розчиняти необхідні для рослин поживні й захисні речовини, вносячи таку корисну рідину дозовано й «в точку», урожайність зросла в рази. Андрій Шатківський, кандидат с.-г. наук, заступник директора Інституту водних проблем і меліорації НААН, згодився поділитися з нашими читачами «секретами» своїх досліджень в цій темі, що на практиці показали вагомі результати.

- Андрію Петровичу, розпочнемо, власне, з формули отримання високих урожаїв у краплинний спосіб. Які ж її складові?

- Я би особливу увагу приділив чотирьом основним складовим такої формули. А саме: генетичному потенціалу насіння, оптимальному водному та поживному режимам ґрунту та комплексній системі захисту рослин. Щодо посівного матеріалу – це окрема мова. Навіть найкраще насіння не дасть очікуваного урожаю, якщо проростатиме в сухому збіднілому ґрунті. І тут слід зазначити, що саме краплинне зрошення є чудовим інструментом для регулювання водного та поживного режимів. Цей метод частково може використовуватися і для внесення засобів захисту з поливною водою.

Поки дорослі політики вирішують, як вивести нашу державу з боргової економічної кризи, талановиті діти пропонують їм реальні шляхи розв’язання проблеми. Кращі винахідники в черговий раз зібралися у стінах столичного Палацу дітей та юнацтва, перетворивши його на яскравий ярмарок найфантастичніших ідей та вражаючих наукових здобутків. 

Понад сто моделей, макетів і досліджень старшокласники всіх регіонів демонстрували на ІІІ Всеукраїнській виставці молодіжних інновацій та творчих проектів «Майбутнє України». Незмінний організатор заходу - Національний центр «Мала академія наук України» - вже багато років займається виявленням і підтримкою обдарованих дітей, допомагає їм упроваджувати свої мрії у реальність, а геніальні розробки - у виробництво. Бо деякі розробки дітей легко «втерли б носа» багатьом коштовним і бездарним проектам.  

Більшість учасників приїхали до Києва з віддалених сільських глибинок. Тож проблеми екології та енергозаощаджувальних ресурсів їм найбільш знайомі. Приміром, твердопаливний котел «Екотерм», призначений для системи центрального водяного опалення виробничих приміщень, цехів та індивідуальних житлових будинків, потенційні клієнти закупили прямо на виставці. Розробка особливо цікава аграріям, бо працює котел не тільки на дровах, а й на відходах деревини та зернової і переробної промисловості (тирсі, стружці, соняшниковій лузці, подрібненій соломі), а також на торфі й кам’яному вугіллі. Автор цього потужного біопаливного клондайку – школяр Кам’янської середньої школи №1 та учень МАН Ярослав Швець.

Саморобна автівка братів Вадима та Михайла Даманських носить ім’я міфологічного птаха Фенікса – символу вічного оновлення. На пересічній місцевості у Бородянському районі Київщини їй немає рівних. Машина легко долає будь-які труднощі та розвиває швидкість до 90 км за годину.

Дивлячись на її викрутаси, важко повірити, що це чудо техніки з’явилося на світ зі звичайного металобрухту. За словами Вадима, вітчизняне серійне виробництво, на жаль, орієнтоване більше на іноземну техніку. Доступні малолітражні міні-автівки легкої конструкції у ньому відсутні. Тож сільські винахідники намагаються вирішити цю проблему самотужки.

Три роки втілювали сільські хлопчаки свою мрію у життя. За рік саморобну автівку «стулили», потім ще два роки доопрацьовували. «Фенікс» має «шкодівський» двигун об’ємом 1,2 літри та потужністю у 54 кінські сили. А обійшовся братам саморобний «Фенікс» у 3 тисячі гривень.

Головна перевага автівки – мізерні витрати на паливо. На відміну від конструкторських бюро, металевий птах відроджувався на відкритому подвір’ї. І плацдармом випробовування для нього стала територія колишньої ферми. У вихідні вона перетворюється на справжню трасу для перегонів.

Місцеві хлопці на своїх залізних конях демонструють тут фігури вищого «автопілотажу». І саме «Фенікс» є незрівняним лідером усіх змагань. Його власники отримують від автівки справжній драйв. До того ж, машина є надійним помічником у господарстві. І причеп з дровами привезе, і сіно корові. На ній і за грибами у ліс можна зганяти, і до крамниці.

У винахідників є чимало однодумців, які самотужки збирають різну спецтехніку. На селі вона користується великим попитом. Особливо, коли потрібно обробляти людські городи. А металобрухту місцевого звалища вистачить ще не на один тракторець, говорять народні умільці. Вони навіть планують створити свій технічний гурток для обміну досвідом і спілкування. Та поки що роблять це на численних приватних автосервісах району.

Професіонали, громадськість не раз били на сполох через ситуацію, що складається із реформуванням інженерно-технічного обслуговування агросектору України. Тим часом без відповіді залишаються їхні звернення до Верховної Ради, Кабінету Міністрів і профільного міністерства.

А факти недалекої історії свідчать: основою інтенсифікації сільгоспвиробництва, яке бере початок з 60-70 років минулого століття, було широке впровадження комплексної механізації та передових індустріальних технологій в сільському господарстві. І це давало відчутні результати. На кожного жителя України вироблялось по 1 тонні зерна (як у США), країна лідирувала у виробництві цукру – 5,9 млн. т на рік, виробництво м'яса досягло 6,4 млн. т, молока – 24,5 млн. т, яєць – 16,3 млрд. штук.

Сьогодні інженерна служба села переживає не найкращі часи. Нині вкрай розбалансовані системи технічного сервісу та сільськогосподарського машинобудування.

Відродження Департаменту інженерно-технічного забезпечення в Міністерстві аграрної політики та продовольства України та створення в складі цього департаменту відділу координації та розвитку сільськогосподарського машинобудування автоматично не покращило стан інженерно-технічного забезпечення села. В обласних управліннях агропромислового розвитку інженерна служба не створена, вертикаль її не відновлена. А інспекцію «Держтехнагляду», яка ще зберігала чітку структуру і доходила до районів та господарств, в більшості областей відірвано від основної інженерної групи і передано до складу новоствореної Держсільгоспінспекції України. Як наслідок, в деяких областях припинено реєстрацію та зняття з обліку сільгосптехніки, підготовку механізаторів тощо.

Українська асоціація аграрних інженерів (УААІ) вважає, що новоствореному Департаменту інженерно-технічного забезпечення та сільгоспмашинобудування Мінагропроду потрібно повернутися до питання відновлення вертикалі управління інженерною службою та ще поборотися за «Держтехнагляд», повернувши його до складу департаменту, як це було раніше.

За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, основні зусилля аграріїв спрямовані на збільшення валового виробництва зерна впродовж найближчих п’яти років до 80 млн. тонн, технічних культур – до 15 млн. т, м’яса – до 4 млн. т, підвищення конкурентоспроможності агропродукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. На чому ж ґрунтується така оптимістична заява? Чим вона підтримана? Чим будемо збирати такий врожай? 

Чому українські села нині майже задихаються без сучасної та якісної техніки, а вітчизняні виробники, в свою чергу, не мають можливості освоїти світові технології комплектуючих для сільськогосподарського обладнання? На ці та інші питання законодавці давно вже мали надати відповідь машинобудівникам. Адже встановлене чинним законом жорстке обмеження рівня питомої ваги вітчизняного виробництва у вартості техніки продовжує суттєво обмежувати АПК: машинобудівників - у освоєнні виробництва сучасного обладнання для села, аграріїв - у отриманні техніки на пільгових умовах.

Не секрет, що частину комплектуючих елементів сучасного машинобудування вітчизняні підприємства мусять завозити з-за кордону. Техніку, комплектуючі якої є іноземного виробництва, український закон не відносить до категорії вітчизняної. Тому вона не може поставлятися на умовах фінансового лізингу і не має державної підтримки.

Торік у парламентському Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин був розглянутий до другого читання законопроект «Про внесення змін до Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”» (реєстр. №8764 від 06.07.2011 р.), внесений народними депутатами України І. Прасоловим і Р. Ткачем. Документом пропонується внесення змін до Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» в частині удосконалення понять «вітчизняна техніка і обладнання для агропромислового комплексу», «вітчизняне машинобудування для агропромислового комплексу», а також особливостей надання держпідтримки на закупівлю техніки і обладнання для АПК.

Основна пропозиція проекту полягає у подовженні ним у часі дії окремих норм закону, які були обмежені терміном до 2010 року. Тобто встановлюється безстрокова дія певних норм державного стимулювання у часі. Однак, такий важливий для агросектору законопроект ніяк не може сьогодні подолати свій другий, головний рубіж. У першому читанні документ парламентарії прийняли ще на початку вересня 2011-го. 22 грудня того ж року направили його на повторне читання. За це рішення в сесійній залі проголосувало 239 нардепів. Утім, дискусія навколо законопроекту триває й досі.

XXIV Міжнародна агропромислова виставка «Агро-2012» засвідчила, що українські машинобудівники гідно конкурують з провідними світовими лідерами - виробниками сільгосптехніки. Але це їм вдається дуже важко, бо дорожнеча кредитних ресурсів не дає можливості розвиватися високими темпами, а відтак не вистачає коштів для інноваційних розробок і технологічного переобладнання заводів. 

Про стан у машинобудівній галузі, про можливості та потреби вітчизняних виробників ми дізналися у голови правління одного з лідерів виробництва сільгосптехніки в Україні - НВП «Херсонський машинобудівний завод» - Олександра Олійника.

- В Україні вітчизняному виробнику живеться гірше, ніж іноземному. Справа в тому, що на Заході існує значна державна підтримка галузі. Приміром, кредити там надають під 3-4% річних, існують пільги і преференції при експорті техніки, діє автоматичне повернення ПДВ. Ми цього позбавлені. До того ж програми для машинобудівної галузі, які затверджені в Україні сьогодні, не працюють, а Закон «Про машинобудування» знаходиться на розгляді Верховної Ради. Ми проти прийняття нової редакції цього документу. Бо він направлений, в першу чергу, на лобіювання імпорту. Та якщо ми на даному етапі не навчимося цінувати потенціал, який у нас ще зберігся, не забезпечимо підтримку галузі, то про продовольчу безпеку країни не може бути й мови. Адже все, що ми будемо виробляти, ми витрачатимемо на іноземну техніку, запчастини і залежатимемо від інших країн.

- Як Ви ставитесь до спільного україно-іноземного виробництва?

Паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, мінеральні добрива навряд чи колись дешевшатимуть. Отож, необхідно змінити підходи уїхньому використанні, аби сільгосппродукція по своїй собівартості була конкурентною на ринку. Тільки тоді аграрне виробництво зможе бути прибутковим. Рецепт вдалого й рентабельного господарювання знають у Корпорації «Сварог Вест Груп» - це точне землеробство, про що нам розповів начальник відділу точного землеробства компанії - Максим Маярчук. 

- На якій площі Корпорація «Сварог Вест Груп» планує запровадити технології точного землеробства цього року?

- Цього року ми запроваджуємо технології точного землеробства на 30 тисячах гектарів сільськогосподарських угідь. Загальна вартість інвестицій в закупівлю необхідної техніки, комплексного програмного забезпечення для складання електронних карт (ґрунтів, посівів, внесення добрив, врожайності), створення лабораторії для обробки проб ґрунтів тощо – становить близько 11 мільйонів гривень. Навіть за досить консервативними розрахунками, використання технологій точного землеробства дозволить зекономити на кількості внесених міндобрив на 5-10% та підвищить врожайність культур більше ніж на 5%.

На жаль, сьогодні на вітчизняному ринку домінує техніка китайського, польського, білоруського, російського, німецького, американського виробництва. І її на дві третини більше ніж наших машин. А от заступник директора Департаменту інженерно-технічного забезпечення Мінагрополітики Павло Гринько вважає, що має бути навпаки.

- Бо такий стан речей несе певну загрозу економіці держави, - каже він. - Справа в тім, що основна частка валового національного продукту повинна створюватись саме за рахунок національного виробника. Бо це забезпечення зайнятості людей, надходження податків до бюджетів усіх рівнів, зняття соціальної напруги.

- Павле Васильовичу, нещодавно відбулася нарада за участю представників провідних вітчизняних машинобудівних заводів і постачальників сільгосптехніки. На високому рівні, під головуванням першого віце-прем’єр-міністра України Валерія Хорошковського, йшлося про термінові рішення на підтримку галузі вітчизняного сільгоспмашинобудування. Які це рішення?

- Зокрема, профільним відомствам доручено ретельно проаналізувати ринок складної сільськогосподарської техніки з метою підтримки нарощування виробництва власних конкурентоспроможних машин. Передбачається визначити й потенційно перспективні розробки, які потребують державного сприяння.

Чималої уваги приділено узгодженню проекту Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК на період до 2015 року. В цьому стратегічному документі й передбачаються заходи з виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт із розроблення технічних засобів для впровадження ресурсозберігаючих технологій в агропромисловому комплексі. Визначено також напрями державної підтримки суб’єктів господарювання в АПК. Йдеться про здешевлення короткострокових і середньострокових кредитів, заходи з модернізації підприємств сільськогосподарського машинобудування.

Наблюдая за демонстрацией новейшей техники Ростсельмаш на полях ООО «Агро-Союз», становится понятно, почему машины этой компании не одно десятилетие востребованы и на украинском, и на мировом рынке. И почему аграрии отдают предпочтение именно им. 

Демонстрация могущества и уверенности

Ежегодно компания Ростсельмаш становится партнером международной конференции «Самовосстанавливающееся эффективное земледелие на основе системного подхода No-till», представляя свою технику как наиболее подходящую и для нулевой технологии растениеводства.

В этот раз на демонстрационной площадке Ростсельмаш представил 11 единиц техники, 10 из которых впоследствии вышли в поле на демонстрационный показ. Это - зерноуборочный комбайн TORUM 740, комбайны ACROS 580, сверхмощный трактор VERSATILE 435, тракторы VERSATILE 2375, VERSATILE 280, VERSATILE 220 с прицепным опрыскивателем VERSATILE PS 850, а также самоходный опрыскиватель VERSATILE SX 275.

Ростсельмаш показал свои возможности в поле, максимально продемонстрировав современный подход к земледелию.

«На конференции стартовала акция, которую Ростсельмаш разработал и представил аграриям Украины, учитывая сложнейшие погодные условия текущего года. И тот, кто сейчас заключает договор на покупку техники, получает максимальные скидки на тракторы - 11% и комбайны – 15%. Это – очередной наш шаг навстречу клиенту, - сообщил гендиректор Представительства Ростсельмаш в Украине Дмитрий Пирожков. - Технику Ростсельмаш покупатель сможет посмотреть в любой точке Украины и сделать свой определяющий выбор: сегодня компания выставила свои машины на 17-ти демонстрационных площадках дилеров».

«Вітаємо вас у царині науки і технологій!» Невеличкий біг-борд із такими словами неможливо не помітити, якщо ви у пошуках Українського науково-дослідного інституту УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого повернули з траси у бік Дослідницького. Та й правда: і доглянуті поля, і територія інституту, і дослідницькі лабораторії говорять про те, що тут усе робиться з точним науковим і технологічним підходом.

Ймовірно тому керівництво Міністерства аграрної політики та продовольства України і Національної академії аграрних наук уже вкотре саме у цьому науково-дослідному інституті проводять Всеукраїнський день поля. Цього року він отримав назву «Техніка успішного виробництва», адже виробляючи велику кількість збіжжя, ми просто приречені створювати вітчизняну агротехніку європейських зразків. На цьому, зокрема, нещодавно закцентував увагу суспільства Прем’єр-міністр України Микола Азаров. Утім, не все так ладно у цьому питанні в нашому домі: поки що українські чорноземи обробляє більше іноземних машин, аніж вітчизняних.

Отже, проблема не нова. Про неї добре знають в уряді, Мінагрополітики, НААН, громадських організаціях, що об’єднують виробників сільгосптехніки. І поки внутрішній ринок машин для АПК не захопили іноземні машинобудівники, треба поспішати.