Виробництво сої являє собою важливу складову світової економіки: з її урожаєм у продовольчі ресурси надійшло 100 млн. т соєвого білка, вироблено 43 млн. т соєвої олії, 183 млн. т соєвого шроту. Її посівами засвоюється 20 млн. т біологічного азоту. За рахунок неї у світову економіку надійшло більше $128 млрд. на рік.

В Україні спостерігається значне підвищення інтересу до сої. У зв’язку з розвитком ринкових відносин і потеплінням клімату, 25 областей розширили соєве поле. Україна посіла перше місце в Європі за виробництвом сої, має значні перспективи розширення її посівів. За 2001-2012 рр. в Україні посіви сої стабільно зростали: з 73 тис. га до 1,4 млн. га, у тому числі на Поліссі – з 580 га до 163 тис. га, в Лісостепу – з 33,5 тис. га до 906 тис. га, Степу – з 39 тис. га до 342 тис. гектарів. За прогнозами, до 2017 р. посіви сої збільшаться до 2 млн. гектарів.

В Україні соя вже вирощується в усіх 25 областях. За 2001-20012 рр. її посіви збільшилися з 73 до 1470 тис. га, урожайність зросла з 10,3 до 16,8 ц/га, виробництво – з 74 тис. т до 2,4 мільйонів. Україна за обсягами виробництва сої посіла перше місце в Європі.

У найближчі роки її посіви зростуть до 2 млн. га, в перспективі – до 4 млн. гектарів. Нові перспективи у розв’язанні проблеми кормового білка відкриває використання сортів сої, створених в Інституті кормів і сільського господарства Поділля (м. Вінниця), з високим потенціалом урожайності: Золотиста – 39 ц/га, КиВін – 38, Артеміда – 39, Омега вінницька – 40, Монада – 44, Княжна – 45, Хуторяночка - 46, Смолянка – 49 ц/га. Соя біологічно фіксує 155-198 кг/га азоту атмосфери, є одним із кращих попередників у сівозміні, стабілізуючим фактором росту виробництва зерна, зміцнення економіки господарств. Однак у ліквідації дефіциту кормового білка ще мало використовується нашими тваринниками, хоч увесь світ згодовує сою, щоб мати більше м’яса, молока і яєць.

Висока кормова цінність сої та продуктів її переробки полягає у високому вмісті білка: соя – 37-40%, соєва макуха – 36, соєвий шрот – 44-48, високобілковий соєвий шрот – 48-50, текстурований соєвий рослинний білок – 52, соєвий білковий концентрат – 70-75, соєвий білковий ізолят – 90-95%. Такого великого асортименту і обсягів високобілкових продуктів не виробляють з жодної іншої культури.

На світовий ринок надходить 99 млн. т сої, 60 млн. т соєвого шроту, 8,8 млн. т соєвої олії. У світових ресурсах рослинного білка соя зайняла перше місце серед усіх агрокультур.

Ягідний ринок зростає, розширюється асортимент цієї продукції. Отже українські фермерські та господарства населення можуть у нього влитися, в перспективі навіть експортувати свою продукцію не лише в довколишні країни, а й до Європи.

Виробництво плодово-ягідної продукції останніми роками показує значне зростання, а тож зрозумілим є інтерес агровиробників до розширення свого бізнесу в цій галузі. Поступово він стає одним із пріоритетних для України, його частка у валовій продукції сільського господарства складає близько 4%. Але поки що крупних постачальників ягід в країні не так багато. Цим теж приваблива ця галузь, бо ніші на ринку вільні й чекають своїх виробників.

Але є одне «але» - поки що попит перевищує пропозицію, і, як результат, ціни на ягоди зростають, що, поза сумнівом, відбуватиметься і в найближчі 5-6 років.

Щорік обсяги виробництва ягід збільшується на 10-15%, але це не межа. Навіть при сучасних можливостях цю цифру можна збільшити до 25% на рік. До того ж вигідні абсолютно всі види ягід: просто деякі мають нижчу цінову маржу, але більший обсяг ринку, інші - не вимагають великого виробництва, та при цьому ціна на них висока. Наприклад, така ягода як лохина при вирощуванні забезпечує високу маржу, хоча обсяг її ринку маленький і необхідні великі інвестиції у виробництво. В Україні лохину вирощують лише останні 6 років, які показали цікавість до цієї ягоди не лише з боку споживача, а й фермерів. Так, за останній рік площі під її вирощування потроїлися. На сьогодні вже близько 10 компаній розглядають пропозицію по вкладенню інвестицій у виробництво ягоди. Про інтерес споживача до неї говорить і той факт, що зростання цін на свіжому ринку цієї ягоди триває.

У виробництві соняшникової олії Україна лідирує в світі і, маючи таку «олійну монополію», формує ціни на світових ринках. Чи збережемо ми ці позиції і надалі та чого очікувати виробникам олійних культур і переробникам в 2013 році? Саме ці питання обговорювали експерти в рамках нещодавнього Міжнародного конгресу «Зерновий Олімп». 

Як відомо, основна вага в структурі світового виробництва олійних культур належить сої. І тут, на превеликий жаль, Україна не є першою, бо соя ще не популярна у наших аграріїв. Хоча експерти кажуть, що даремно сільгоспвиробники не звертають увагу на цю культуру. Адже в загальній світовій пропозиції олійних, за винятком пальмової олії, частка сої на світовому ринку складає 75%, а соняшнику - лише 10%.   

Поки що основними виробниками сої є Бразилія, Аргентина, США. Експерти переконують, що і в Україні розширюються посівні площі під цією культурою. «Соя доволі позитивно впливає на родючість ґрунтів та є хорошою кормовою базою для тваринництва, - зазначила керівник аналітичного департаменту Консалтингової агенції ААА Марія Колесник. - До речі, соєвий шрот набагато кращий за соняшниковий, і в світі для відгодівлі тварин використовують саме його та продукти переробки кукурудзи. Соя та кукурудза є вигідними для вирощування в Україні, бо вони не прив’язані до зміни кліматичних умов і обидві культури можна використовувати в сівозміні».

Проблема задоволення потреб населення земної кулі в білковій їжі набуває все більшого значення. Це обумовлено не тільки швидким зростанням його чисельності, а й рядом інших причин. Наприклад тим, що зі збільшенням врожайності злакових культур частка білка в зерні падає. До того ж, білок зернових дещо іншої якості в порівнянні з білком зернобобових культур. Взагалі в зерні зернових вміст білка до 20%, а в зернобобових - від 30 до 50%.

У групі зернобобових налічується більше 60 видів бобових рослин. Вони дають найбільш дешевий білок в світі й виробляють його на одиницю площі значно більше, ніж злакові. Якість і засвоюваність білка зернобобових вища, ніж у злакових.

Цінність цієї групи культур ще й у тому, що вони завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями засвоюють вільний азот повітря, частково забезпечуючи себе цим цінним елементом, і залишають його в ґрунті в значній кількості (від 60 до 200 кг на га) під наступні культури. Тож зернобобові виступають як покращувачі родючості ґрунту, введення їх в сівозміну вкрай важливо, особливо нині, коли в структурі переважають одновидові культури - в основному озимі й частково ярові зернові колосові.

У цілому ряді країн вважається, що збільшення частки бобових у структурі посівних площ, це: 1) джерело зростання виробництва продукції в сівозміні; 2) рішення проблеми рослинного білка; 3) збереження ґрунтової родючості; 4) часткове рішення захисту навколишнього середовища (використання азоту повітря замість мінерального). У США кожен 4-й гектар - це однорічні та багаторічні бобові культури.

Органічне господарювання спроможне успішно конкурувати з нині домінуючим – інтенсивним. Більше того, за певних обставин воно може забезпечувати більш високі врожаї, що дозволить успішно вирішувати продовольчу проблему, яка, за визнанням ООН, вже набула планетарного масштабу. Такої думки голова правління Федерації органічного руху України Євген Милованов.

Він, зокрема, зазначає, що в світі понад 1 млрд. людей голодує. І не тому, що бракує продуктів харчування. З цим якраз складається доволі непогано: світове виробництво сільгосппродукції неухильно зростає. Проблема полягає у нерівномірному її розподілі. Так, за словами Милованова, щорічно у Великій Британії на смітники потрапляє продуктів харчування на загальну вартість 10 млрд. фунтів стерлінгів. У США близько третини кукурудзи спрямовують на відгодівлю худоби. Значна частина технічних культур (насамперед, ріпаку) йде на виробництво біопалива.

Не ліпшим чином ситуація складається і в нашій країні. Дослідження, проведене Проектом USAID «АгроІнвест», доводить: близько 50% агропродукції не доходить до столу. Вона або залишається незібраною на полях, або губиться під час транспортування, або стає непридатною для споживання, поки зберігається в сховищах, і тому масово утилізується.

Євген Милованов визнає, що чимало аграріїв та переробників змушені братися за інтенсивне виробництво з економічних міркувань. Воно забезпечує їм зростаючі прибутки. При цьому не зважається на те, що надмірна хімізація, використання барвників, синтетичних ароматизаторів, консервантів, різних добавок шкодить здоров’ю споживачів, завдає непоправної шкоди довкіллю.

Останніми роками в Україні активно зростає виробництво кормів, що в свою чергу сприяє розвитку таких галузей тваринництва як свинарство і птахівництво. Саме тому в найближче десятиріччя, на думку експертів ринку, відбудеться нарощування обсягів кормовиробництва.

Тваринництво у рості

Кормовиробництво не є самостійною галуззю і багато в чому залежить від розвитку ринку тваринництва, оскільки при зростанні обсягів виробництва ВРХ, свиней і птиці, які є основними споживачами кормів, зростає виробництво і цього продукту. Впродовж останнього часу спостерігається збільшення поголів'я свиней (на 24%) і птиці більше ніж на третину (34%). А ось ВРХ з 2008 по 2012 рр. скоротила своє поголів'я на 3% (у т.ч. корів – на 9%), хоча у 2011 р. простежувалась тенденція до збільшення ВРХ (на 11%). Але при загальному зниженні поголів'я корів за останній період відбулося зростання продуктивності молочного стада. В 2011 р. виробництво свиней збільшилося на 10%, птиці – на 18%. У вівчарстві й козівництві теж спостерігаються тенденції до збільшення, і компанії з виробництва кормів стали більше випускати продукції для цієї категорії тварин.

Дотепер у більшості своїй ВРХ (69%) і зокрема корови (78%) вирощуються в господарствах населення. Такий стан справ гальмує розвиток галузі, бо розведенням ВРХ повинні займатися промислові виробництва. Близько 50% поголів'я свиней теж знаходиться в господарствах населення. А от головними виробниками птиці є сільгосппідприємства. Щоправда, останніми роками спостерігається скорочення частки ринку у господарств населення і збільшення частки агропідприємств, але відбувається це повільно.

Рентабельність тваринництва, тобто привабливість для інвестицій, все ще залишається невисокою, хоча впродовж останніх 4-х років показує позитивну динаміку. А завдяки зростанню цін на тваринницьку продукцію на внутрішньому ринку і впровадженню сучасних технологій, спостерігаються позитивні результати в розведенні тваринництва. У середньому по галузі рентабельність в 2011 р. склала 13%, по молоку - близько 12%, по яйцях - 40%, по яловичині показала негативні результати (-25%), по свинині знизилася на 4%. Підприємства, що займаються виробництвом птиці, теж декларували збитки.

В державному бюджеті на 2013 рік вирішили зекономити на виноградарстві, садівництві та хмелярстві, обмеживши кошти на розвиток цих галузей. Виноградарі на таке несправедливе рішення відреагували акцією протесту біля стін Кабміну. Учасники акції вимагали від влади ліквідувати заборгованість їм за 2012 рік, а також внести зміни до бюджету на рік наступний. 

Ще в 1999-му був прийнятий Закон «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», яким передбачалося 1% збір від реалізації алкогольних виробів спрямовувати до спецфонду, а звідти кошти мали витрачатися виключно на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства. Згодом цей збір збільшився до 1,5%. Програма діяла всі ці роки і дозволяла закладати нові насадження садів і винограду.

Та Верховна Рада України прийняла в цілому, а Президент підписав Закон №11000 «Про державний бюджет України на 2013 рік», включаючи згубну для виноградарів і виноробів статтю 10, відповідно до якої засоби спеціального фонду збору на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства переходять у загальний фонд держбюджету.

«Таким чином відбувся збій дії цього закону, - зазначає віце-президент асоціації «Виноградарі та винороби України» В’ячеслав Пономарів. - Фактично на сьогодні держава виплатила лише минулорічну заборгованість - 160 млн. грн., ще 90 млн. грн. отримали поточних виплат. Але що таке 90 мільйонів із бюджетної програми розміром в 1 млрд. гривень? Господарства, які вклали власні кошти, взяли кредити на закладення нових садів і виноградників, зараз через невиплату державою коштів - на межі банкрутства. І в такому стані знаходиться половина підприємств галузі».

Цього літа у багатьох агропідприємствах України додалось комор, ангарів, а також сучасних металевих силосів, інших зерносховищ, у тому числі з високотехнічним устаткуванням. Прагнення аграріїв закономірне: забезпечити надійне збереження вирощеного та зібраного урожаю. І не на місяць-два, а на далеко більші терміни, аби з часом зерно вигідно продати. Бо у жнивну пору, що загальновідомо, воно продається за одними цінами, а ближче до березня наступного року - за іншими, далеко вищими.

Бізнес на зерні, дійсно, справа вигідна. Проте і досить копітка. Бо турботи про зерно не завершуються із транспортуванням його у зерносховища. Сказати більше – вони подвоюються, потроюються. Адже збіжжя і у схові - наче зманіжена пані: продовжує вимагати до себе великої уваги. Десь щось не так трапиться з умовами його зберігання – і проблем не оберешся, а то й можеш втратити все, що закладено у зерносховище. Зрештою, на експорт неякісно збережене зерно ніхто не візьме. І з цього приводу хтось із учасників недавнього міжнародного семінару- практикуму «Теорія і практика зберігання зерна» (відбувся у Києві в рамках виставки «Зернові технології 2012») кинув неоднозначну та гірку репліку: «Тоді ти банкрут: плети личаки, пакуй валізи й утікай...»

Проте, зрозуміло, це крайність. Тим часом українські аграрії роблять усе можливе, аби належно утримувати збіжжя у зерносховищах. І не втрачають нагоди тут вчитися, переймати досвід, слідкувати за новими пропозиціями. Тому не випадково виступ на семінарі менеджера компанії «Байєр» (Ліон, Франція) Даніеля Люсьєна викликав як посилену увагу, так і чимало запитань із зали. Про що безпосередньо йшлося?

Гриби здавна входять до десятки традиційних українських страв. Смажені, сушені, солені - вони були у кожній українській оселі. Улюбленим заняттям для багатьох і донині є збирання грибів. Утім, якщо часу і бажання немає, за грибами можна сходити і до найближчої крамниці.

В період перебудови в наших магазинах з'явились шампіньйони, штучно вирощені або завезені з Польщі, Нідерландів, Німеччини. Та з часом на полицях магазинів забіліли й соковиті шапочки печериць, на етикетках яких красувалася позначка «Вироблено в Україні». Їх вирощують в екологічно чистих умовах, максимально наближених до природних. А за смаковими і поживними якостями такі гриби не відрізняються від лісових. До того ж, вони безпечні настільки, що їсти їх можна навіть сирими!

Сімейний бізнес

Дев’ять років тому Михайло і Наталія Ільчуки вирішили продовжити сімейний бізнес. Було в кого перейняти багатий досвід: їхні батьки почали вирощувати гриби багато років тому у домашньому підвалі. Початківці придбали занедбаний тваринний комплекс у селі Яблунівка Макарівського району на Київщині, відбудували його та переобладнали під ферму для вирощування печериць.

- Обладнання для вирощування закупили в Польщі, переймати досвід їздили в Нідерланди, а компост, засіяний міцелієм, купуємо на двох підприємствах Черкаської і Тернопільської областей, - каже Михайло Ільчук, керівник ПП «Яблунівський виробничий комплекс».

Він захоплювався операми Верді, Россіні, Пучіні, слухаючи їх мовою оригіналу. Вивчив англійську, щоб без купюр прочитати Дарвіна, а твори Сенеки опановував французькою. Зачаровував колоритним співом і дивував умінням відтворювати природу пензлем та олівцем. Але не став композитором, артистом, літератором, художником… Бо присвятив своє життя й талант науці фізіології рослин й мікробіології, залишивши скарб відкриттів, на основі яких ґрунтуються нові технології сьогодення.

Його ім’я – Микола Холодний, академік АН УРСР, заслужений діяч науки України, засновник вітчизняної школи фізіології рослин. І це ім’я по праву сьогодні носить Інститут ботаніки НАНУ.

Саме неабиякій актуальності для сьогодення ідей академіка М. Г. Холодного і був присвячений Міжнародний науковий семінар, що відбувався в інституті біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України за організації Державного підприємства «Міжвідомчий науково-технологічний центр «Агробіотех».

«Не дивлячись на витівки зимової стихії, які негативно позначились на життєдіяльності столиці України, цей день я вважаю дуже вдалим, - зазначив директор «Агробіотех» Сергій Пономаренко, відкриваючи зібрання, - адже в залі зібралися однодумці як з ближнього, так і далекого зарубіжжя, які вболівають за завтрашній день, працюючи над запровадженням екологічно чистих природних технологій в аграрному секторі. А Микола Григорович Холодний ще понад півсторіччя тому передбачав, що прийде той час, коли аналоги фітогормонів працюватимуть у технологіях агровиробництва не менш ефективно, ніж добрива, хімічні засоби захисту та стимулятори, особливості насіння. До речі, створення 2000 року й ефективна діяльність у сучасних реаліях ДП «Міжвідомчий науково-технологічний центр «Агробіотех» сприяє державному регулюванню в галузі високих технологій виробництва екологічно безпечних регуляторів росту рослин, зокрема й на основі природних фітогормонів, вивченню яких присвячена наукова діяльність академіка Холодного».

Сьогодні, виявляється, в плодоовочевому бізнесі дійсно можна досягти висоти. Та спочатку треба повчитися у професіоналів. Зокрема, запам’яталася майстер класами ІХ міжнародна конференція «Овочі та фрукти України 2012», що відбувалася  в рамках виставки «Fresh Produce Ukraine 2012», організованої проектом «АПК-Інформ: овочі та фрукти» (Україна, Росія), ТОВ «Компанія «Місто Мрії» (Україна), ВТО Exhibitions BV (Голландія).

В «екзамені для професіоналів», як презентували захід його ініціатори, взяли участь понад 200 делегатів із 18 країн світу. Спонсором виставки стала Чилійська фруктова асоціація, а конференції - компанія «Фітомаг».

Андрій Ярмак, автор проекту «АПК-Інформ: овочі та фрукти», заінтригував уже назвою своєї доповіді: «Філософія плодоовочевого виробництва: світовий досвід та український шлях. Чи можна стати олігархом?»

«Мій досвід роботи з інвесторами показав, що більшість із них не можуть отримати чітку відповідь на запитання: «А навіщо?» - з такого повороту розпочав Андрій. - І вони не побачать причин для інвестування, якщо не матимуть конкретної відповіді».

Далі А. Ярмак зупинився на специфіці плодоовочевого бізнесу, ступенях ризику, ролі масштабів площ, факторах успіху, нюансах асортименту…

Сім’єю чи «колгоспом»?

Дехто завзято переконує, що для України тільки «в колгоспі - щастя», ратуючи за великотоварне виробництво. А як засвідчує дослідження Андрія Ярмака, найуспішнішими у світі є саме невеликі господарства сімейного типу. «За кордоном міряють ступенем ефективності, якості, а в нас – тисячами гектарів, - образно висловився автор.

1900 рік. У Париж на Всесвітню виставку садівництва кращі садоводи привезли з різних країн плоди виведених нових сортів. До зали, де засідало журі, увійшов високий, широкоплечий, з розкішною бородою чоловік. Це був український садовод Лев Платонович Симиренко.

Він запропонував присутнім оцінити яблука нового сорту. Побачивши зеленуваті, з великими світлими цятками плоди, члени журі відмовились їх дегустувати. Куди таким яблукам до червонобокого Шафрану чи ніжного Макінтошу! Тоді Симиренко домовився з людьми, які розносили плоди для дегустації, щоб вони подали відомим і шанованим садоводам його яблука, не називаючи сорту. Ось їх скуштував один член журі, потім другий, третій… І трапилось неймовірне: всі були немов зачаровані, відчувши приємний, невідомий донині смак і аромат плодів.

Потім всі заговорили, розхвалюючи яблука, забувши про їхнє забарвлення і непривабливий вигляд. Так сорт, названий вченим на честь його батька Платона Федоровича – Ренетом П.Ф. Симиренка, набув світової слави. І з маловідомого українського села Млієва сорт розповсюдився на Кубані, Поволжі, у Північному Кавказі, Криму, степовій і лісостеповій зонах України, Середній Азії. Його почали вирощувати в Північній Америці, Західній Європі (особливо у Франції). Сорт Ренет П.Ф. Симиренка став еталоном смаку плодів і ввійшов у «світову вісімку» - вісім кращих сортів світу.

Лев Платонович мав наукові стосунки з розсадниками Німеччини, Франції, Бельгії, Голландії, Австро-Венгрії, Італії, США й інших країн світу і отримував від них матеріал майже всіх відомих на той час сортів плодових і ягідних культур. До 25-річчя з дня створення розсадника в його колекції було: 900 сортів яблуні, 889 – груші, 81 - сливи, 350 – черешні та вишні, 115 – персика, 56 – абрикоса, 165 - аґрусу, 45- горіха. Крім того, була зібрана колекція квіткових і декоративних рослин – 927 форм троянд, 305 різновидів хвойних, багато інших декоративних рослин.

Багато розвинених країн світу (США, Німеччина, Нідерланди, Канада) усвідомили важливість охорони родючості ґрунтів і законодавчо закріпили цілу систему, спрямовану на їх збереження. В Україні теж створена досить потужна нормативно-правова база щодо охорони земельних ресурсів, проте діє вона малоефективно. Або й взагалі не діє.

Цікавим є досвід роботи системи охорони родючості ґрунтів на державному рівні у Федеративній Республіці Німеччина. Більше 53% загальної території цієї країни використовуються в якості сільгоспугідь (19,1 млн. га). З них близько 50% (9,4 млн. га) класифікуються як менш благополучні для вирощування сільгоспкультур. Середня врожайність злакових у гірших за умовами районах становить 50-60, в кращих – 100 ц/га.

Майже 100% сільгоспземель перебувають у приватній власності. Середня площа землеволодіння приватними особами становить 20 гектарів. Близько 70% таких земель - в оренді, бо вартість землі в Німеччині дуже висока (20-25 тис. євро за 1 га) і купувати її для вирощування агропродукції є нерентабельно і економічно невигідно. Тому рух сільгоспземель на ринку дуже низький. Середній термін дії договору оренди - 12 років, хоча в останні роки відмічається тенденція до скорочення цих строків.

У порівнянні з Україною, Німеччина має переважно дрібні за площею господарства. Середній розмір становить 50-60 гектарів. Розмір великих господарств – 400-500 гектарів. Якщо господарство спеціалізується на вирощуванні однієї культури, її розмір може становити лише 5-6 гектарів.