Схоже, парламентарії нового скликання не залишать поза увагою молочне питання, над яким активно попрацювали їх попередники. 7 червня 2012 року Верховна Рада України шостого скликання прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко». Президент України Віктор Янукович не підписав документ з багатьох підстав, які він виклав до цього закону.

Перша сесія сьомого скликання зареєструвала пропозиції Глави держави за №0981 від 12.12.2012 року. Тож чи дійде до свого фінішного етапу такий важливий для агросектору документ - вирішувати новому складу профільного парламентського комітету.

Нагадаю, що необхідність цього закону була продиктована ситуацією, що склалася в галузі тваринництва, зокрема, у виробництві молока. Автори законодавчої ініціативи - нардепи шостого та сьомого скликань: голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Григорій Калетнік, Віталій Борт, Сергій Терещук, Ігор Сідельник та Артем Пшонка. Парламентарії давно пропонують урядовцям удосконалити механізм держпідтримки АПК, зокрема, аграрних інтервенцій, та забезпечити доступ до товарів молочної групи всім верствам населення, незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Нардепи наводили сумну статистику, за якою чисельність корів на селі з 1990 по 2010 рік зменшилась майже у 3,5 рази: з 8,4 до 2,6 млн. голів. Відповідно, виробництво молока впало в 2,2 рази: з 24,5 до 11,1 млн. тонн.

Головне юридичне управління та Головне науково-експертне управління парламенту у своїх висновках до законопроекту зазначили необхідність додаткового обґрунтування запропонованих законодавчих пропозицій, пов’язаних із державним ціновим регулюванням. Науковці також зажадали висновку уряду, бо відповідно до приписів ст. 116 Конституції України, проведення цінової політики забезпечує Кабмін.

Приємно спілкуватися з професіоналом, який уболіває за справу свого життя, знає її досконало, навчає інших і, звісно, усім серцем бажає урятувати її для майбутніх поколінь.

Саме такою людиною є наш сьогоднішній співрозмовник - Василь Михайлович Туринський, доктор с.-г. наук, професор, президент Асоціації вівчарів і козівників України.

- Василю Михайловичу, на жаль, баранина і овече молоко в Україні, як і раніше, є продукцією для гурманів, бо на прилавках торговельних мереж її практичнонемає. У чім причина?

- Ситуація дійсно невтішна. І для цього є як історичні, так і сучасні причини. Недоліком українського вівчарства є те, що багато років пріоритетним був саме вовновий напрям. За радянських часів це виправдовувалося високою рентабельністю: 16 державних установ використовували овечу вовну (була навіть відповідна постанова Кабінету Міністрів України про квоту), та і шкільна форма була напіввовняною. Отже, замовлень надходило чимало, і вівчарство працювало на легку промисловість. Сьогодні діти носять китайський пластиковий «секонд-хенд», армія перейшла на комуфляжний варіант одягу - немає шинелей, бушлатів, хутряних курток тощо. Це, безумовно, вдарило по галузі.

- Але вівця, крім вовни, дає молоко і м'ясо. До того ж, ця продукція вважається чистішою порівняно з продукцією інших галузей тваринництва і птахівництва. Яка ситуація зараз у цих напрямах?

- Виробництво баранини та виробництво і переробка овечого молока – нині найперспективніші напрями вівчарства. Та в Україні немає власних спеціалізованих м'ясних і молочних порід. А це на сьогодні головний двигун підвищення рентабельності виробництва, бо харчування для людини є первинним. Населення планети зростає, продукції треба більше. В усьому світі виробляється всього 8 млн. т баранини. Відповідно, середня статистична норма споживання цього м'яса складає лише 1кг 200 г на людину в рік. Нормою ж є 4 кг баранини в рік. Араби хочуть споживати 8 кг, а небідні мусульмани претендують на 30 кг у рік. А нині маємо повний дефіцит, і на наступне століття немає просвіту, бо за минулі 30 років поголів’я овець і виробництво баранини не збільшилося.

Майже тридцять років тому за спільної ініціативи Міністерства сільського господарства і Міністерства внутрішніх справ в Україні були створені підрозділи ветеринарної міліції. Саме їхні фахівці допомогли у короткі терміни ліквідувати численні вогнища ящуру, класичної та африканської чуми свиней, сибірки тощо. Проведені заходи дозволили заощадити уряду значні кошти та попередити економічні збитки.

Про сьогоднішні проблеми і завдання служби нам вдалося дізнатися у начальника Відділу ветеринарної міліції МВС України, полковника міліції Сергія Оксюти.

- Наші працівники - не просто фахівці ветеринарного профілю, але ще і юристи, - розпочав розмову Сергій Іванович. – І вимоги до них дійсно дуже високі. Нині у підрозділах ветеринарної міліції країни працює всього 130-140 чоловік, тому у деяких областях це лише 3-4 фахівці. Але ми намагаємося тримати ситуацію під контролем, бо наша мета – захищати здоров’я наших співгромадян, вилучаючи з обігу небезпечну продукцію тваринного походження, а також попереджаючи економічні збитки в масштабах держави.

     - Чи багато небезпечної сировини вилучено й утилізовано за 2012 рік?

     - Завдяки ефективній співпраці ветеринарної міліції з іншими службами за дев’ять місяців вилучено більше 700 тонн неякісної продукції, 95% якої компетентні органи визнали небезпечною для здоров’я людини. Все утилізовано на спеціалізованих підприємствах. Зазвичай таку продукцію наші співробітники вилучають під час перевірки складів, великих баз, при транспортуванні вантажів.

Як виявляється, стейк з тварини породи м’ясного напряму продуктивності якісніше, ніж з молочної. Про це та деякі інші аспекти роботи м’ясної галузі нам розповів Олег Леонідович Білозерський, голова Української галузевої виробничо-наукової асоціації «М’ясне скотарство».

- Шановний Олеже Леонідовичу, розкажіть, будь ласка, з якою метою була створена Ваша асоціація? Хто її члени?

- Наша асоціація була заснована у 1992 році з ініціативи господарств, які розводять худобу м’ясного напряму продуктивності. Основна мета її створення і роботи – це захист інтересів членів асоціації, а також сприяння розвитку виробництва високоякісної яловичини і поліпшення продуктивності тварин. 82 господарства входить в нашу асоціацію, а це 48% від загальної чисельності племінних господарств України, які займаються м’ясним скотарством.

- Які питання вона допомагає вирішувати (на законодавчому, фінансовому або інших рівнях)?

- Перш за все, ми - представники і захисники законних інтересів членів асоціації у державних, господарських та міжнародних організаціях. Надаємо консультацію щодо організації племінної роботи в галузі, а також допомагаємо господарствам у закупівлі племінного молодняка як у межах держави, так і в зарубіжних країнах. Допомагаємо нашим господарствам у розробці оптимальної структури кормовиробництва, застосуванні сучасних технологій заготівлі та використання кормів, створенні пасовищ. Завдяки асоціації налагоджені зв’язки між її членами та іншими підприємствами щодо реалізації продукції, придбання необхідних матеріальних ресурсів, організації виставок і ярмарків. Зрозуміло, наші співробітники узагальнюють передовий вітчизняний і зарубіжний досвід для впровадження наукових розробок і здійснення інформаційно-методичного, правового та консультативного забезпечення підприємств.

Якщо є попит споживача, то і виробництво нарощує обсяги. За останні два десятиріччя споживчі уподобання зазнали значних змін. Практично вдвічі знизився вжиток м'яса на душу населення. Якщо в 1990 році м'яса всіх категорій середньостатистичний житель України споживав 84 кг у рік, то з 2000-го по 2005-й ця цифра падає аж до 34 кілограмів. Після 2005 року, щоправда, споживання зростає, але повільно.

Та водночас в останні роки значно змінилися й смаки українців. На це впливала, найшвидше, не відсутність різних видів м'яса, а ціна, яка, що не кажіть, «регулює» гаманець і бюджет кожної сім’ї. Якщо пригадати, то за радянських часів найдешевшим м'ясом була яловичина, та й вироблялося її значно більше. Кілограм свинини на 20-30 коп. був дорожчим (ціни державні), птиці - в межах свинини, а деколи і на 60 коп. дорожче. Все залежало від категорії м'яса.

Не дивно, що в 90-ті роки минулого століття переважало виробництво яловичини і телятини (45,4% від усього виробництва м'яса і птиці), майже наздоганяла ці показники продукція свинарства (40,7%), разом вони і представляли практично весь м'ясний ринок (більше 86%).

Сьогодні м’ясні баланси інші: перше місце на ринку посідає виробництво м'яса птиці (46,4%), у виробництві свинини обсяги знизились, та не набагато (32,9 %). А ось відсоток виробництва яловичини і телятини впав значно (18,6%). Баранина, козлятина, кролятина і конина, як і в минулі часи, залишаються м'ясом для гурманів (2,1% від усього виробництва в 2011 р. проти 2,3% у 2000-му). На думку міжнародних експертів, і в найближчі 10-15 років ринок вжитку м'яса не зміниться. Пріоритетним у виборі споживача залишатиметься м'ясо птиці та свинина.

У 2011 році всі категорії господарств виробили 2143,8 тис. тонн м’яса худоби та птиці, а це на 84,8 тис. т більше, ніж у 2010-му. На 1 вересня поточного року виробництво м’яса всіх видів перевищує на 103,7 тис. т (9,4%) реалізацію. Це свідчить про нарощування м’ясного потенціалу.

Про розвиток м’ясної промисловості в Україні нам вдалося розпитати Андрія Гетю, директора Департаменту ринків тваринництва з Головною державною племінною інспекцією Мінагропроду України.

- Андрію Анатолійовичу, якими є нині конкретні результати м'ясної галузі? Чи допомагає держава розвитку м'ясної промисловості? Що зроблене для цього на законодавчому рівні, яку конкретну допомогу отримали виробники м’ясної промисловості з бюджету?

- Враховуючи те, що ведення галузі м'ясного скотарства є капіталоємним, і віддача від нього потребує тривалого часу, міністерство підготувало проект постанови уряду «Про внесення змін до Порядку використання сум податку на додану вартість, сплачених переробними підприємствами до спеціального фонду державного бюджету», яким серед іншого передбачено відновити спеціальну бюджетну дотацію за поголів'я корів м'ясного напряму продуктивності.

У відповідності до вказаного проекту постанови спеціальна бюджетна дотація за поголів'я корів м'ясного напряму продуктивності надається сільгосппідприємствам (племзаводам, племрепродукторам та іншим агропідприємствам) за кожну корову м'ясного напряму продуктивності. Племінним заводам сума сягає до 1900 грн. за голову, племрепродукторам - до 1000, іншим агропідприємствам - до 600 грн. за голову.

Вчені разом із представниками Міністерства аграрної політики та продовольства, здається, знайшли рішення, яке дозволить активніше розвиватися молочній галузі і водночас забезпечить українських дітей якісною молочною продукцією. Для виконання цих двох завдань потрібно створити екологічно чисті спеціальні сировинні зони.

За словами заступника міністра Олександра Сеня, кілька галузей є індикаторами ведення успішної агрополітики. І одним із таких показників є молочна галузь. Посадовець переконаний: якщо найближчим часом вдасться зробити зрушення в цьому секторі, то можна говорити про подальший його розвиток. Але на заваді є кілька важливих факторів - використання застарілих технологій, виробництво не завжди якісної продукції, слабка сировинна база, взаємовідносини між виробниками та переробниками. Тож маємо в молочній галузі цілий ланцюг невирішених проблем.

Та найперше в профільному міністерстві вирішили подбати про якісну сировину, а відтак і якісне молоко для споживачів. Для цього в Інституті агроекології і природокористування НААН розробили науково-методичні рекомендації з визначення територій, придатних для створення спеціальних сировинних зон. За словами заступника директора цієї наукової установи Лідії Моклярчук, роботу над обґрунтуванням наукових основ створення та сталого функціонування цих сировинних зон в інституті започатковано ще понад 15 років тому. За цей час розроблено низку документів, які були основними нормативними документами для створення і експлуатації ССЗ. «Одним із важливих документів, призначених для державних органів виконавчої влади та виробників сировини, є «Науково-методичні рекомендації з визначення територій, придатних для створення спеціальних сировинних зон», - зазначає Лідія Іванівна. - Здійснення на державному рівні комплексу заходів, спрямованих на створення цих зон стимулюватиме розвиток вітчизняного виробництва дитячого і дієтичного харчування, і водночас буде першим кроком до впровадження органічного виробництва».

Вівчарство, як галузь тваринництва, має підґрунтя на існування завдяки комплексу продукції, яку здатна давати вівця. Крім продуктів харчування та сировини для медичної і фармакологічної промисловості, вівці продукують вовну. Ця альтернативна синтетичним волокнам природна сировина в епоху наростання енергетичної кризи з часом може посісти провідне місце у задоволенні потреб людства.

Ще не так давно вівчарство України було на 70% представлено тонкорунними вівцями, а це близько 6,5 млн. голів. З них більша частина – вівці асканійської тонкорунної породи та таврійського типу, який входить до її складу. Створено породу академіком М.Ф. Івановим в 30-х роках минулого століття. А одним із основних господарств-оригінаторів її створення був державний племінний завод «Красний Чабан» Каланчацького району Херсонської області.

Історія цього господарства - невід’ємна частка історії вітчизняного вівчарства, його виникнення, післявоєнного відродження та подальшого розвитку.

В результаті творчої та самовідданої праці тут створено високопродуктивне стадо овець асканійської тонкорунної породи. Племінна продукція господарства користувалася попитом як в Україні, так і за її межами.

У 80-х роках минулого століття на вимоги часу було створено високопродуктивний заводський тип овець, який став складовою нового таврійського внутрішньопородного типу асканійської тонкорунної породи. Тип створено із використанням баранів породи австралійський меринос шляхом ввідного схрещування з асканійськими вівцематками. Тварини нового селекційного досягнення об’єднали в собі високий рівень продуктивності та відмінні вовнові якості, що зробило їх конкурентоздатними на світовому ринку.

До моменту одержання Україною незалежності стадо господарства налічувало 25 тис. овець, з них 50% - вівцематки. Настриг митої вовни на одну вівцю становив 3,4 кг, вихід ягнят на 100 вівцематок – 110-115 голів. Щорічно реалізувалося 5,5-6,0 тис. племінних овець. Справжня племінна індустрія.

Для Олени та Петра Покальчуків із села Підгірці Рівненського району корова – це і годувальниця великої сім’ї, і чи не єдиний спосіб заробітку. Щоправда, встає мати п’ятьох дітей та бабуся трьох онуків раніше від сонця, а лягати доводиться вже за північ: треба зробити з молока сир і сметану, щоб на базар до Рівного завезти. Нелегка то праця, але без неї в українському селі просто не вижити.

Нині заробітку від корови немає: вона ось-ось обзаведеться телятком. Покальчуки дуже сподіваються, що це буде теличка. Торік мали бичка, якого кілька днів тому здали заготівельнику – по 14 гривень за кілограм живої ваги.

- Але ж за бичка, якому рік, вам сьогодні належить від держави дотація в тисячу гривень?

- Чули ми про ту дотацію, але ж то треба було бичка ідентифікувати, довідки збирати, пороги оббивати… Коли нам тим займатися – косовиця, зерно молотили. Та й, як-не-як, майже 4 тисячі гривень одразу взяли – наш бичок трохи не 300 кілограмів заважив. Якщо розібратися, невеликі то гроші, але ж студентам на навчання готували. Хіба ж та копійка на селі коли зайвою буває? Та й, знаєте, зневірилися наші люди, все оглядаються: а що, як і ця програма тільки до виборів буде? А порадитися ні з ким…

Держава декларує партнерство

Сьогодні 79% українського молока виробляється у селян і лише 21 – в агрогосподарствах, констатують в Мінагропроді. На Рівненщині частка корів у населення ще вища. Тобто, за нашими підрахунками, ще принаймні 10 років поїти Україну молоком буде селянин. Саме тому й вирішили підтримати його через дотацію на молодняк: це не тільки поступове відновлення поголів’я, а й розвиток галузі тваринництва. Тому програма підтримки діятиме не менше 4-5 років. І тут держава, запевнюють чиновники, є партнером селянина.

Свинарство здавна вважається національною галуззю України і, враховуючи цей факт, за традицією науковці-свинологи, керівники та зоотехніки господарств зібрались на нараду-навчання. Аби у професійному колі обговорити проблеми галузі, яких на сьогодні чимало. Зокрема, гостро стоїть питання покращення генофонду.

Цього разу зустріч відбулася на базі державної установи - Миколаївської сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошуваного землеробства НААН. Основною породою, на прикладі якої обговорювались перспективи вдосконалення показників «скороспілої» галузі, стала вітчизняна червона білопояса, одна з 11 порід свиней, які нині розводять у нашій державі.

Та, на жаль, традиції й національна любов до сала в українців потихеньку згасають. Про це свідчить статистика: у 1913 році свинина займала 59% українського м'ясного ринку, в 1990-94 роках - 35%, а в 2001-2002 - менше 30%. Як бачимо, кількість куцохвостих паць з роками зменшилась вдвічі. Нині в Україні налічується трохи більше п’яти тисяч виробників свинини. А буквально 19-20 років тому поголів’я свиней в господарствах було втричі більшим.  

І все ж, попри кризові забобони, спостерігаються ознаки відродження галузі свинарства. Хоча, на думку Віктора Лісного, директора ТОВ «Фрідом Фарм Бекон», яке нині в Україні є взірцевим господарством по веденню селекційно-племінної роботи з поліпшення червоної білопоясої породи, до ідеалу ще далеко. Сьогодні, стверджують керівники провідних господарств, уже неможливо досягти якихось значимих успіхів без докорінних змін у селекції тварин, у технології їхньої годівлі й утримання, у підготовці кваліфікованих фахівців для роботи в сучасних умовах. Суттєво підвищились вимоги і до племінних господарств, кожного року Мінагропрод України проводить їх атестацію і переатестацію. 

- Свинарське господарство, яке має відповідати статусу племінного репродуктора, повинне мати в своєму активі не менше 40 основних свиноматок, - зазначив один із організаторів семінару-навчання Валентин Рибалко, один із авторів породи і головний науковий співробітник Інституту свинарства ім. О. В. Квасницького НААН. - Племзавод має нараховувати не менше 70-80 основних свиноматок. А кожне господарство повинно розробити власний план селекційно-племінної роботи зі стадом.

Це ж стосується і червоної білопоясої породи свиней, адже деякі її показники, на думку провідних науковців, які спеціалізуються на цій породі, дещо втрачені з того періоду, коли її тільки-но почали створювати. 

Нині свинина є одним із затребуваних видів м'яса. Конкурує з нею у споживанні хіба що м'ясо птиці, оскільки воно ще відносно дешеве. Виробництво ж свинини складає близько 40%загального виробництва м'ясної продукції у світі. 

Цінна українська галузь

Свинина є одним із цінних видів м'яса завдяки збалансованості у своєму складі вітамінів, мікроелементів, життєво важливих аміно- і жирних кислот. Тому галузь претендує на одну з найперспективніших в м’ясній промисловості світу і в Україні зокрема.

За оцінками фахівців, прогнозується значне зростання виробництва м'яса в цілому. Цьому сприяє подальше збільшення народонаселення у світі. Найбільші показники зростання будуть у птахівництві, бо ціна на птицю є найбільш конкурентоздатною. Непогані показники прогнозують у виробництві свинини, а от у яловичини - зниження або зупинка на колишніх показниках. Враховуючи цей факт, виробникам свинини вже зараз необхідно думати про розширення своїх виробництв, збільшення поголів'я свиней, зменшення ризиків у виробництві.

Якщо зробити екскурс в історію, то намалюється не дуже приваблива картина розвитку галузі. У 1913 році на території сучасної України вирощувалося 8,5 млн. голів свиней. Свинарство того періоду відігравало велике значення у сільському господарстві країни, зокрема, для малоземельних селян, бо свиней було легко вигодувати і збути; джерелом корму для них була картопля, відходи сільських господарств та їжі. Виробництво поголів'я свиней впало на початку 1920-х pоків до половини кількості 1916-го (6,5 млн.), та вже в 1928-му в УРСР налічувалось 8,6 млн. свиней. Внаслідок колективізації їх кількість зменшилася з 7,0 млн. у 1929 р. до 4,5 млн. у 1930-му і 2,0 млн. у 1933 р., за 5 років швидко зросла до 7,7 мільйонів.

При формуванні собівартості тваринницької продукції вартість кормів, якщо порівняти з іншими статтями витрат у виробництві, займає домінуюче місце. У фінансовому плані ця частка сягає 60-70%.

З давніх часів будь-який господар знав, що повноцінна годівля корів, бичків, свиней, птиці – це запорука вирощування продуктивної і здорової худоби. І саме корм більшою мірою визначає рівень конкурентоспроможності на ринку м'яса. А якщо торкнутися питання собівартості, то зменшити її – одна з головних цілей будь-якого аграрія. Корми забезпечують потребу худоби в найважливіших елементах живлення: протеїні (білок та продукти його утворення і розпаду), мінеральних речовинах (кальцій і фосфор).

Для годування великої рогатої худоби в літній період використовують у більшості зелені корми - траву пасовищ, зелену масу сіяних рослин, бадилля коренеплодів, городніх культур. При стійловому утриманні добовий раціон худоби переважно складається з соковитих кормів (буряк, морква, силос, картопля) і грубих (сіно, солома, стебла кукурудзи після прибирання качанів на зерно).

Додатково дають концентровані корми - зерно, висівки, комбікорми, макуху і шрот з насіння соняшнику, сої, ріпаку. Для забезпечення тварин мінеральними речовинами використовують кухарську сіль, кісткове борошно, кормові фосфати тощо. Як додаткове джерело на корм йдуть також харчові та кухонні відходи.

Та для оптимізації раціону тварин по енергії, протеїну, макро- і мікроелементам, вітамінам і біологічно активним речовинам відповідно до норм годування краще використовувати комбікорм. Основною сировиною для його виробництва є зернові та зернобобові культури (або їх природна суміш), найбільш важливі з яких – пшениця, ячмінь, кукурудза, жито, соя тощо.

Нині актуальним в умовах ринку є завдання селекційно-генетичними методами створити на базі місцевих сименталів м’ясний симентал з використанням кращого генофонду симентальської породи м’ясного напрямку продуктивності зарубіжної та вітчизняної селекції для отримання конкурентоздатної яловичини в Карпатському регіоні Буковини. 

При створенні нового буковинського типу м’ясного сименталу нової генерації худоби науковці, спеціалісти-тваринники сформували більш продуктивну худобу з високою інтенсивністю енергії росту і м’ясною продуктивністю відповідно до господарсько-кліматичних умов базового господарства ДПДГ «Чернівецьке». 

Прикладом створення таким шляхом нової генерації м’ясної худоби було завезення бугаїв-плідників м’ясного сименталу зарубіжного походження й перетворення на буковинський тип м’ясного сименталу нової популяції симентальської м’ясної породи великої рогатої худоби.

Порівняно простим методом щодо заміни симентальської породи було поглинальне схрещування, яке передбачало послідовне, до 4-5 поколінь, використання на матках місцевого буковинського сименталу комбінованого напрямку продуктивності й кожного наступного покоління осіменіння поліпшуючими бугаями-плідниками м’ясного сименталу зарубіжної селекції. При цьому відбулася повна заміна симентальської породи на більш продуктивну з генетичним м’ясним потенціалом, яка прижилася в передгірній зоні області.

Виявлено, що насправді спадковість місцевих сименталів, які були в даному господарстві на початку формування нової генерації сименталів, визначалась пристосованістю до кормових і кліматичних умов для даного регіону.

Эпизодическая поддержка животноводства на государственном уровне время от времени приносит свои плоды. Однако далеко не всегда предлагаемые меры бывают настолько эффективны, как этого ожидают в столице. Последняя новация с введением минимальных закупочных цен на молоко была, безусловно, актуальна. Но вот насколько действенна?

Одной из главных проблем отечественного животноводства и особенно разведения крупного рогатого скота была и остается рентабельность этого процесса на фоне сложившихся цен на животноводческую продукцию. Не секрет, что большая часть поголовья КРС, которое стремительно сократилось с 1990 года и сейчас с трудом балансирует на минимальном уровне, относится к дойному стаду. Молоко позволяет агропроизводителям получать живые деньги вне зависимости от сезона, что во многом облегчает существование фермеров в ожидании нового урожая. Однако при этом, несмотря на постоянный рост цен на молокопродукты на прилавках, закупочные цены, которые предлагают селянам перекупщики и молокозаводы, зачастую - ниже себестоимости. В итоге частные хозяйства пускают коров под нож, а небольшие животноводческие комплексы ищут другие рынки сбыта и способы снизить себестоимость продукции.

Последняя новация в секторе АПК от действующего Кабмина предполагает как раз введение минимальной цены на молоко в размере 2.2 грн. за литр, которая должна действовать до конца текущего года. Такое решение принял Премьер-министр Николай Азаров. На сайте правительства оно значится под номером 807. Документ касается молока второго сорта, а контролировать закупочную цену поручено Госинспекции по контролю за ценами.