This version of the page http://svit.ukrinform.ua/planet.php?page=planet3_center.htm (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2012-12-05. The original page over time could change.
Країни світу — Рельєф Землі, планета Земля

СВІТ КРІЗЬ ОБ'ЄКТИВ










ПОДІЄВИЙ МОНІТОР


НАШІ ПАРТНЕРИ








ВИБРАНЕ





ЛІЧИЛЬНИКИ







 




- Загальна інформація
- Земля як планета
- Будова Землі

- Рельєф Землі
- Людина і Земля
- Політична мапа світу



РЕЛЬЄФ ЗЕМЛІ


Рівнинно-платформні області включають рівнинні частини древніх і молодих платформ і займають близько 64% площі суші. Переважають первинно рівнинні поверхні, утворені товщами осадових порід, що залягають майже горизонтально. В розміщенні цих областей спостерігається симетрія: вони приурочені до двох широтних поясів, один із яких розташований у Північній, а інший - у Південній півкулі.

У Північній півкулі знаходяться Північно-Американська, Східно-Європейська і Сибірська рівнинні області, у Південній - Південно-Американська (Бразильська), Африкано-Аравійська й Австралійська. У межах платформних рівнин є окремі низовині і височині плато, плоскогір'я і високо підняті масиви (Жигулівські гори на Східно-Європейській рівнині, гори Путорана на Середньосибірському плоскогір'ї, гірський масив Ахаггар на Африкано-Аравійській платформній рівнині. У цілому амплітуда висот поверхні платформних рівнин у 10-20 разів менша, ніж у гірських країнах.

Серед рівнинно-платформних областей існують низькі, з абсолютними висотами 100-300 м (Східно-Європейська, Західно-Сибірська, Туранська, Північно-Американська), і високі, підняті новітніми рухами кори на висоту 400-1000 м (Середньосибірське плоскогір'я, Африкано-Аравійська, Індостанська, значні частини Австралійської і Південно-Американської рівнинних областей). У рельєфі суші переважають рівнини другого типу. Морфологічний вигляд низьких і високих рівнин досить різний. Високим рівнинам, на відміну від низьких, властиві велика глибина розчленування, ступінчастість поверхні, обумовлена головним чином зсувами по розламах, а місцями - прояви вулканізму.

Розрізняють древні платформні рівнини, що сформувалися на докембрійських платформах (наприклад, Східно-Європейська), і молоді - на молодих платформах (наприклад, Західно-Сибірська) - більш рухливі порівняно з першими.

Рельєф

Гори змiнюються озерами. Гірські області займають близько 36% площі суші. В їхній межах виділяються гірські споруди двох типів: молоді, чи епігеосинклінальні, що виникли вперше на орогенному етапі розвитку геосинклінальних систем кайнозою (гори півдня Євразії, заходу Північної і Південної Америки), і гори відроджені, чи епіплатформні, що утворилися на місці древніх вирівняних чи напівзруйнованих складчастих областей різного віку у результаті омолодження і відродження новітніми рухами земної кори (наприклад, Тянь-Шань, Куньлунь, гори Південного Сибіру і Північної Монголії в Азії, Скелясті гори Північної Америки, нагір'я Східної Африки й інші).

За площею відроджені гори переважають над молодими, що пов'язано з величезним поширенням епіплатформного орогенезу на неотектонічному етапі розвитку земної кори (неоген - антропоген). Від епохи, що передувала новітньому горотворенню, у горах цього типу зберігаються підняті ділянки древніх поверхонь вирівнювання. На відміну від молодих гір, для них характерна невідповідність між орографічним планом, будовою гідромережі і геологічною структурою.

Дно океанів підрозділяється на підводну окраїну материків, зону острівних дуг чи перехідну зону, ложе океану і серединноокеанічні хребти.

Підводна окраїна материка (близько 14% поверхні Землі) включає мілководну, в цілому рівнинну, смугу материкової обмілини (шельф), материковий схил і розташоване на глибинах від 2500 до 6000 м материкове підніжжя. Материковий схил і материкове підніжжя відокремлюють виступи материків, утворені сукупністю суші і шельфу, від основної частини океанічного дна, називаної ложем океану.

Зона острівних дуг. Ложі океану не в усіх областях земної кулі безпосередньо межує з материковим підніжжям. На зберігших досі геосинклінальний режим західних окраїнах Тихого океану, в області Малайського архіпелагу, Антильських островів, моря Скоша й у деяких інших районах між материком і ложем океану розташовується перехідна зона, що відрізняється значною шириною і різкою зміною піднятих і глибоко опущених ділянок дна. У цих районах виділяються архіпелаги острівних дуг, улоговини окраїнних морів (наприклад, Берингове, Охотського тощо), гори і підняття в їхніх межах, а також глибоководні жолоби.

Острівні дуги являють собою молоді гірські спорудження, що виступають над водою у виді ланцюжка островів (Курильські, Зондські, Антильські тощо); глибоководні жолоби - довгі і вузькі западини океанічного дна, що облямовують острівні дуги з боку океану і занурені на глибину 7-11 км. Деякі острівні дуги складаються з двох рівнобіжних хребтів (наприклад, Курильська дуга) чи заміщаються ланцюгом молодих гір, розташованих уздовж окраїни материка (наприклад, Кордильєри на Тихоокеанському узбережжі Америки). У зоні острівних дуг спостерігається найбільша на Землі контрастність рельєфу.

Власне ложе океану (близько 40% поверхні Землі) здебільшого зайняте глибоководними (середня глибина 3-4 тис. м) рівнинами, що відповідають океанічним платформам (талассократонам). Виділяються плоскі (субгоризонтальні), похилі і горбкуваті рівнини з коливаннями висот (для останніх) до 1000 м. Рівнини утворюють дно окремих улоговин, що розділені у субширотному і субмеридіональному напрямках підводними височинами, валами і хребтами. Серед рівнинних просторів ложа океану піднімаються численні ізольовані підводні гори (вулкани), деякі з них мають сплощені вершини (гайоти).

Найбільшим елементом підводного рельєфу є серединноокеанічні хребти (близько 10% поверхні Землі). Їхня сумарна довжина складає понад 60 тис. км. Вони являють собою положисті валоподібні підняття від декількох десятків до 1000 км шириною, що піднімаються над дном сусідніх улоговин на 2-3 км. Окремі вершини хребтів піднімаються над рівнем океану у вигляді вулканічних островів (Трістан-да-Кунья, Буве, Св. Олени тощо). Деякі ланки системи серединних хребтів відрізняються меншою відносною висотою (низькі серединноокеанічні хребти), відсутністю рифтових порушень і меншим розчленовуванням.

Кожний із серединних хребтів має своє продовження в області кори материкового типу: рифтові порушення Східно-Тихоокеанського підняття простежуються в структурах Каліфорнійського узбережжя США, порушення Центральноіндійського хребта - у грабенах-рифтах Аденської затоки Червоного моря й у розламах Східної Африки, порушення Серединно-Атлантичного хребта - на острові Шпіцберген.

У будові поверхні Землі величезну роль відіграють глибинні розлами, що розсікають усю земну кору і нерідко йдуть у мантію. Вони розділяють кору на окремі брили, добре виражені у рельєфі. З ними, зокрема, пов'язані прямолінійні ділянки в обрисах материків. На дні океанів найбільші розлами простягаються на тисячі км у широтному і субширотному напрямках і виражені в рельєфі у вигляді уступів, вузьких западин і хребтів, що піднімаються над ними. Ці розлами перетинають серединноокеанічні хребти, розбиваючи їх на окремі сегменти, зрушені один щодо іншого на десятки і сотні км.





  На головну сторінку | Зробити стартовою сторінкою | Додати до вибраного | Наші банери | Форум | Контакти | RSS  | Про Укрінформ 

Всі права застережені. © Ukrinform 2012.
При використанні матеріалів посилання на Країни світу є обов'язковим.
З усіх питань звертайтесь за тел.: (044) 594-28-05
E-mail: svit@ukrinform.ua