Ці слова знаходяться в описі групи «Знайомства для людей з ОФВ (обмеженими фізичними можливостями) і без – «Венера»». Власниця групи – Наталя Виноградова – людина з ДЦП. Вона змогла побудувати своє особисте щастя, створити сім’ю. Спілкуючись з друзями, Наталя побачила, що багато людей з обмеженими фізичними можливостями хотіли б створити сім’ю. Тому в неї виникла ідея створити свою групу ВКонтакте, де кожен має шанс знайти свою другу половинку. Сама Наталя кримчанка, і група спочатку задумувалася для жителів Криму. Але поступово її почали відвідувати і з інших країн. Наталя поділилася з нами інформацією про особливості знайомств в середовищі людей з обмеженими фізичними можливостями.

Як довго існує Ваша група і яке її основне призначення?

Групі “Венера” вже 3 роки. Вона призначена для людей із збереженим інтелектом, чиї фізичні можливості обмежені якимсь захворюванням.А також для тих людей, які хочуть спілкуватися з інвалідами, мають до них симпатії, або стикаються по роботі. Тут знайомляться і закохуються, вирішують свої проблеми, позбавляються від комплексів і стереотипів, люблять і ненавидять, лають і вихваляються, плачуть в жилетку і сміються, а іноді і сім’ї створюють. «Венера» створена для спілкування і знайомств, але через зажатість люди мало спілкуються в рамках групи. Головне спілкування відбувається все ж за кулісами. Як я про це дізнаюся? З особистих повідомлень. Група – це маленьке життя!

Як виникла ідея створення групи? Ви хотіли допомогти комусь конкретно? Або, може бути влаштувати особисте життя?

Мої самотні подруги з ДЦП одного разу повернулися зі сльозами з міської служби знайомств. Їх анкети не прийняли в роботу. Я подумала про те, що це несправедливо. Тоді інтернет був рідкістю, і вони дуже хотіли туди потрапити. Стала думати, як здійснити їх мрію. Створити сайт в інтернеті – складно, особливо якщо сама не можеш. Прийшла у мережу ВКонтакте і побачила, що тут можна зробити групу. Тоді я ще не знала, що заповнити форму групи і наліпити картинок і музики – це ще нічого не значить. Ведення своєї групи вимагає постійного навчання, креативу і величезного терпіння і розуміння людей, які повірили тобі. Мені з групою справлятися допомагають модератори Олена Шаламова і мій чоловік, так само багато людей з інтернету і друзі в реалі. Підкидають ідеї опитувань та обговорень, вказують на мої помилки. Я теж маю право на помилку, тому що я просто жінка.

Як склалося Ваше особисте життя?

Я 12 років перебуваю у шлюбі. Ми сім’я з двох ДЦПшек гіперкінетичної (не найлегшої) форми, живемо окремо від рідних. Я вдячна батькам, Богу і наполегливості чоловіка за те, що у мене є своя сім’я. Саме сім’я дає стимул жити з таким захворюванням. Хтось сказав, що сім’я це особистий подвиг інваліда. Згодна))

Скільки користувачів (приблизно) входять в Вашу групу?

Судячи зі статистики, нашу групу відвідують 30-40 чоловік щодня, серед них близько 1 400 чоловік, є постійними членами. Група є відкритою, це зроблено спеціально для того, що б люди заходили, читали обговорення, знайомилися і спілкувалися. Інваліди і так закриті в 4х стінах, і не бачу сенсу в закритій групі. Чим більше людей зрозуміють те, що люди з фізичними вадами, мало чим відрізняються від здорових, тим легше нам всім стане. Та ми часто відчуваємо набіги хакерів і копіпестерів, настільки часто, що священий страх перед зломом групи пропав.

Вашу групу переглядають користувачі тільки з України? Або з інших країн також?

Користувачі майже з усього світу. У статистиці миготять: Україна, Білорусія, Росія, Литва, Ізраїль, Казахстан, є з Чехії та з Польщі. США, там мої друзі заходять. Я розраховувала на кримську групу.

Користувачі, з якими захворюваннями переглядають Вашу групу?

Не люблю це питання. Вибачте, але я діагнози людей не знаю. Це група, а не лікарня. Діагноз це особиста драма людини, і не має сенсу розпитувати людей про це. Група – те місце, де можна з будь-яким захворюванням зрозуміти, що ти в першу чергу людина!

Чи є захворювання людини перешкодою для особистого життя та створення сім’ї?

Дивлячись, яке захворювання. Якщо ментальна інвалідність або купа ускладнень основного захворювання, тоді сім’я це тягар. Хоча люди самі вирішать, чи потрібна їм родина. І якщо сім’я все ж потрібна, вони її створять всупереч будь-якому захворюванню.

Що, на Ваш погляд, заважає людині з інвалідністю мати особисте життя?

Хороше запитання … Багато чого заважає … Жалість до себе, егоїзм, лінь, страх, завищена і занижена самооцінка. І дика впевненість у тому, що інваліду все, і всі, повинні дати на блюдечку з блакитним обрамленням. І тільки потім йде – маленька пенсія, відсутність житла і гнів рідні. Найчастіше оточуючі, і особливо близькі люди до людини з обмеженими можливостями, ставляться як до дитини, яка нездатна приймати рішення, а, значить, і бути відповідальною за своє життя. Хіба «дитина» може думати про відносини, створенні власної сім’ї, коли їй самій потрібна допомога і турбота? Зосереджуючись на благополуччі свєї дитини і роблячи її життя, по можливості більш комфортною, батьки як би «упускають» з виду, що їх дитина все-таки розвивається, дорослішає. І її точно так само, як і всіх людей, починають відвідувати думки про своє майбутнє , кохану людину, свою родину. Часто не маючи можливості з кимось поділитися думками і не знаходячи підтримки у цьому у родичів, людина з часом все більше втрачає віру в себе, у свою здатність любити і бути коханим, створити власну сім’ю. Їй важко протистояти поки все ще широко поширеній думці, що «таким» людям сім’я як би і не потрібна зовсім, що навряд чи хтось колись зважиться створити з ним сім’ю. З усім цим важко примиритися. Гнів рідні можна приборкати щирими почуттями один до одного. Але все це відступає перед почуттям під назвою любов!

Яку пораду Ви б дали тим, хто шукає свою другу половинку?

Стати реалістами – принців (королев) мало і на всіх їх не вистачає. Тверезо оціните свій фізичний, матеріальний і душевний стан і шукайте людину, якій ви зможете подарувати щастя. Адже любов це бажання прикрасити життя іншій людині.

Чи є пари, які познайомилися через Вашу групу, а потім вступили в шлюб?

Так, їх близько 10 пар. Це ті, які вступили в шлюб, і ті, які мені про це повідомили. Напевно, їх набагато більше, але мовчать.

Яких принципів мають дотримуватися молодята, щоб жити щасливим сімейним життям?

Перш за все, я думаю, у відносинах молодята повинні проявляти по відношенню один до одного такі якості, як повага, довіра, розуміння, відповідальність, відкритість, вміння чути і здатність знаходити компроміси в спірних ситуаціях. Все це – своєрідні «цеглинки», з яких будується сімейне життя, і за відсутності будь-якого з них може рухнути вся «будівля». Всі вони тісно пов’язані між собою. Наприклад, у конфліктній ситуації шанобливе ставлення до точки зору партнера веде до його розуміння, а розуміння першого крок на шляху пошуку рішення, яке буде не «перемогою» одного з тих. хто свариться, а результатом, що влаштовує обох. Разом з тим, думаю, що в сумісному житті велике значення варто приділяти відкритості між партнерами, яка проявляється в тому, що люди обговорюють один з одним все, що турбує, хвилює, бентежить. Будь-яку проблему, звичайно ж, краще не заводити в безвихідь, сподіваючись, що супутник або супутниця життя «раптом» прозріє, зрозуміє, зробить висновки. Усього цього можна чекати дуже і дуже довго, а рівень конфліктності тільки буде підвищуватися, тому вважаю, що дуже важливо вміти донести і розповісти партнеру, якщо виникають якісь важкорозв’язні питання або невдоволення чим-небудь. Донести, але зробити це, знову ж таки, без крику, докорів і звинувачень … Словом, «наука» відносин – це дійсно важка річ, якої потрібно вчитися. Для цього в групі є багато тем, де обговорюються різні аспекти відносин між людьми. Всі обговорення ведуться з урахуванням того, що люди обмежені у своїх фізичних можливостях.

Ваші побажання читачам.

Саме Ви, що читає ці рядки, гідні любити і бути коханим! Інвалідність не перешкода для любові і стосунків. Не бійтеся знайомитися спілкуватися, тільки так придбаєте досвід, і знайдете людину, з якою побудуєте свою сім’ю. Повірте в себе!