Київ

Ясно

Відомий мистецтвознавець, зав. лабораторією візуальних практик Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України Олеся Авраменко розповіла про те, яка погода для творчості хороша. Крім того, вона відома як куратор пленерів сучасного мистецтва. Причому її пленери - не звичайний міжсобойчик добре знайомих художників, але явище, що досить активно впроваджує мистецтво в життя. Наприклад, завдяки організованим нею протягом останніх п'яти років «Гурзуфським сезонам», це курортне місто тепер має набережну, прикрашену прекрасними скульптурами і галерею сучасного мистецтва «ГуГа», де представлені результати мальовничих експериментів учасників пленерів.

- Стихія води мені дуже співзвучна. Може тому що вірю астрологічним визначення моєї особистості, як народженої під знаком води. Тому вода заворожує мене особливо. Взаємодії пластики води і живописного полотна був присвячений наш проект «Хвиля» в рамках «Гурзуфських сезонів». Спочатку, за задумом автора проекту Ігоря Ступаченко, ми хотіли спустити живописні картини на воду на спеціальних модулях прямо у гурзуфській набережній. На жаль, подібна експозиція в море розчинялася, в цій стихії навіть кораблі перетворюються на друзки. Тоді ми вибрали більш спокійний майданчик - високогірне озеро у селищі Краснокам'янка неподалік від унікального і знаменитого Червоного каменя. Це був чудовий проект! Роботи на трикутних модулях по волі вітру рухалися дзеркальною гладінню озера, відбиваючись у воді, - завдяки цьому експозиція постійно змінювалась. Я весь час переживала, що немає справжньої хвилі - адже озеро спокійне, не те, що море. І хвиля прийшла - у вигляді хмари, схожої на всесвітньо відому хвилю, намальовану японським художником Хокусай, несподівано виплившої з-за Ведмідь-гори. А в новому моєму проекті «Канівські імпресії» велику роль відіграє Дніпро - стихія могутня, епічна і надзвичайно виразна, тільки, на відміну від Чорного моря, для нас менш екзотична. Проводячи в цьому році пленерной проект у Каневі, ми там застали кінець літа, початок осені. Спочатку був час комфортний, затишний, заспокійливий. Потім - дощ на весь тиждень - теж вода. Морок осінній, вологий. Ні вітру, тільки дощ і тиша. Осінь прийшла. Смуток, печаль. Природа упокорюється, не бореться. Це навіть не смуток, а рівний, тихий і смиренний настрій. А потім настало бабине літо. Яскраво-синє Дніпро, білі хмари, сліпучий пісок, пронизливе небо.... Такий контрастний по світу і кольором краєвид! Там протягом дня зміни виду за вікном просто разючі. Вранці, коли встає сонце, дерева і острови дзеркально відображаються у дніпровській воді, стоїть тихе, чітке зображення. Днем йдуть брижі, брижі, все неясно, зрадливе.... Та й сонце високо - у річку тільки хмари та птахи виглядають. Увечері Місяць пропливає, теж відбиваючись... Ми провели в цьому році в Каневі два пленери, і за ці двадцять днів застали три погоди. Останні теплі дні, потім смиренну непритомність літа, зрошений сірим дощем, і нарешті - бабине літо, яскравий спалах неясних надій.... Все це відбилося в живописі художників, які працювали на двох пленерах - «Смак життя» і «Ландшафти». Важливо лише зазначити, що на роботах сучасних художників дійсність не відбивається буквально, але настрій, і особливо настрій, навіяний погодою - читається безумовно.

- Ваш весняний проект в рамках «Гурзуфських сезонів» називався «Вітер»?

- На пагорбі над Артеком відомими художниками були споруджені флюгери. Вони парили над морем і Ведмідь-горою. Було дуже цікаво спостерігати, як по-різному вітер спілкується з роботами. Одні крутилися, майже не перестаючи, інші час від часу застигали. Жартома цей ленд-проект називали «Дитячим майданчиком для велетнів» - як у великій пісочниці, там рибки з котиком, там банан, там рамка, в якій виникає чарівний краєвид, там кораблик, піжама і навіть двері зі сходами в небо... З моря здавалося, що саме на цьому пагорбі формуються хмари. Що для мене вітер? Усвідомлення сили і небезпеки стихії, зокрема, вітру, який може і знести все на своєму шляху, і створити, і погратися. Так він обійшовся з нашим проектом «Вітер», який задумав художник Євген Добровінський - спочатку дав флюгерам попрацювати, покрутитися, а потім не пробачив помилок, допущених при установці арт-об'єктів і зруйнував більшість з них. І все ж для мене вітер-сила не нищівна, але допомагає у починаннях. Радість, зміни. Вітер творіння.

- І все-таки, яка погода для творчості найкраща?

- Будь-яка. «Погана погода» буває лише на душі, в голові.... Для творчості не придатного стану природи не буває. У природі завжди присутня краса і неповторність станів - форм, світла, кольору, - кожен день і в будь-яку погоду. У сонячну, - я енергійніше формулюю думки, в дощову, - з великим задоволенням заглиблююся у чужі роздуми і рефлексую, а коли холодно і вітряно, люблю читати, та й за письмовим столом всидіти легше. Взимку пишу більше, а навесні і влітку комфортніше подорожувати, організовувати виставки або пленерні проекти, тому це час накопичення вражень і активних, швидких реакцій на побачене, які восени-взимку передумуються і уточнюються.

Гришина Оксана
21.10.2010